За останні п’ятнадцять років з-під пера демидівського поета Володимира Сіньковського вийшло десять поетичних збірників. Серед них – «Садись, мой друг, поговорим», «Лебединая просинь», «Слов’янський вирій», «Марсово поле», «Нить Ариадны»... Він активно друкується у районному альманасі «Поетичне гроно Любашівщини», у збірнику публіцистики та літератури «Любава», з допомогою спонсорів випустив три літературні альманахи «Спектр» з щомісячним додатком. Громадськість Любашівщини високо оцінила творчість свого земляка, і у 2007 році Володимир Сіньковський був визнаний кращим літератором року в районі.
Уродженець смт Велика Михайлівка Одеської області, Володимир Федорович Сіньковський майже половину з своїх 67 літ вчителює в Демидівській ЗОШ І-ІІ ступенів, де серед мальовничих пагорбів черпає натхнення для своїх ліричних рядків.
За свій вік був десантником, спецкором газети “Комсомольська іскра” (гордиться тим, що проходив практику разом Богданом Сушинським). Здобувши фахову освіту в Одеському університеті імені Мечникова, почав працювати вчителем російської мови і літератури, а також німецької мови.
Свій перший вірш Володимир Сіньковський написав ще в десятому класі. Вперше опублікувався 1960 року. З того часу натхненно трудиться на поетичній ниві і вважає, що на білому світі його тримає лише поетична Муза. Пропонуємо читачам вірші Володимира Сіньковського.
Т.Г. ШЕВЧЕНКУ
Яким не був би я чужинцем,
Через роки, через моря,
Я серцем став би українцем,
Пізнавши думи Кобзаря.
Бо він простий, бо він з народу,
Він для народу жив лише,
Для нього вистраждав свободу,
Яку і нині береже.
Не заросте повік стежина
До нього світла – навпаки,
Бо він зумів зібрать в єдине
Всіх поневолених думки.
І те єдине, мудре, сильне,
Що стало спалахом в імлі,
Його зробило вічним Сином
Усього людства на землі.
1992 р.
ТРЕЛИ СОЛОВЬЯ
Ветер гонит к югу птичью стаю….
Прилетит. Вернётся ли назад
Песня лебединая? Не знаю.
– Прилетит, – кивает лунный сад.
Будет все: и синь, и непогода,
Будет снег и дождь, и гололед,
Но через каких-нибудь полгода
Возвратится преданный народ.
Крики лебединые приветом
Огласят родимые края.
И в саду, как гимн весне и лету,
Вновь прольются трели соловья.
2003 р.
***
Там, где поздний вечер
Зажигает свечи
В небе бесконечном,
красоту любя,
Посижу под ивой,
Под густой, игривой
И слегка ревнивой,
Подожду тебя.
Ты придешь под утро
В платье изумрудном,
В росенице-пудре,
Нежности полна.
И над небосклоном
Розово-зеленым
Отзовется стоном
Полная луна.
1994 р.
