Цей матеріал – текст виступу на меморіальному вечорі, передав до редакції за згодою авторки, Тетяни Феденьової, Віктор Іванович Глушаков – завідувач музею К.Г. Паустовського. У передмові до нього він пише: «Пам’ятаються зустрічі із Родіоном Феденьовим – людиною, письменником, співрозмовником... Разом брали участь у Міжнародній конференції в Ялті – Чеховських читаннях 2005 року. Запам’ятався виступ Родіона Костянтиновича з приводу його проекту «Вишневий сад» Чехова та Одеса». Вдалося здійснити розробку цього проекту і подати адміністрації міста. Смерть обірвала життя Родіона Костянтиновича. Обірвала безжалісно й зненацька. Як постскриптум, пройшов вечір Пам’яті у культурному центрі «Литаврия». Згадували, дивилися фільм-проект. ...А потім розійшлися. Але залишилася пам’ять».
...Мені хочеться сказати, по-перше, про його титанічну працьовитість, а по-друге – про його незвичайну скромність як творчої особистості.
Працював він завжди і тому, де б не перебував, відчував себе у середовищі своїх персонажів, жив їхнім життям, мислив їхніми думками, говорив їхніми словами. І усе тому, що історія для нього була єдиною неподільною тимчасовою субстанцією.
У наш непростий для російської слов’янської культури час – час панування політичних амбіцій, замовленого високооплачуваного ширвжитку та суб’єктивності, Родіон Костянтинович залишався вірним вічним цінностям у мистецтві.
У післявоєнний час, як і герой його «Одесских рассказов», він приїхав за порадами медиків із стародавнього російського міста Тули, де народився у важкий довоєнний час. Зовсім ще молодою людиною, юнаком, він полюбив море, Одесу, її історію, людей, і працею усього свого життя зробив цю любов відчутною і зримою. Він написав понад триста статей на теми екології, історії, театру і культури, опублікованих у різних періодичних виданнях, безліч яскравих літературних есе, які до останніх днів прикрашали одеські журнали.
З-під пера Родіона Феденьова вийшли романи «Дерибас», «Одесский герцог», книжка «Первые градоначальники Одессы – исторический опыт управления городом», – присвячені Одесі та тим, чиїми руками, серцями і турботами вона будувалася. Написані автором твори засновано не лише на джерелах відомих історичних подій, але й на не відомих до того часу документах, виявлених письменником у процесі багаторічної копіткої праці у Національному архіві Франції, в бібліотеці Сорбони, у Національній паризькій бібліотеці.
Особливе місце у творчості та житті Родіона Костянтиновича посідає – боляче й незвично вимовити: посідав, – театр. Творчість драматурга – окремий світ, окреме життя, а, вірніше, безліч життів героїв його п’єс, прожитих у реаліях його сцени для нас, які живуть, щохвилини здійснюючи свій вибір.
Перша п’єса драматурга була поставлена у одеському Будинку актора Театрального товариства України (тепер – СТД). У творчій біографії Родіона Феденьова відзначимо два разючих факти. Перший – в Одесі ще не було драматурга, який має на своєму рахунку понад два десятки поставлених на сцені п’єс, та ще на таких сценах, як московський театр імені О.С. Пушкіна, МХАТ, київські театри – ім. Лесі Українки, драми та комедії на Лівому березі Дніпра, театри від Мурманська до Одеси. І незважаючи на усі спокуси столиць, які запрошували драматурга жити і працювати там, Родіон Феденьов жив і працював в Одесі. Пригадується, що таке ж рішення свого часу ухвалив наш видатний співак Микола Огренич.
І другий, не менш разючий факт: свої перші п’єси, що визначили творчий метод на багато років, драматург написав, коли йому було 25 – 28 років, у період ідеологічного тоталітаризму. А це такі п’єси, як «Император в Тобольске», «Салют, Бунюэль», «Булгаков, или Луна в форточке»... Юнак, який перебував у той час під наглядом КДБ, працював у стіл. «Императора в Тобольске» було поставлено в Одесі через 20 років після написання, у 1990 році. «Булгакова...» – через 20 років, напередодні горбачовського часу – у 1984 році.
У 1979 році в Києві п’єсою Родіона Костянтиновича Феденьова «Высшая точка – любовь» відкрився Театр драми та комедії на Лівому березі Дніпра, який став тепер академічним.
П’єси Родіона Феденьова ставили такі відомі режисери, як народний артист Росії А. Попов, народний артист України професор Е. Митницький, а головні ролі виконували народні артисти України А. Роговцева, Ю. Мажуга, народні артисти Росії А. Гоміашвілі, Н. Сазонова, Г. Бурков та інші.
На театральних фестивалях і конкурсах різних рівнів п’єсам одеського драматурга та виставам за його п’єсами присвоювали нагороди і лауреатство.
У 2006 році в Одеському російському драматичному театрі відбулася прем’єра вистави за п’єсою Родіона Феденьова «Сумерки богов», яку поставив молодий талановитий московський режисер, директор Польського театру в Москві Євген Лавренчук. Роль Вертинского виконав улюбленець одеських театралів, талановитий актор Сергій Поляков. У 2007 році виставу було запрошено до Варшави, де відкрила Тиждень українського театру у Польщі.
У цьому ж році Родіоном Костянтиновичем було задумано проект «Одесские истории любви» – про любовні історії, які трапилися із відомими, знаменитими й навіть видатними людьми в Одесі. Роботу над сценаріями було завершено. Було знято перший фільм, і вже йшла робота щодо підготовки до другого фільму. Мені хочеться сподіватися, що творча і літературна спадщина Родіона Костянтиновича Феденьова знайде послідовників і продовжувачів задуманого ним.
Харизма творчих особистостей неймовірно висока. Сподіваюся, усі розуміють, яка висока енергетика співтворчості та молитовної підтримки для душі покійного, що томиться, йде від близьких, друзів та соратників на ниві творчості. У дні поминання ми клопочемося перед Господом про поліпшення загробної долі покійного, про прощення йому земних гріхів.
