У лютому генеральний директор СОТ Паскаль Ламі та Президент України Віктор Ющенко підписали офіційний документ про вступ нашої країни до Світової організації торгівлі.
Після 14 років розмов, суперечок та дискусій це стало фактом, вірніше, стане після ратифікації документу нашим парламентом, плюс ще 30 днів для вирішення низки формальностей самим керівництвом світової організації.
Але мільйони рядових українців цікавляться іншим: а що і коли ми одержимо від вступу до Світової організації торгівлі? Так, за прогнозами деяких експертів, буде знижено відсотків на 15 ціни на іномарки за рахунок «розмитнення». Але це не стосується «сірого імпорту» машин, які ввозили і будуть ввозити без сплати митного збору.
Поряд із цим, не варто українським автолюбителям сподіватися на дешеві купівлі стареньких іномарок: так і залишиться непомірно великим акцизний збір. За прогнозами фахівців, впадуть відсотків на п’ять – десять ціни на дешеву побутову техніку та одяг.
Як видно, гарні преференції та вихід на світові ринки металу одержать наша металургійна та сталеливарна галузі. Але сумно, що це прибуткове виробництво вже працює на магната, індуса Лакшмі Міттала, який мешкає у Великій Британії.
Окрім того, вступ до СОТ примусить нас підтягуватися до європейських стандартів, модернізувати виробництво, займатися інноваціями. Можлива поява інвесторів у деяких привабливих галузях економіки нашої країни. Це варто відзначити як позитивні моменти від вступу до Світової організації торгівлі.
Однак негативних результатів та наслідків бачиться набагато більше. Наприклад, зниження тарифів на ввезення до України європейського м’яса та молока справді буде нокаутуючим ударом для вітчизняних м’ясокомбінатів та молокозаводів. Перше, що зажене наших переробників у глухий кут – це неможливість витримати рівень європейських стандартів. Тут ми стаємо неконкурентоспроможними, і підприємства закриються. Друге – люди втратять робочі місця. Щоправда, це не стосується підприємств, які встигли перейти на сучасні технології – вони одержать можливість виходу зі своєю продукцією на європейські ринки. Але таких, на жаль, мало. Натомість наше насіння соняшнику як сировину у Європі зустрінуть на «ура»! Отже, очікувати зниження цін на соняшникову олію – безнадійна затія. Від нас будуть вивозити сировину, а завозити готову продукцію. Знову ж, за рахунок своїх новітніх технологій європейці будуть контролювати цей ринок.
Є небезпека втратити цукрову промисловість – адже імпортний цукор дешевший за наш. А окрім зупинки цукрозаводів, це ще й проблема селян: підрив економіки сільгосппідприємств і фермерів, плюс зниження кількості робочих місць у цьому секторі виробництва.
За рахунок нашої дешевої робочої сили європейцям вигідно купувати у нас таку культуру, як ріпак, з якого вони виготовляють паливо. Але одним ріпаком свої економічні проблеми не розв’язати. Із спостережень останніх років можна сказати, що один раз на два роки з’являється непогана світова ціна на пшеницю і ячмінь. Але через наші невисокі врожаї уряд буде стримувати експорт зерна, примушуючи продавати його всередині країни за цінами нижчими за світові.
Тут у аграріїв один вихід – найближчим часом досягти урожайності зернових не нижче 50 центнерів з гектара. Тоді можна буде спокійно продавати через зернотрейдерів близько вісімнадцяти мільйонів тонн товарного зерна.
Наступне питання – чи витримають конкуренцію виноградарі і вітчизняні винороби? А плодоконсервні заводи як будуть почуватися? У вересні 2007 року ми ще не були у СОТ, але через ввезення дешевої китайської томатної пасти десятки консервних заводів призупинили виробництво. Так, ми знаємо, що немає смачніших томатів за бессарабські та херсонські. Але на ринку, за нинішніх цін, народ переважно купує те, що дешевше. А з чого зроблено воно, це «подешевше», ми не завжди знаємо. Так от, у Європі навчилися вигодовувати кабанчика вагою до 120 кг за 6 місяців, щоправда, за допомогою спеціальних технологій харчування і добавок стимуляторів росту. Скільки у цих добавках генетично модифікованої сої та іншого фуражу, ми не знаємо. Але знаємо, що український дядько годує кабанчика картоплею, зерном та «молочком». Щоправда, відгодовує цілий рік…
Ось така виходить арифметика.
На а раз арифметика, то можна поглянути і на фінансовий ринок. Дехто наївно сподівається на здешевлення кредитних банківських ставок, доступ до дешевих кредитів іноземних банків («Райффайзен банк», наприклад), ну й що? А світовий досвід показує, що завівши свій капітал у ту чи іншу країну, іноземні банки встановлюють завжди середні за місцевими мірками ставки.
До СТО увійшло багато держав – від США до Королівства Тонга із Гондурасом. Увійшли туди й деякі республіки колишнього Союзу. Щоправда, поки що немає Росії. Так от, Латвія, увійшовши до СОТ, не витримала конкуренції, і її легка промисловість перестала існувати.
У 1998 році вступила до СОТ Киргизія. До речі, із усіх пострадянських республік вона була першою. Але, як кажуть, перший млинець завжди глевкий. Країна абсолютно не була готова до змін, що чекали на неї. З одного боку, відчинивши свої двері, киргизи одержали досить багато імпортних товарів. Але з другого боку, цілком втратили сільське господарство: воно не витримало конкуренції! Та й очікуваних інвестицій не дочекалися: якщо у 1997 році їхній обсяг складав 96 млн доларів, то у 2001 році – майже утричі менше.
Найбільшим благом СОТ стала для Китаю. Ця країна налагодила попередньо високотехнологічне виробництво, особливо дешевих товарів побутового споживання, цим вберегла свій ринок від дикого імпорту. Ось із китайського варіанту нам би й потрібно брати приклад!
Але приклад брати пізно, ми вже однією ногою там. Не хотілося б, щоб нас «мали за бідних родичів». Кожна держава, що є членом даної організації, має свою умовну валізу, яку вона намагається наповнити позитивом, виграшним моментом, пільгами тощо. А чим набита валіза для України – ми не знаємо. Та плюс до усього вона ще й без ручки: тяжко нести й шкода покинути…
