Один досвідчений чоловік якось сказав: «А ви знаєте, як колись визначали врожайність? Ото вибираєш середній колос і рахуєш, скільки в ньому зернин. Отже, стільки центнерів з гектара видасть це поле.» Чи застосовують такий метод в ТОВ імені Кірова, не знаю, а от те, що врожай тут цьогоріч видався гарний, то факт безперечний. Як сказав директор господарства Григорій Царук, ужинок значно кращий, ніж був у 2006 році (минулий для порівняння не підходить, оскільки була посуха). Лише горох видає по 22-23 центнери з гектара. А його в господарстві 300 гектарів. В цьому році жнивують власними силами. Товариство має три «Дони». Все збирають прямим комбайнуванням. Так швидше, і менше пального йде. Тим паче, що стан посівів і погода дозволяють. Кіровці вже впорали більшу половину. І якщо врахувати, що з початку жнив проводились обкоси, прокоси та збирали ячмінь, який трохи стримував темпи, то тепер зрозуміло, що справи підуть швидше і більш результативно. Хоч і так нічого Бога гнівити. Наприклад, Володимир Дідур зі своїм помічником Миколою Крамаром вже намолотили 1016 тонн. Понад 900 тонн видали з бункера свого комбайна Вільям Колосюк та Андрій Коновал.
Та й в цілому по господарству виходить непогано. Лише одного ячменю вже мають більше 2200 тонн. В хорошому стані просо. Варто зазначити, головний агроном Іван Лукаш та директор товариства Григорій Царук почали впроваджувати в сівозміни круп’яні культури. І переконані, що вигода від них не менша, ніж від нині модного ріпака, зате, як попередник, і горох, і просо значно кращі. Тут вже й до ворожки не ходи.
Люблять тут експериментувати й щодо технології. Наприклад, в цьому році обидві ці культури збирають прямим комбайнуванням.
Коли ми приїхали в господарство, була передобідня пора. І хоч жнива в розпалі, тут не відчувалось метушні, особливої напруги. Просто кожен спокійно, але впевнено і з відповідальністю виконував свою ділянку роботи. Головний бухгалтер Валентина Новикова поїхала вирішувати питання, пов’язані з реалізацією зерна, головний інженер Олександр Паламарчук стежить за технічним забезпеченням жнивного процесу. Головного агронома Івана Лукаша ми зустріли в полі, де Олег Скрипник дискував звільнену від гороху площу. «Мене вже хвилює питання підготовки до осіннього засіву, – говорить Іван Іванович, – більша частина цьогорічного врожаю вже в коморі. Решту зберемо, для цього у нас є все необхідне: і техніка, і люди.»
Директора товариства застали на току. Саме там видно всі плюси й прогалини робочого дня. Як диригент в оркестрі вміло поєднує всі партії, так Григорій Петрович врегульовує роботу всіх ланок збирально-транспортного комплексу. Працівники току очищають зерно. Зразу ж його відправляють в склади, на елеватор. Частину реалізовують, щоб виручити кошти на нагальні потреби. Наприклад, погашення боргу за запчастини. На сьогоднішній день в господарстві є достатня кількість пального, причому закуповували його по нижчих цінах, ніж тепер склались на ринку.
До речі, Григорій Петрович зумів залучити до жнив людей, які раніше цим не займались. Скажімо, Іван Борис раніше працював в тваринництві, тепер на прохання директора пішов у помічники комбайнера. А Іван Замишляк взагалі мав намір покинути свого старенького «Дона», та Григорій Петрович вмовив і його сісти за кермо комбайна. Трохи дивно було зустріти на току колишніх доярок Тетяну Романюк, Лесю Носкову та Аллу Вихованець (на знімку ліворуч – праворуч). Проте жінки і тут працюють також старанно, як раніше на фермі. Саме завдяки їм вся територія току постійно чиста, ворохи збіжжя рівненькі та акуратні. А це вже, якщо хочете, культура виробництва.
З гармана наш шлях пролягає на поле, безпосередньо туди, де йде збирання хліба. Машина легко й рівно котиться свіжопрогрейдерованою грунтівкою. Неважко помітити, що на ній зовсім немає зерна, хоч саме по цій дорозі перевозять весь намолот. Отже, не тільки дорога вирівняна, а ще й машини герметизовано, відзначаю про себе. Те, що побачили на жнивному полі, трохи здивувало. Всі три комбайни стояли майже поруч. Неподалік, під лісосмугою, розмістились технічна допомога та пожежна машина. І лише проїхавши ще кілька десятків метрів, зрозуміли причину простою. Механізаторам саме привезли обід. Одні підживлювались, прямо стоячи біля невеличкого тракторця, спеціально облаштованого саме для цієї справи, інші посідали в холодочку на сухому дереві, яке колись, напевне, звалила буря. Неподалік – криниця, в якій і в спеку прохолодна та смачна вода. Обід трудівникам, як виявилось, підвозить власним тракторцем колишній сільський голова, нині пенсіонер Микола Арефійович Сивак, якого теж попросив підсобити в жнивну пору директор товариства. А так як Микола Арефійович звик все життя працювати, то й не дуже опирався. Навпаки, жартуючи, каже: «А ви знаєте, що я з подібної роботи починав свою трудову діяльність. Зразу після школи дали мені конячки, і я возив до комбайнів воду. Мабуть, цим і закінчу?»
Хлібороби довго не засиджуються. Швиденько поїли – і знову до комбайнів. Вільям Якович Колосюк, підходячи до свого «Дону», бере в руку кілька колосків дорідної пшениці і благоговійно вдихає неповторний запах стиглого хліба. Біля нього на хвильку зупиняються помічник Андрій Коновал (на знімку праворуч) та водій Василь Сировіцький (ліворуч), який відвозить від їхнього комбайна на тік зерно. Більше 25 років віддав хліборобській справі В.Я. Колосюк. Майже 20 з них працював на «нивах».
«Вилазиш бувало з кабіни, а в тебе й очей не видно від пороху та полови. Піт тече струмками, – пригадує Вільям Якович. – Тепер добре. Нежарко, чисто. Та іноді не вистачає запаху. А ви знаєте, як пахне стиглий колос?»
Так. Той, хто вловив його хоч раз, ніколи більше в житті не забуде, який неповторний запах має хлібна нива.
