Про порятунок дуба-патріарха "Чорна ніч" уже багато разів писали газети. Нагадаємо: це могутнє гарне дерево росте на розі проспекту Шевченка і провулка Матросова. Посадили його наприкінці ХVІІІ сторіччя запорізькі козаки, коли переселялися на Кубань. Ставши символом розставання з рідною землею, дуб і одержав назву "Чорна ніч".
В останні десятиліття цей патріарх витримав не один замах на своє життя. Знаходилися підприємливі забудовники, які норовили то одне, то інше спорудити у безпосередній близькості від дерева. А те, що земляні роботи завдадуть йому непоправної шкоди, їх не хвилювало. І до того, що природоохоронне законодавство пропонує повну ліквідацію будь-якого роду забудов у заповідній зоні пам'яток природи, їм байдуже. Зусиллями багатьох захисників природи дуб "Чорна ніч" вдалося відстояти: нині він оточений металевою огорожею, встановлено охоронні таблички. Але!
Поруч з дубом розташована порожня будівля, у якій влаштовані звалище сміття і відхоже місце. Але ж це дерево не лише пам'ятка природи, але і народна святиня. Тому все, що відбувається, боляче ранить серця справжніх одеситів. Я часто замислююся: що ж це за плем'я таке – браконьєри, губителі природи? Про що вони думають, коли влаштовують смітник-туалет біля дуба-патріарха? Коли ставлять автомашини, будують гаражі впритул до дерева, рубають дерева в зоні відпочинку?
Адже браконьєрство – особливий злочин перед майбутнім. Його мерзенність полягає у тому, що природа не може дати здачі, вона беззахисна. Над нею заносять сокири – вона мовчить. Захищати її покликані ми, люди. І я запитую себе: "Чи є у нас у місті екологічна влада?" І відповідаю: "Немає! А що ж є? Є тільки видимість її!" Але природа помститься, згодом, і не одній людині – всім нам.
