У Вилковому працює ціла низка підприємств, які об’єднані у рибальську асоціацію. Промисел живих водних ресурсів – справа не така проста, як може здатися на перший погляд: лови та вези на ринок. Ми побували на одному з найкращих підприємств – ТОВ «Екофорпост». Тут трудяться 48 рибалок, які ведуть промисел на 24 човнах на декількох ділянках дельти Дунаю. Обладнано п’ять рибальських станів, де створено всі умови для короткочасного відпочинку.
Ми попросили керівника «Екофорпосту» Олега Григоровича СЕМЕНЮКА розповісти про ті проблеми, з якими сьогодні стикаються рибалки.
– До підприємств, які займаються видобутком живих водних ресурсів, висувається цілий перелік суворих вимог, – сказав Олег Григорович. – Насамперед, необхідно мати рибоприймальні пункти, обладнані холодильними установками. Якщо чесно, багато хто цих умов не виконує, в результаті оселедець доходить до споживача не тієї якості, що повинна бути. Я вважаю, що підприємства, які не вкладають гроші в розвиток інфраструктури, вони ніби ракова пухлина. Наявність устаткування говорить про серйозність намірів тієї або іншої фірми. Ми, наприклад, беремо кредити, будуємо, технічно оснащуємося. А є фірми-одноденки: кількість човнів така ж, як у нас, а витрати зведені до мінімуму, питання розвитку не стоїть. Як кажуть, зірвав куш і у будь-яку мить зник. Коли такі фірми ведуть промисел риби, перед ними постає питання: як її зберегти? Не можуть. Починають знижувати ціни. Але головна біда у тому, що стрімко знижується якість, страждає наш загальний імідж. Замість того, щоб рекламувати унікальний дунайський оселедець, виходить антиреклама. Ми у Вилківській асоціації рибалок намагаємося навести порядок, але, на жаль, не все вдається. Тут необхідне сприяння держави.
– Яке саме?
– Держава повинна приділяти увагу рибній галузі, втім, як і всім іншим галузям. У нас є нормативна база, і досить непогана, але, на жаль, вона не відпрацьовується. Я вважаю, що потрібно застосовувати важелі управління – де позиція держави?
– Як би там не було, а ТОВ «Екофорпост» працює на перспективу. Які ваші плани?
– Відремонтували приміщення під рибообробний цех – хочемо зайнятися переробкою. Тому що просто вести промисел і продавати сировину це – не той рівень. Ми ж не бананова республіка. У будь-якому розвиненому суспільстві виробник прагне переробити свою сировину і замати додатковий прибуток. Він потрібний, знову ж, на розвиток, модернізацію виробництва.
– Багато говориться про необхідність підтримки малого й середнього бізнесу. А чи відчуваєте ви цю підтримку?
– Те, що малий і середній бізнес – це основа економіки і добробуту країни, говорять всі, зокрема й Президент України. Але підтримки ми не відчуваємо. Більше того, сьогодні дуже складно одержати дозвіл на те, щоб займатися тією або іншою діяльністю. Наприклад, рибоприймальний пункт я оформлюю вже два з половиною роки. Приступити до переробки ще складніше – кожен вид продукції потрібно сертифікувати. А перед цим запустити виробництво за всіма вимогами, які іноді просто нездійсненні.
Наприклад, одна з вимог – наявність у місті системи каналізації. Та у нас, у Вилковому, ще сто років не буде каналізації! Але ж є інші підходи до цих питань. Можна побудувати, наприклад, герметичні вигрібні ями. Раніше-то місцеві колгоспи працювали, переробляли рибу і випускали продукцію, яка йшла на весь Радянський Союз. То чому ж зараз – не можна? Або ось ще одна вимога – наявність охорони через центральний пункт позавідомчої охорони. А якщо в нас, у Вилковому, її немає? Зрештою, у нас у штаті є охоронці. Тобто, інструкції перевантажені свідомо нездійсненними умовами, які гальмують роботу, – левина частка часу йде на те, щоб підготувати документи, одержати дозволи, відповісти на всі претензії інспекторів і перевіряльників. Складається враження, що нормативна база створюється з єдиною метою – щоб було якнайбільше приводів у якомога більшого числа служб і відомств улаштовувати перевірки на діючих підприємствах. Я гадаю, це не тільки проблема нашої галузі – це проблема всього малого й середнього бізнесу в Україні.
– Наскільки мені відомо, більшість рибовидобувних підприємств півдня Одещини стикаються ще з однією дуже серйозною проблемою – обмежений ринок збуту.
– У нас є договори з тими людьми, які займаються реалізацією риби на ринках Ізмаїла, Одеси, Києва і навіть Республіки Молдови. Це – наш традиційний ринок, де є традиції готування і вживання дунайського оселедця. А ця риба справді унікальна. Не секрет, що норвезький і атлантичний оселедець до нас везуть у замороженому вигляді, що негативно впливає на якість риби, а «дунайка» – продукт свіжий. Нашу рибу треба активніше рекламувати, а це – велика робота. Ми виїжджали навіть до Києва, жителі якого не знають, що таке «дунайка». Ми пригощали жителів столиці приготовленими стравами, роздавали буклети з рецептами – і нашу рибу купували. Треба займатися рекламою вітчизняного продукту і торгувати ним на всій території України.
– Олеже Григоровичу, а чи займаєтеся ви відтворенням живих водних ресурсів?
– Звичайно. На острові Лімба, що в дельті Дунаю, ми орендували внутрішні водойми загальною площею близько 200 гектарів, і третій рік займаємося їхнім зарибленням. Останнім часом, коли розвалився рибоколгосп імені Леніна, ці водойми деградували, вони замулені, їхня продуктивність дуже впала. Ми провадимо меліоративні і біомеліоративні роботи, риба росте практично в природних умовах, а рибозагороджувальні пристрої такі, що мальок може спокійно піти в Дунай. Відтворення водних ресурсів – питання актуальне. І ми ним займаємося. Турбує те, що немає державної програми підтримки нашого вітчизняного виробника. Більше того, ми от-от відкриємо шлюзи – і в нашу країну потече маса іноземного продукту.
– Ви маєте на увазі СОТ?
– Так. Якщо Україна вступить до СОТ, рибна галузь опиниться в дуже відчутному збитку. Тому що за кордоном малий і середній бізнес дуже розвинений, зокрема й у плані вирощування різноманітних живих водних ресурсів. У них є державні програми, виділяються пільгові кредити. Тому що в цивілізованих країнах розуміють: це – додаткові робочі місця, це – продукт харчування. Як наслідок – створено виробничі потужності, причому такі, що вимагають додаткових ринків збуту. Коли ми вступимо до СОТ, і буде впроваджено вільну торгівлю, всі товари, зокрема й риба, хлинуть до нас. Причому, я гадаю, це буде риба не найкращої якості. Як ввозять зараз генномодифіковане м’ясо. Перш ніж вступати до СОТ, треба зробити потужний моніторинг, дати час і можливість вітчизняному товаровиробнику стати на ноги. У противному разі ми просто не зможемо конкурувати. Ми й сьогодні не можемо повною мірою виявити свої потенційні можливості – через політичну нестабільність у країні. Знаєте скільки разів у комітеті рибного господарства голови змінювалися? І кожний приходить зі своїми ідеями, і незабаром іде геть, не встигнувши їх реалізувати. Щоб вникнути у проблеми, вивчити ситуацію, провести реформи, потрібен час. Ми хочемо спокійно йти до своєї мети, а не пробиватися постійно через труднощі.
