Доброго дня, шановна редакціє! Надсилаю вам свої вірші і малюнок.
Наталія ОНИЩЕНКО,
с. Червоноармійське
Березівського району
* * *
Вітрець ворушить кленові гілки.
Ще сплять сади, підсвічені росою.
Немов сніжинки, білі і легкі,
Пелюстки губить вишня над водою.
За ставом кінь пасеться у траві,
Мов темний привид, в срібному серпанку.
І п’ють росу у вишнях солов’ї
Із кришталевих келихів світанку.
* * *
Вже сходить сонце в срібному тумані.
Схилились верби на дзеркальний став.
В старім саду на срібному каштані
На мокрій гілці голуб задрімав.
Розквітлі вишні – ніби хмарки білі.
Дзвенять в саду пташині голоси.
Війнув вітрець – і тихо затремтіли
На гілці срібні крапельки роси.
Анна НАХИМЧУК
«ИЩИ МЕНЯ, СЛЫШИШЬ, НЕ В ПРОШЛОМ…»
Что я делаю в жизни? Пишу. Сочиняю стихи.
Не тщеславия для и не ради насущного хлеба.
Я пишу потому, что растут на земле лопухи,
Птицы песни поют, и высоко июньское небо.
Я пишу потому, что шумит
черноморский прибой,
Ветер бьет в паруса, и пронзительно плачут
бакланы.
Я пишу потому, что звенят тополя надо мной,
Навевая мечты про какие-то дальние страны…
Я люблю этот мир! Я люблю, несмотря ни на что,
Эту жизнь и людей, хоть и плачу от них и болею!
Я пишу потому (пусть меня не читает никто!),
Что причастна и я к тишине царскосельской
аллеи.
И еще потому, что разбужена взмахом весла
Чья-то новая жизнь, а в лесу подрастают опята.
Я пишу потому, что есть осень, зима и весна,
Потому, что есть лето, июнь есть
и день его пятый.
* * *
Не дай мне Бог писать стихи
Не сердцем, а умом.
По мне, и ворох чепухи
Уже не ворох чепухи,
Коль сердце бьется в нем.
Искусство – сердцем понимать
И сердцем говорить.
Умеет ум стихи писать,
Но сердце лишь – т в о р и т ь.
* * *
Не в тихом местечке укромном
И не над разбитым корытом, -
Ищи меня в мире огромном,
Ищи меня в море открытом.
Не в спящих над пропастью гнездах,
Что в пропасть обрушатся завтра, -
Ищи меня в ливнях и в звездах,
В листве, прошумевшей внезапно.
Ищи меня в солнечном ветре,
В степном южнорусском просторе,
Ищи мня в радужном спектре
И в чайке, парящей над морем.
Не в душном, не в тесном, не в пошлом
Том времени вялотекущем, -
Ищи меня, слышишь, не в прошлом, -
В грядущем, и только в грядущем!
* * *
Воскресенье. Сияние дня.
Берег моря и – ветер!
Снова жизнь обнимает меня,
Отнимая у смерти.
Я – жива. Надо мною парит
Острокрылая чайка.
И волна за волною летит…
Все, как в самом начале.
Я отдам сто счастливых дорог
За одну, что сейчас так легка мне:
От спасательной станции до
Водопада у Желтого камня.
Прохожу, глядя в небо. Там – Бог.
В этом синем просторе.
…И смывает следы моих ног
Море…










