Що не кажи, а вабить нас до витоків. Степан Костянтинович Котобан, один з відомих ізмаїльських підприємців, депутат Ізмаїльської міськради – уродженець селища Суворового, не за чутками знайомий із селянською працею. Свого часу, до переїзду у місто, у сусідніх Кирничках очолював колгосп імені Леніна. То були інші часи, часи творення, на відміну від нинішніх...
Як і кожна розсудлива людина, Котобан не може змиритися з розвалом в аграрному секторі, із занепадом тваринництва, і зокрема традиційного для Бессарабії вівчарства.
У ситуації, коли багато людей тільки говорять, що треба щось робити, він, прорахувавши можливості, у серпні минулого року зважився на «подвиг». А інакше не назвеш його рішення про придбання розпайованої вівцеферми, що свого часу належала колгоспу, а потім сільгоспкооперативу Суворового. Викупив майнові паї у вигляді комплексу приміщень у тих, кому дісталася ферма, та хто, чесно кажучи, особливого бажання відновлювати виробництво не мав. Вівцепоголів'я в цьому господарстві, колись заможному та багатогалузевому, давно вже немає. Отож практично все довелося починати заново. Закупив тварин і корми, подбав про капітальний ремонт приміщень, запросив на роботу людей знаючих. І справа пішла.
Сьогодні на фермі – 600 вівцематок, отримано приплід у кількості 430 голів.
– Я не ставлю завдання збільшити обсяг поголів'я, – говорить С.К. Котобан. – У мене трохи інша мета – висока продуктивність тварин та якість продукції.
Розповів господар вівцеферми і про те, що на перших порах не поспішає робити ферму племінною, тут утримується традиційний для Бессарабії цигай. У майбутньому, звичайно ж, піде і на це, після того, як остаточно вирішить всі питання реалізації продукції. Висловив він надію і на те, що в найближчій перспективі держава також перейде від декларацій до конкретної допомоги тим, хто береться за відновлення вівчарства.
– Держава зобов'язана докорінно змінити своє ставлення до нас, – сказав Степан Костянтинович. – Якщо обіцяла виділити по 150 гривень дотації в розрахунку на вівцематку, так і повинна їх видавати. Реально ж отримана сума ледве не в шість разів менша.
Степан Костянтинович, змушений бувати на фермі «наїздами», оскільки і у місті чимало справ, у всьому він покладається на свого помічника та ентузіаста Петра Степановича Карагяура.
До речі, перш ніж починати справу, вирішили тут всі питання щодо зооветеринарії. Відповідне навчання пройшли всі, хто був прийнятий на роботу. Втім, досвіду цим людям не позичати, адже кожний тримає на своєму подвір'ї овець. Але одна справа – десяток тварин, друга – 600. Відповідно до рекомендацій ветеринарного фахівця, поголів'я сьогодні повністю забезпечене медикаментами, необхідними для утримання його здоровим, вчасно виконуються відповідні зооветеринарні заходи, щоб не допустити хвороб і падежу молодняку.
Як розповів господар ферми, він вважає найпринциповішим питанням своєчасну видачу зарплати. Відповідно до договорів нараховуються й премії – вони залежать від результату роботи.
Пройшовшись по загонах, побачив: кормів – досить. Завдяки нехитрим, на перший погляд, придумкам повноцінну годівлю одержують і молодняк, і дорослі тварини – для кожного віку влаштована своя «їдальня». Елементарно просто – в огорожі «дитячої їдальні» проробили лази, крізь які можуть «просочуватися» тільки ягнята.
На запитання, чи слід брати землю в оренду для вирощування кормових культур, Степан Костянтинович відповів негативно. Кожний на землі повинен займатися своєю справою, вважає він. Ось тільки аграрії нині надмірно захоплюються вирощуванням зернових і забувають про кормовиробництво, корми шукати треба по всій окрузі. Але ж кормовий клин в обов'язковому порядку повинен бути в сівозміні. Тільки дотримання сівозмін дозволить забезпечувати збільшення віддачі гектара. Плюс до того – а хіба не вигідно буде хліборобам вирощувати кормові «під замовлення», якщо з ними заздалегідь укладуть договори?
– Сьогодні, за великим рахунком, контроль за якістю використовуваної землі здійснює головний орендодавець – селищна рада, – вважає С.К. Котобан. – Я порушив питання про збільшення кормового клину і перед селищним головою П.Д. Генчевським, і перед керівництвом сільгоспкооперативу «Суворове». Була розмова і з представниками фермерського господарства «Агро-Мин-Дунай». Ми знайшли спільну мову, це, я гадаю, дозволить нам послідовно вирішувати поставлені перед нами завдання.
– Так, тваринництво сьогодні витратне, – поскаржився Степан Костянтинович. – Але може бути рентабельним, якщо працювати грамотно. Добре, що ми встигли викупити вівцеферму, не допустили розвалу приміщень. Відремонтували їх. А дивіться, що робиться з колишніми фермами великої рогатої худоби – їх на території селища було дві. Приміщення давно вже стоять пусткою, обвалюються. І така картина – по всьому Ізмаїльському району. Ось тут якраз і потрібні чітка, державна підтримка, ефективна робота місцевої виконавчої влади. А поки що покладаємося тільки на себе.
