Село Плоске Балтського району, що розтягнулося на вісім кілометрів обабіч двох мальовничих ставків, тішить око виглядом своїх чепурних хат, що потопають в зелені садів, двоповерховою адміністративною будівлею, Будинком культури, декількома крамницями, приміщенням середньої школи. Декілька років тому, сільрада, очолювана сільським головою Анатолієм Усатенком, виборола призове місце в обласному конкурсі на кращий благоустрій та санітарний стан населених пунктів і отримала за це новеньку “славуту”. Розташоване за 10 км від районного центру, село Плоске на півдні межує з селом Гольма, на сході з селом Бакша Савранського району, на півночі з селом Пужайкове та на заході з селом Пасат. Перші відомості про цей населений пункт відносяться до середини ХVІІІ століття і згадується у писемних джерелах з 1782 року. Втішно, що це прадавнє село сьогодні аж ніяк не нагадує тих численних сіл та хуторів, що “здивовано блимають” на білий світ пустими віконницями і разом з їхніми останніми мешканцями доживають віку.
Життя в селі Плоскому йде тихо і розмірено. Тут у півтисячах дворів мешкає 860 жителів, з яких 352 пенсіонери. Вони працюють на своїх присадибних ділянках та городах, утримують живність. Чотириста з 662 власників майнових паїв пов’язали свій добробут з СФГ “Прогрес”, яке очолює один з кращих фермерів Балтського району Михайло Лазаренко. Попри всі реформування аграрного сектору, воно впевнено стоїть на ногах, а на 2129 гектарах провадиться широкий спектр діяльності. У найкращі роки хлібороби збирають найвищі в районі врожаї. Зокрема, середня врожайність озимої пшениці складає 46,7 ц/га, озимого ячменю – 54,2 ц/га, гороху – 37,1 ц/га, соняшнику – 13,2 ц/га.
Також непогано займаються землеробством ще сім селянсько-фермерських господарств, найкраще з яких СФГ “Оберіг” (керівник Григорій Загородний), СФГ “Танюша” (керівник Борис Загородний) та СФГ “Вікторія” (керівник Микола Тульчин). Звичайно, що левова частка надходжень, а це – понад 50 тисяч гривень, щороку надходить у громадську скарбницю від СФГ “Прогрес”. А в цілому планується отримати від товаровиробників за користування землею та податків 107 тисяч гривень.
Плосківський сільський голова Анатолій Усатенко, який звик рахувати кожну копійчину, разом з правлінням намагається раціонально використовувати бюджетні кошти. Адже благоустрій села створюється за рахунок перевиконання бюджету.
На сьогоднішній день у селі розв’язано і розв’язується багато проблем. Головна з них – це земельна реформа. Тому насамперед всім пайовикам вчасно оформлено і видано державні акти на землю. Завершено грошову оцінку землі, і сьогодні середня вартість кожного квадратного метра коштує 43 грн 54 коп. Разом з тим землевпорядник Галина Лякін працює над виготовленням державних актів на присадибні ділянки тощо.
Досить наболілою проблемою, за словами сільського голови, залишається ремонт та будівництво сільських доріг. Хоча шосейна дорога у більш-менш пристойному стані, а от зроблений нещодавно ямковий ремонт сільських вулиць мало що змінив – їм потрібен капітальний ремонт. З об’єктів соцкультпобуту необхідно відремонтувати Будинок культури, спортивну залу, налагодити освітлення вулиць. Що стосується водопостачання, то сільчани користуються водою з 164 криниць, проте сільрадою укладено договір з підрядником про відновлення роботи чотирикілометрової водогінної мережі.
– Село вимирає, – скрушно зітхає сільський голова Анатолій Усатенко. – Торік народилося вісім діточок, а у цьому році – лише одне дитинча, а в перший клас підуть троє учнів. Дитсадок “Усмішка”, де виховується всього п’ятнадцять малюків, працює посезонно: з першого квітня до першого листопада. Молодь не хоче жити у селі і шукає роботу в місті або за кордоном. Лише одиниці трудяться у сільському господарстві. А майже двадцять відсотків плосківців заробляють собі на життя заробітчанством.
Третину всіх мешканців складають пенсіонери, серед яких багато заслужених людей, ветеранів війни і праці. Шестеро осіб перейшли 85-річний віковий рубіж, а Ганна Тарасівна Мельничук відсвяткувала свій 103-річний день народження.
Втішно, що у селі немає неблагополучних сімей, про це невпинно дбають працівники сільради, дільничний інспектор старший лейтенант міліції Сергій Гловацький та педагогічний колектив Плосківської ЗОШ І-ІІІ ступенів на чолі з її директором Любов’ю Жук.
На запитання, як це їм вдається, відповідь однозначна: якщо хтось з батьків починає неправильно поводитися, в результаті чого страждають діти, їх викликають на “килим”, де з ними проводиться сувора профілактична робота. Тому винуватці швидко виправляються, бо авторитет сільського голови та дільничного інспектора тут досить великий. Щодо правопорядку в селі, то тут немає злісних хуліганів, волоцюг, наркоманів та злочинців...
Гордяться у селі своїми знаменитими земляками: доктором медичних наук Галиною Тимофіївною Паламарчук, кандидатом філологічних наук Володимиром Васильовичем Чумаком, кандидатом математичних наук Ніною Володимирівною Дерманець, а також Героєм Радянського Союзу Никифором Лаврентійовичем Кудрявцевим, який героїчно захищав Вітчизну від фашистських загарбників і загинув в перші дні війни. Його бронзове погруддя височіє біля школи, а вдячні нащадки бережуть світлу пам’ять про свого знаменитого земляка.
Нещодавно в селі зареєстровано релігійну громаду Української Православної церкви Святого Успіння. Віруючі збираються у простій хатині, яку придбано на пожертвування і переобладнано під тимчасовий храм священиком Миколаєм. На Великдень тут вперше святили паски та крашанки, щоденно у храмі ведеться служба. Парафіяни мріють про відновлення святині села. З історичних джерел відомо, що церкву Успіння було засновано у 1745 році, але польські магнати та священики перетворили православний храм на греко-католицький. Правда, після ліквідації польської унії у 1794 церкву знову було повернуто у лоно православ’я. Через деякий час з дозволу Синоду на місці старої церковної будівлі спорудили кам’яну церкву з дерев’яними куполом і дзвіницею, яка скликала під свій дах віруючих з Плоского та навколишніх сіл. В період розгулу антирелігійного фанатизму церкву було знищено, а майно пограбовано. Сьогодні небайдужі фермери, підприємці і простий люд виношують мрію відродити сільську святиню, щоб разом з нею почало відроджуватися і саме село.
