УСЯ ЖИТТЯ В ОДНОМУ ТЕАТРІ
Подвійні круглі дати народного артиста України Володимира ФРОЛОВА – це 60 років від дня народження і 40 років роботи в Одеському академічному театрі музичної комедії імені Михайла Водяного. За ці роки зіграно понад сто різних ролей у класичних оперетах, музичних комедіях, мюзиклах.
– Володимире Давидовичу, як почувається ювіляр у просторі рідного театру – єдиного у творчій долі?
– Я не відчуваю свого віку. А ці сорок років пролетіли як один день. Я прийшов сюди юнаком і застав акторів, які приїхали ще зі Львова. Зараз їх – одиниці, а тоді це було старше покоління. Михайло Водяний, Євгенія Дембська... – середнє покоління. Склади оркестру, балету змінилися у мене на очах. У радянський період наш театр був дуже сильним: роз'їжджав по всьому Союзу, на московських гастролях на наші вистави запитували квитки за три квартали. Це було дуже приємно. Ось у такий період я починав свою діяльність. Сорок років... Ролі, долі, режисери, директори – все на очах.
– Ваше перше враження від театру – чи живе воно дотепер?
– Наш курс в училищі набирав Матвій Абрамович Ошеровський, тоді головний режисер театру оперети. І ми були в ньому всі чотири роки навчання. Майстерність актора опановували в старому приміщенні театру на Грецькій. Ми знали всіх і нас знали. Свою першу роль на професійній сцені я одержав випадково, до цього грав у масових сценах. Потрібно було терміново вводитися до вистави. Ми з моїм другом Валентином Валовим пішли на бульвар вчити текст ролі. Мій вихід був наприкінці – вистава вже йшла, а мене вводили.
– Чи є роль, яку Ви мріяли зіграти, але не зіграли?
– Дон Кіхот у виставі «Людина з Ламанчи». Це моя давня мрія.
– Ви починали в епоху «золотого сторіччя» Одеського театру оперети, а як оцінюєте подальші періоди його розвитку?
– Як можна оцінити життя нашої країни? Театр – це та ж сама маленька країна. Зараз все стає на свої місця, але було дуже важко. Все ж таки, якщо говорити про меркантильний бік, то не кожний юнак захоче бути актором, – адже треба родину утримувати. Колись все нормалізується, а поки що... Як живе країна, так живемо і ми.
– Яким бачиться сьогодення та майбутнє оперети в нинішніх умовах, коли з'являються нові жанри?
– Я гадаю, оперета ніколи не умре. Є вічна музика – Кальман, Легар, Штраус, Оффенбах. П'єси застаріли, а геніальна музика залишилася. Ми не повинні забувати, що є й радянська оперета, яку, на жаль, зараз не ставлять. Але є класики – Дунаєвський, Мілютін. Можна ставити мюзикли, в основі яких – добрий драматичний матеріал.
– Ви пробуєте себе й у режисурі...
– Це занадто гучно сказано. Я займаюся постановкою бенефісів і шоу до ювілейних дат. Крім того, є вистави, за які я несу відповідальність як другий режисер. Що стосується власних постановок, можливо, колись спробую. Чесно кажучи, – боязко. Хоча, є якісь думки... Але це буде акторська режисура, – адже режисер, це, все ж таки, професія.
– Театр тривалий час – без головного режисера. Але він живе, – можливо, йому це на користь?
– Після Матвія Абрамовича Ошеровського нам поки що не щастить з головними режисерами. Але якщо вони будуть такими, яким був останній (В. Савінов – І.Г.), то це на користь, що їх немає. У театрі повинен бути головний режисер або художній керівник, повинна бути репертуарна політика. Ми повинні знати, куди йдемо, що робимо. У трупи повинна бути перспектива, щоб кожен артист знав, що він буде робити. Артист чим живе? Ролями.
– Ваша дружина Вікторія Фролова – теж акторка. Чи є щось подібне до суперництва між вами?
– Немає... Ми, не просто актори, які познайомилися в театрі, ми – студенти, з одного курсу.
– Як Ви оцінюєте роботу один одного?
– Говоримо правду.
– Ваші колеги зберегли зворушливі спогади про старий будинок театру на Грецькій.
– Здригається серце, коли проходжу мимо. Відразу пригадую свої перші кроки...
– За всі ці роки були у Вас пропозиції перейти до іншого театру?
– Були – до московської оперети нас «тягли», до свердловської.
– Для актора так важливо, як виставу сприймають глядачі...
– Аншлаг у залі – чи є більше свято для артиста? Коли граєш на півзали, самому неприємно. Глядачі зараз трохи іншими стали. Багатьох з тих, хто ходив до старого театру, ми побачили на Брайтон-біч. Тих, хто приходить вже в цей будинок, треба виховувати на добрій драматургії, добрій музиці.
– Із чого почався для Вас театр і завдяки кому триває?
– Мої батьки дуже любили ходити до театру і мене водили. У школі я брав участь у самодіяльності. Любив співати. До театрального училища вирішив вступити, пішовши з 10 класу, – восени ще тривав набір. Я не готувався спеціально, прийшов зі своїм шкільним репертуаром. Наступного дня був зарахований в училище. Мої вчителі, це, насамперед, звичайно, Матвій Абрамович Ошеровський, викладали в нас Семен Самійлович Крупник, Раїса Іванівна Ставицька, Зінаїда Григорівна Дьяконова, Вівея Олексіївна Стаховська. Цим людям я вдячний. Вдячний театру, у якому був залишений. Мені подобалася оперета, тож, мрія збулася. Михайло Григорович Водяний не був моїм педагогом, але я вчився на його ролях, на тому, як він репетирував. Це велика школа... І кожна вистава була для мене новою. У багатьох акторів можна було вчитися: у Юрія Динова, Віктора Алоіна, Всеволода Применка. Моїми партнерами були Михайло Водяний, Людмила Сатосова, Маргарита Дьоміна, Євгенія Дембська, Ідалія Іванова, інші чудові актори.
– Імениннику, Володимире Давидовичу, належать подарунки й побажання...
– Побажати собі хочу гарних ролей, щасливого життя в театрі, зарплати більшої. А подарунки... Один я вже одержав – Почесну відзнаку міського голови «Знак пошани». Головний же подарунок долі – те, що моя мама жива, їй зараз 96 років.
Ювілейний вечір народного артиста України Володимира Фролова відбудеться 11 квітня, о 18 годині. Буде показано мюзикл А. Колкера за п'єсою А. Сухово-Кобиліна «Весілля Кречинського».
Ірина ГОЛЯЄВА, «Одеські вісті»
ФІЛОСОФ, ЛОГІК, ІНТЕЛІГЕНТ
Вчора виповнилося 80 років професору, доктору філософських наук, видатному філософу, логіку і методологу науки, дійсному члену Міжнародної академії науки, промисловості, освіти і мистецтва (Каліфорнія, США) А.І. Уйомову.
Авенір Іванович народився в селі Поріччя Шуйського району Івановської області. У 1949 році закінчив філософський факультет МГУ ім. М.В. Ломоносова, у 1952 році – аспірантуру на кафедрі логіки.
Як і чому сільський хлопчик зробив такий несподіваний вибір і філософії, і логіки, які у ті часи начебто особливо у честі не були? Адже початковий вибір його професії був зовсім іншим. Але втрутилася доля, і Авенір Іванович круто змінив своє життя. Ось що він написав з цього приводу у своїй роботі «Я був аспірантом Асмуса»:
«Подобно герою "Трех мушкетеров", я был молод, честолюбив и спешил из отдаленной провинции в столицу. Мне пришлось преодолеть значительно большее расстояние, чем д'Артаньяну, правда, от Владивостока до Москвы меня вез поезд. И привез 3 сентября 1945 года. Москва встретила орудийными залпами и грандиозным фейерверком. Праздновалась победа над Японией, но при желании в этом можно было усмотреть и нечто символическое. За плечами – два курса Дальневосточного политехнического института. Учился я хорошо, но один опытный человек, наблюдая за мной во время производственной практики, сказал: "Инженер из вас не выйдет". И был прав. На втором курсе, прочитав случайно работу Гельвеция "О человеке", я увлекся философией и стал мечтать о философском факультете. В МГУ поступать было уже поздно, и по совету декана механико-математического факультета МГУ я попал в Институт геодезии, аэросъемки и картографии (МИИГАиК). Однако вместо посещения лекций пропадал в библиотеках. Книг было столько, что глаза разбегались. Можно было читать даже самого Эразма Роттердамского. Во Владивостоке меня особенно тянуло к логике, но там мне удалось найти о ней лишь одну статью в энциклопедии, где говорилось, что формальная логика – это орудие классового врага, кулака и подкулачника. Вдруг вижу объявление: "Предмет и значение логики". Публичная лекция в МГУ, читает профессор В.Ф.Асмус. Прихожу. Аудитория полна, но нахожу удобное место и с трепетом жду. Входит немолодой, энергичный человек, не спеша подходит к кафедре. Я слушал, как зачарованный. Оказалось, логика – вовсе не орудие классового врага, а наука о законах и формах правильного мышления, то есть мышления определенного, последовательного и доказательного. После этой лекции желание поступить на философский факультет резко возросло. Я стал сдавать экзамены экстерном за первый семестр. Для экзамена по логике, который принимал заведующий кафедрой логики профессор П.С. Попов, я написал критическую заметку на статью из энциклопедии. Профессор был в восторге и поставил мне пятерку, хотя кое-что я перепутал. Тем временем за пропуски лекций меня отчислили из МИИГАиКа, и мое место в общежитии оказалось занятым. Но все экзамены за первый семестр философского факультета сданы! И я попросил декана факультета, доцента Д.А. Кутасова, зачислить меня на первый курс очного отделения. Он ответил, что на первом курсе свободных мест нет, но они есть на втором, и если я сдам экзамены за второй и третий семестр, меня примут. По латыни, как выяснилось, я перезанимался, и сдать за два семестра вперед не составило труда. Физику, математику и даже историю партии мне перезачли по зачетной книжке Политехнического института. Чисто философские дисциплины не были препятствием. Так что в феврале 1946 года я был зачислен на второй курс философского факультета МГУ».
У 1952 році Уйомов захищає кандидатську дисертацію з теми «Аналогія у сучасній техніці», а через 12 років – докторську. Вона мала складнішу для сприйняття обивателем назву – «Вещи, свойства, отношения и теория выводов по аналогии».
Авенір Іванович працював у найрізноманітніших вузах і науково-дослідних інститутах. З 1952 по 1964 рік (період, що охопив захист ним двох дисертацій) А.І. Уйомов завідував кафедрою філософії в Івановському педагогічному інституті. Потім був запрошений завідувати аналогічною кафедрою в ОДУ ім. І.І. Мечникова, де й пропрацював до 1973 року. З 1973 по 1996 рік Авенір Іванович керував відділом теорії управління і системного аналізу в Одеському відділенні інституту економіки АН України (тепер це Інститут проблем ринку і економіко-екологічних досліджень), а за сумісництвом залишався професором кафедри філософії природних факультетів ОДУ ім. І.І. Мечникова.
Авенір Іванович є засновником Одеського філософського товариства, яке веде свою історію з 1968 року. Він автор понад 400 робіт, які вражають своєю різноманітністю. Ученого цікавлять логічні помилки і як вони заважають правильно мислити, що таке матерія і яка її будова, вульгарно-матеріалістичне розуміння психіки, необоротність часу, творчий характер наукового пізнання, системний підхід до освоєння Світового океану і викладання різних дисциплін.
Зі спогадів одного з друзів ювіляра Анатолія Даниловича Крисилова, високим визнанням досягнень Уйомова став висновок, зроблений у 1989 році в одній зі статей, опублікованих у журналі «Питання філософії». Йшлося про те, що у вітчизняній філософії мало серйозних авторських шкіл. За винятком шкіл Шедровицького та Уйомова.
Говорячи про індивідуальні риси характеру Авеніра Івановича, Анатолій Данилович вирізняє самоіронію. Так, під час однієї з представницьких конференцій, коли всі її учасники квапилися на обід, Авенір Іванович нікуди не поспішав, стверджуючи, що він – «вище ситості». Погодьтеся, важливий принцип для філософа.
Треба сказати, що багато висновків філософа залишаються дуже співзвучними тому, що відбувається у довколишньому світі. Вони підтверджують неминуще значення філософського осмислення життя, далеко від сьогочасних модних настроїв. Наприклад, роздуми Авеніра Івановича про значення логіки для розвитку мислення людини, мабуть, дуже контрастують із сучасним надмірним прагненням до гуманітаризації освіти. Вони доводять, що в основі правильного мислення обов'язково повинна бути логіка.
«Конечно, каждый из нас мыслит, но далеко не всегда правильно подобно тому, как почти все, исключая младенцев, умеют писать, но при этом делают грамматические ошибки…
Но грамматические ошибки значительно менее опасны, чем ошибки логические. Поэтому изучение логики не менее, а, вероятнее всего, более необходимо, чем изучение грамматики.
Логически грамотный человек имеет большие преимущества перед другими не только в спорах и дискуссиях, но и при изучении любого предмета и вообще любой деятельности.
И, наконец, логика – это интересно! Она дает проявиться главному в человеке – его интеллекту!»
Розкриттю цього унікального дару людини – інтелекту і присвячує своє життя Авенір Іванович Уйомов.
Світлана МАРШИНА
