Ми на Ширяївському ринку. Навколо нас (а точніше у рядах, де торгують живністю) мукає, хрюкає, кукурікає, мекає. Біля торговців поросятами чуються вигуки:
– За пару оцих гарненьких двомісячних кабанчиків давайте 800 гривень і по руках!
– Та ви що, дядьку, побійтесь Бога! Це ж не ціна, а справжнісіньке здирництво!
– А ви що хотіли, дешевше? Йдіть у корпус і поцікавтесь, по чому там кілограм м’яса, сала. І ви після того одразу ж втихомиритесь…
А в корпусі уже не перший рік, як кажуть, заправляють, реалізовуючи м’ясо, перекупники. Раніше їх просто називали спекулянтами. Тепер це слово зникло з нашого лексикону. І замість нього з’явилося: приватні підприємці. Основна їх маса нічого не виробляє, а займається перепродажем і продукції, і товарів.
Підходжу до одного з таких, про яких раніше казали «і не сіє, і не косить…», підприємців. Запитую, по чім кілограм свинини.
– Биток можу відпустити по 55 гривень, а інше м’ясо – по 50 – 45.
І саме в цей час біля прилавка зупинилася старенька з ціпком. Добре знаю бабусю, отримує мінімальну пенсію – 481 гривню, вдома ніякого підсобного господарства не утримує, здоров’я не дозволяє, та й годувати птицю, іншу живність дуже й дуже дорого. Справді, зараз на базарі за відро пшениці правлять не менше 15 гривень, а кукурудзи – вірте, не вірте – 40!
Але давайте закінчимо цей відступ і повернемося до розмови бабусі з продавцем.
– А мені, синку, за двадцять гривень кілограм нічого не можеш запропонувати? Бо більше грошей вже нема, всі витратила, до пенсії ще далеко, а так хочеться борщику хоч із запахом свининки…
– Якщо так, то беріть ось кістки, – сказав перекупник. – З них і навар буде, і запах.
Після цього він голосно зареготав. А старенька від цього сміху якось аж зіщулилася, ще більше згорбатіла і з слізьми на очах пошкандибала далі.
Моя знайома хотіла борщу. А щоб його приготувати, зараз, у міжсезоння, потрібно викласти не одну десятку. І це знаю не з чужих слів, а переконався сам. Так, кілограм минулорічної свіжої капусти коштує 10 гривень (цьогорічної ранньої 3-5), моркви – 10, буряку – 8 – 10, цибулі – 6-7, картоплі – можна взяти й за три гривні, невелику склянку квасолі – 3 гривні. Півлітрова баночка томату коштує 5-6 гривень. А дехто полюбляє заправляти борщ ще й сметанкою. Ціни ж на неї теж до недавнього часу кусалися, правда, тепер після отелення корів (яких все менше й менше залишається), за літр сметани беруть 16 – 20 гривень.
Отже, поласувати борщем виходить досить-таки дорого.
Ви мені, шановний читачу, скажете:
– А що зараз дешево?
І я вам відповісти не зможу. Бо, справді, ціни на продукти нині так високо підскочили, що їх просто не дістати. Так, кілограм гречки чи рису (конче необхідних для дієтичного харчування літніх людей) ще кілька місяців тому можна було купити за 4,50 – 5 гривень. На сьогодні – 8,5 – 10 гривень. Подорожчали й інші крупи, макаронні вироби десь на гривню-півтори за кілограм.
Про морожену рибу, ми, мабуть, повинні поступово забувати. У минулому році хек коштував 14 – 15 гривень за кілограм, а зараз – 20. Тюлька теж входить до розряду делікатесів. А всім же потрібно для поповнення фосфору їсти регулярно рибу. А як? Кишеня, образно кажучи, не дозволяє.
За ковбасні вироби не хочеться й говорити. На них захмарні ціни. Правда, на нашому базарі ще можна у кількох контейнерах побачити ковбаси з підозрілою на нинішній час ціною – по 13-14 гривень за кілограм. Причому їх назви нагадують нам колишні популярні «Любительська», «Салямі», «М’ясна», «Дитяча». Одного разу взяв і скуштував, а м’ясом там і не пахне, бозна з чого зроблені. І смак такий, що навіть коти не захотіли їсти.
У тих же ковбасних виробах, ціни на які перевищують 30 і більше гривень за кілограм, якихось п’ять відсотків м’яса є, а все інше – домішки. Але знову ж таки не кожному вони під силу, щоб придбати.
Про базарні ціни можна писати цілий науковий трактат... А я скажу лише одне, що з ними важко змиритися отим 1328 мешканцям району, які отримують мінімальну пенсію. А ще до цієї кількості можна додати людей і з мінімальними зарплатами.
Який вихід? Зупинити ціни на продовольство не можна. Вони з кожним днем зростають у всьому світі. А хоч трохи підвищити купівельну спроможність сільчан, які мають низькі статки, можна. Потрібно, аби влада на місцях спробувала відкривати соціальні торговельні точки, у яких можна було б реалізовувати продовольчі товари першої необхідності за цінами, хоч трохи нижчими, ніж на базарі. І у розв’язанні цієї важливої проблеми мають взяти активну участь і самі сільгосптоваровиробники, адже вони це робитимуть для своїх же пенсіонерів, для людей, які віддали все трудове життя сільськогосподарському виробництву.
Є народний вислів: «Під лежачий камінь вода не тече». Якщо сидіти склавши руки, то нічого саме не зрушить з місця. А якщо говорити, що це питання архіскладне і його не вирішити, теж не вихід. Просто треба взятися і щось робити для отих знедолених, як та бабуся, про яку йшла мова вище.
