Наприкінці травня випускники середньої школи одержали результати незалежного тестування з української мови і літератури, а також з математики. Незабаром будуть відомі результати з інших предметів. Для одних вони принесли радість, для інших – розчарування...
Але, крім емоцій, вивчення результатів тестування, наведених у сертифікатах, породило безліч питань, на які багато хто, зокрема і автор, не звертали увагу під час підготовки до тестування і під час його проведення.
Насамперед, у сертифікатах наведено дві (!) оцінки з кожного шкільного предмета – у «двохсотбальній (100-200 балів)» шкалі і у звичній для школярів і їхніх батьків «дванадцятибальній» шкалі.
Здавалося б, ці оцінки, незалежно від вибору шкали, повинні відображувати рівень знань тестованого, і тому від однієї шкали до другої можна перейти за досить зрозумілою схемою. Наприклад, коли у школі вводилася дванадцятибальна шкала замість старої п'ятибальної, то було зрозуміло, що оцінки «1 – 3» відповідають «двійці» старої шкали, «4» нової шкали відповідає «три з мінусом» старої шкали, а 12 балів нової шкали відповідає «п'ять із плюсом» старої шкали.
Але для результатів тестування, які визначаються інструкцією Українського центру оцінювання якості освіти (вона чомусь не затверджена Міністерством освіти та науки і не зареєстрована в Міністерстві юстиції) встановити таку відповідність оцінок в одній шкалі оцінкам в другій просто неможливо! І це вже офіційно прозвучало з вуст високопоставлених працівників цього Центру.
Виявилося, що «двохсотбальна (100-200 балів) шкала», що є основою для ухвалення рішення про зарахування до вищого навчального закладу (тобто основне завдання незалежного тестування – як нам говорили) є просто рейтингом, тобто місцем (!) результату конкретного випускника серед усіх результатів тестування з конкретного шкільного предмету. Простіше кажучи, якщо всі випускники показали погані (або навпаки – добрі) знання, то дана оцінка свідчить тільки про те, наскільки погані чи добрі знання тестованого стосовно інших тестованих. Але ніяк не характеризує рівень знань випускника з конкретного навчального предмету!
Крім того, з вуст чиновників Українського центру оцінювання якості освіти 2 червня прозвучало визнання, що «у тестах були і питання, яких у школі не вивчали, однак вони важливі для вступу до вузу із певною спеціалізацією» – це взагалі нонсенс, оскільки Міністерство освіти завжди вимагало і суворо перевіряло, щоб вступні іспити до вузів провадилися винятково в межах затвердженої шкільної програми. Але що вузам не можна – Центру тестування, виявляється, можна!
Далі, у типових Правилах прийому до вищих навчальних закладів України у 2008 році, затверджених Міністерством освіти та науки, була встановлена тверда вимога – у конкурсі щодо прийому до вузів можуть брати участь випускники з балом тестування не нижче 124 (дана вимога підтверджена листом заступника міністра 11 червня). Було б зрозуміле це обмеження, якби «двохсотбальна оцінка» справді свідчила про рівень знань шкільної програми, але ніяк не про місце (рейтинг) тестованого.
І куди в цій ситуації подіти звичну для школярів оцінку у дванадцятибальній шкалі, яка, на відміну від оцінки у двохсотбальній шкалі, прямо «вказує на відповідність навчальних досягнень учасника тестування вимогам навчальних програм з предмету оцінюванню» (відповідно до згаданої вище інструкції)?! Чи не парадокс?
Наочність цього парадоксу поясню на конкретному прикладі, з яким звернувся до мене, як депутата обласної ради і ректора вузу, стурбований і засмучений батько одного з випускників школи. За дванадцятибальною шкалою дитина одержала оцінку «4», що, відповідно до інструкції Міністерства освіти та науки, прийнятої в травні 2008 року, свідчить про те, що школяр має «середній (!) рівень навчальних досягнень», але за двохсотбальною, рейтинговою шкалою одержав тільки 119 балів – що не дозволяє йому взяти участь у конкурсі на вступ до будь-якого вищого навчального закладу України!
І жоден ректор не піде на порушення Правил прийому до вузу, навіть в умовах «недобору» абітурієнтів. А реальність ситуації «недобору» велика – ректори технічних вузів України минулого тижня звернулися до Міністерства освіти та науки із заявою про реальність невиконання планів прийому цього року.
Ми можемо знизати плечима, посміхнутися черговій суперечності в українській нормативній базі, черговому недоліку, які об'єктивно неминучі при масштабних нововведеннях, але конкретному випускнику від цього не легше! І стає ще очевиднішою правота і своєчасність жовтневого звернення Одеської обласної ради до Міністерства освіти та науки про поступовість впровадження незалежного тестування, що було просто зігнороване.
Друга група запитань виникає при вивченні порядку апеляції результатів тестування. Перш ніж апелювати, учасникові тестування пропонується власноруч підрахувати свої оцінки. Однак для цього, насамперед, потрібно твердо пам'ятати (через місяць!) як ти відповів на 40-60 запитань тесту. Далі, якщо ти все ж таки пам'ятаєш свої відповіді, потрібно знайти алгоритми розрахунку результатів тестування за дванадцятибальною і двохсотбальною шкалами, які в школах (а куди ще податися випускнику?!) відсутні, а на сайті Український центр оцінювання якості освіти так заховані, що потрібно мати дуже велике бажання, щоб все ж таки до них дістатися. Я вже не кажу про проблеми для сільських жителів.
Але рано тішитися, навіть відшукавши ці алгоритми, – вони настільки складні і заплутані, що потрібно мати спеціальну освіту або дуже багато часу, щоб розібратися в цих головоломках. Напевно для того, щоб ще більше заплутати недосвідченого в питаннях оцінювання випускника, Центр оцінювання разом з алгоритмами розрахунку оцінки наводить наукову (!) статтю експерта з Литви (?) А. Забульоніса, доктора математики Вільнюського університету.
Оригінально визначив Український центр оцінювання якості освіти і порядок апеляції результатів тестування. По-перше, у цьому порядку нічого не сказано про можливості для абітурієнта просто побачити свою роботу, а раз не сказано, то, звісно, роботу йому не покажуть, посилаючись на будь-які причини. По-друге, розгляд апеляції провадиться без присутності випускника або його батьків – вони будуть сповіщені про результати розгляду апеляції поштою.
Як це контрастує з існуючим до цього року порядком розгляду апеляцій у самих вищих навчальних закладах, де забезпечувалася гласність і прозорість їхнього розгляду – комісії складалися із кращих викладачів шкіл, ніяк не пов'язаних з конкретним вузом.
Мені не хотілося б, щоб у читача склалося враження, що я шукаю привід до чого б причепитися і дискредитувати вірну і потрібну справу. Навпаки, автор є безумовним прихильником незалежного тестування і добре розуміє його об'єктивну необхідність. До речі, ця необхідність підтверджується і тим звичайно маловідомим фактом, що рішення про проведення такого тестування приймалися при всіх трьох президентах, починаючи з 1993 року!
Але не можна ж прикривати необхідністю чиновницький поспіх, непродуманість, які дискредитують правильні і своєчасні ідеї, доводять їх до абсурду і тим самим ламають конкретні дитячі долі!
