ТворЧЕСтво наших читателей

Доброго дня, шановна редакціє! Надсилаю вам свої вірші і малюнок.

Наталія ОНИЩЕНКО,

с. Червоноармійське

Березівського району

* * *

Вітрець ворушить кленові гілки.

Ще сплять сади, підсвічені росою.

Немов сніжинки, білі і легкі,

Пелюстки губить вишня над водою.

За ставом кінь пасеться у траві,

Мов темний привид, в срібному серпанку.

І п’ють росу у вишнях солов’ї

Із кришталевих келихів світанку.

* * *

Вже сходить сонце в срібному тумані.

Схилились верби на дзеркальний став.

В старім саду на срібному каштані

На мокрій гілці голуб задрімав.

Розквітлі вишні – ніби хмарки білі.

Дзвенять в саду пташині голоси.

Війнув вітрець – і тихо затремтіли

На гілці срібні крапельки роси.

Анна НАХИМЧУК

«ИЩИ МЕНЯ, СЛЫШИШЬ, НЕ В ПРОШЛОМ…»

Что я делаю в жизни? Пишу. Сочиняю стихи.

Не тщеславия для и не ради насущного хлеба.

Я пишу потому, что растут на земле лопухи,

Птицы песни поют, и высоко июньское небо.

Я пишу потому, что шумит

черноморский прибой,

Ветер бьет в паруса, и пронзительно плачут

бакланы.

Я пишу потому, что звенят тополя надо мной,

Навевая мечты про какие-то дальние страны…

Я люблю этот мир! Я люблю, несмотря ни на что,

Эту жизнь и людей, хоть и плачу от них и болею!

Я пишу потому (пусть меня не читает никто!),

Что причастна и я к тишине царскосельской

аллеи.

И еще потому, что разбужена взмахом весла

Чья-то новая жизнь, а в лесу подрастают опята.

Я пишу потому, что есть осень, зима и весна,

Потому, что есть лето, июнь есть

и день его пятый.

* * *

Не дай мне Бог писать стихи

Не сердцем, а умом.

По мне, и ворох чепухи

Уже не ворох чепухи,

Коль сердце бьется в нем.

Искусство – сердцем понимать

И сердцем говорить.

Умеет ум стихи писать,

Но сердце лишь – т в о р и т ь.

* * *

Не в тихом местечке укромном

И не над разбитым корытом, -

Ищи меня в мире огромном,

Ищи меня в море открытом.

Не в спящих над пропастью гнездах,

Что в пропасть обрушатся завтра, -

Ищи меня в ливнях и в звездах,

В листве, прошумевшей внезапно.

Ищи меня в солнечном ветре,

В степном южнорусском просторе,

Ищи мня в радужном спектре

И в чайке, парящей над морем.

Не в душном, не в тесном, не в пошлом

Том времени вялотекущем, -

Ищи меня, слышишь, не в прошлом, -

В грядущем, и только в грядущем!

* * *

Воскресенье. Сияние дня.

Берег моря и – ветер!

Снова жизнь обнимает меня,

Отнимая у смерти.

Я – жива. Надо мною парит

Острокрылая чайка.

И волна за волною летит…

Все, как в самом начале.

Я отдам сто счастливых дорог

За одну, что сейчас так легка мне:

От спасательной станции до

Водопада у Желтого камня.

Прохожу, глядя в небо. Там – Бог.

В этом синем просторе.

…И смывает следы моих ног

Море…

Выпуск: 

Схожі статті