Останнім часом мешканці Білгорода-Дністровського, який мав колись статус курортного міста, стомившись від непривабливого вигляду і аромату переповнених сміттєвих контейнерів, дедалі частіше стали вести розмови про можливе будівництво сміттєпереробного заводу. Інформація про його спорудження частково підтверджувалася інтерв’ю деяких депутатів міськради в місцевій пресі. Затьмарювали новину лише чутки, що землю під важливий стратегічний об’єкт планують відвести в межах міста, точніше, у рекреаційній прибережній зоні Дністровського лиману, неподалік від святого місця – джерела Іоанна Сочавського.
Підземна церква Іоанна Сучавського (Сочавського), – пам’ятка історії та культури, яка охороняється державою, споруджена у ХIV – ХVII століттях і добудована у ХІХ столітті. Розташована вона на березі лиману. Шість років тому ця унікальна пам’ятка архітектури національного значення за клопотанням Одеської єпархії УПЦ була передана у власність релігійної громади Святого-Георгіївського храму міста. З часом, волею долі, її затисли у лещата промислової зони. Активний розвиток морського торговельного порту, що потребував нових причалів і нових площ, впритул підсунув межі свого потужного підприємства до маленької підземної церкви.
За словами настоятеля Свято-Георгіївської (Болгарської) церкви, протоієрея Євгена Поліщука, це – єдина у своєму роді святиня. Три роки тому завдяки турботам і трудам отця Євгенія поруч із підземним джерелом відкрито купальню, де стражденні можуть очистити дух і тіло за допомогою цілющої води.
Традиційно по п’ятницях священик Євгеній Поліщук тут здійснює богослужіння. Щороку 15 червня, у день пам’яті Іоанна Нового Сочавського – заступника всього Бессарабського краю і торгівлі, і, як вважають багато білгороддністровців, заступника їхнього стародавнього міста, біля підземного храму-каплиці при багатолюдному зібранні віруючих провадиться урочисте богослужіння. У звичайні дні тут також буває багато прочан, особливо влітку. Біля джерела можна зустріти не лише місцевих городян і жителів району, але й приїжджих із районів області, Одеси, інших областей України і близького зарубіжжя, які багато чули про чудотворну дію джерельної освяченої води. Нещодавно на стіні біля входу до підземного храму з’явилася барвиста мозаїка ручної роботи, яка по частинках створювалася півтора року. У дарунок із вдячністю за зцілення її привіз директор однієї з одеських будівельних фірм. Сьогодні мозаїчна картина, яку прочани називають твором мистецтва, тішить своєю красою і оригінальністю всіх, хто прибуває сюди за заступництвом Іоанна Сочавського. Отець Євгеній постійно піклується про упорядкування джерела, де можна помолитися, попити і набрати про запас цілющої води. Зараз тут споруджують альтанку, де прочани зможуть сховатися від літньої спеки або дощу, спокійно відпочити, міркуючи про мирську суєту і вічні цінності.
СВЯТЕ МІСЦЕ ПОРОЖНІМ НЕ БУВАЄ...
Підземна церква Іоанна Сучавського (Сочавського) розташована віддалік від основних туристських маршрутів. У минулому сусідній морський торговельний порт був перевалювальним пунктом для транспортування живої худоби по шляху до Туреччини та інших країн. Пригнані череди, збившись у купи, тіснилися неподалік від джерела, отруюючи смородом і екскрементами повітря і ґрунт святого місця. Добре, що усе закінчилося, істотно не нашкодивши екології рекреаційної місцевості.
Але сьогодні над джерелом нависла нова загроза. Справа навіть не в тому, що крихітна ділянка землі, відведена Одеській єпархії, з усіх боків відчуває промисловий натиск: повз джерело раз у раз проїжджають або поруч перебувають на відстої великовантажні автомашини, праворуч і ліворуч земля завалена колодами – вантажем морпорту, а по сусідству пихкає асфальтний завод. Непокоїть, як в один голос повторюють парафіяни Болгарської та інших церков міста, що землі, які сусідять зі святим місцем, вже сподобалися комусь для спорудження сміттєпереробного заводу. У тому, що таке споганення може набути реальних обрисів, багато хто просто не сумнівається. Адже, як говорить відома приказка: святе місце порожнім не буває. І що вже тут говорити про дорогоцінну рекреаційну землю!
– Ми не знаємо потенціал джерела, – оцінює ситуацію, що склалася, батюшка Євгеній, – на скільки часу вистачить запасів цілющої води, як довго вона пробиватиметься вгору. Це відомо лише Богові! Але якщо по-сусідству виросте ще й сміттєпереробний завод, то це стане черговим нищівним ударом по святині. Міській влади слід зробити все необхідне, щоб зберегти таку унікальну підземну церкву із цілющою водою, використавши її, зокрема, для розвитку туризму в нашому благодатному місті й краї. Джерело живе з незапам’ятних часів, і, за свідченнями віруючих, приносить багато неоціненної користі слабким тілом і духом. Ми будемо молитися, щоб джерелу нічого не загрожувало.
НЕ ЗАБУВАТИ ПРОБЛЕМУ
При цьому проблема утилізації ТПВ в місті постійно набуває гостроти, викликаючи серйозну заклопотаність міської влади. Як і повсюдно, обсяги ТПВ зростають постійно. У цьому зв’язку спорудження сміттєпереробного заводу для міста є досить актуальним. Однак навіть розмови про переробку сміття поруч із унікальною пам’яткою архітектури національного значення неприйнятні з погляду здорового глузду і моралі суспільства.
Як повідомив у розмові начальник Білгород-Дністровського міського КП «Автотранссервіс» Валерій Миколайович Мацапей, щодня з міста вивозиться вміст понад 800 контейнерів, що становить за рік понад 100 тисяч кубометрів сміття. Послуги звалища займають близько 20% у тарифах щодо вивезення сміття. Ситуація ускладнюється 8-кілометровою віддаленістю полігону, що потрапив до рук приватних осіб, які постійно диктують високі ціни на захоронення відходів. Це, в остаточному підсумку, фінансовим тягарем лягає на плечі городян.
У сусідньому, Овідіопольському, районі аналогічною сміттєвою проблемою предметно занепокоїлися ще два роки тому. Підшукали серйозного інвестора, створили проект щодо спорудження біодинамічного сміттєпереробного заводу, який, до речі, цілком готовий і пройшов всі експертизи. Спочатку проект, розрахований на переробку 150 тисяч кубів ТПВ, готувався для потреб Овідіопольського району та Іллічівська. Пізніше, за пропозицією облдержадміністрації, проектну потужність із урахуванням обсягів ТПВ, які вивозяться з Одеси, збільшили до 250 тисяч кубів. У процесі вирішення масштабного завдання і ознайомлення з технологіями утилізації, що застосовуються за кордоном протягом останніх півтора десятка років, керівництво району у складі делегації розробників проекту побувало в Польщі і Словаччині. Сьогодні, нарешті, провадиться процедура відведення землі для майбутнього заводу з урахуванням санітарної зони. Ділянку визначено практично поруч із Дальницькими кар’єрами – сміттєзвалищем для Одеси, Овідіопольського і Біляївського районів.
Наскільки виявляться перспективними дії білгород-дністровської влади в цьому напрямі, покаже час. Рішення щодо виділення земельної ділянки для спорудження сміттєпереробного заводу ухвалять депутати міськради. І назріває надія, що воно виявиться мудрим і зваженим. При цьому важливо не забувати і те, наскільки вдячними за розпочате залишаться нащадки.
