За останні дев’ять місяців мати жодного разу не приїжджала відвідати рідну дитину. Про її семирічного Андрійка піклуються названа бабуся, шістдесятирічна Валентина Степанівна Домчинська, разом зі своїм безробітним чоловіком Іваном Васильовичем.
Щоденно у Любашівці можна спостерігати зворушливу картину: моложава бабуся, листоноша Любашівського центру поштового зв’язку, везе на велосипеді або несе важку сумку з газетами, а поряд дріботить хлопчина і щось весело розповідає своїй супутниці.
Добросердечна Валентина Степанівна Домчинська та її названий онук Андрійко добре відомі багатьом любашівчанам. Долею хлопчика переймаються відповідні районні служби, але В.С. Домчинська каже, що нікому його не віддасть і буде доглядати, поки мати не забере...
Три з половиною роки тому сусідка Сара В. попросила Валентину Степанівну кілька годин доглянути за малюком. Звичайно, бабуся, яка сама має двох онуків – Віку і Віталія – та ще й маленьку правнучку Юлечку, які мешкають в Одесі, залюбки погодилася по-сусідськи допомогти. Спочатку хлопчик залишався ненадовго, а потім його мати почала “зникати” на кілька днів, мотивуючи свою відсутність пошуками роботи та заробітчанством. Згодом дні переросли у тижні та місяці.
Нещодавно Валентина Степанівна спробувала влаштувати хлопчика у дитячий садочок, щоб той був між дітьми і трохи підготувався до школи, бо у вересні йому йти в перший клас. Але Андрійко не захотів ні на хвилину розлучатися з бабусею. Мотивує це тим, що потрібно допомагати розносити пошту. Маленький помічник добре обізнаний з маршрутом бабусі-листоноші, адже так вони працюють не один рік. Отож, підійшовши до потрібного двору чи організації, хлопчик вихоплює з сумки пакунок зі свіжою пресою і біжить віддавати його адресату. Маленький допитливий Андрійко ще й поцікавиться в старого чи в малого: “Ну, як справи? Чим займаєшся?” Хлопчик завжди усміхнений, балакучий. Поталанило йому, що на його шляху зустрілася добра “баба Валя”, яка надовго замінила йому рідну матір.
Удвох вони почали освоювати буквар, а нещодавно хлопчик отримав обновку – новенького костюмчика. Правда, доведеться ще подбати про шкільну форму, туфлі, ранець, різне приладдя, щоб школяр виглядав не гірше за своїх однолітків. Знайшов малий спільну мову і з чоловіком Валентини Степанівни, Іваном Васильовичем, допомагає йому ремонтувати машину або щось майструвати. А вечорами вони разом полюбляють дивитися серіал “Вогонь кохання”. Андрійко на початку фільму і затанцює дідові й бабці під пісню “Голубок”, і заспіває, а потім ще й прокоментує окремі епізоди. Тож їм втрьох весело живеться.
З великою материнською любов’ю і ніжністю розповідає про свого Андрійка бабуся Валя. Не говорить нічого поганого і про його матір Сару, яка подалася примарного щастя шукати. Каже, що якось приїжджала до свого сина і гроші передавала, але це було так давно, що з пам’яті стерлося. Жінка сподівається, що мати одумається, відтане її материнське серце, і вона повернеться до свого синочка, тому й не хоче позбавляти її батьківських прав та оформляти опіку над дитиною.
Коли ж запитали у малюка про його матір, в нього відразу очки “засвітилися”:
– Маму я люблю, вона мені присилає гостинці, а з бабусею Валею мені живеться дуже добре.
Цими днями відвідали оселю милосердної жінки завідувачка сектору з питань усиновлення та опіки відділу у справах дітей райдержадміністрації і водночас секретар координаційної ради благодійного фонду “Зігріймо любов’ю дітей” Світлана Чолак та начальник відділу освіти райдержадміністрації Людмила Підвальна. Вони вручили В.С. Домчинській невелику грошову допомогу, а Андрійкові привезли відерце морозива. На жаль, хлопчика не було вдома, він поїхав до Одеси погостювати у сестри Валентини Степанівни – Тетяни. Вперше у житті дитина відпочиває на морі і побачить місто, а бабця з дідусем, вперше розлучившись зі своїм названим онуком надовго, дуже скучають і з нетерпінням очікують його повернення.
