Повертаючись з віддаленого села, де були разом із головою Савранської РДА Миколою Базеєм у справах, звернула увагу на одну земельну ділянку, на якій розкошували лобода, щир, суріпка, пирій. А зрідка над усім цим розмаїттям бур’янів гордовито тримали свої рожево-фіолетові голівки будяки.
– Що то за «розсадник»? Не втрималась із запитанням.
– Це ділянка із земель запасу, – важко зітхнувши, промовив Микола Миколайович, який теж дивився на той клапоть землі.
– Чому вона стоїть пусткою? Чому не здана в оренду, якщо нікому не належить?, – запитала його.
І М.М. Базей почав розмову про наболіле.
– З прийняттям Земельного кодексу в 2002 році використання землі в Україні стало можливим тільки після виготовлення спеціальної землевпорядної документації. Але, оскільки землі запасу, як правило, за якісними показниками не кращі, то базові господарства не квапились займатись їх обробітком, а, тим паче, виготовленням документації, яка мала виконуватись за їхні кошти. За останні роки ситуація дещо змінилась. Тепер, навпаки, стало вигідно займатись землеробством на великих масивах. Тож і до цієї землі почали проявляти інтерес. За останні два роки райдержадміністрацією були видані на конкурсній основі дозволи на виготовлення проектно-кошторисної документації щодо передачі в оренду ділянок із земель запасу загальною площею більш як 1044 гектари. Укладено договори оренди земельних ділянок на загальній площі понад 517 гектарів.
На жаль, сьогодні, у зв’язку із внесенням змін до Земельного кодексу України та Закону України «Про оренду землі» та через чергу для проведення експертизи землі, не всі зуміли виготовити ці документи. А відповідно до цих змін райдержадміністрація не має змоги укладати договори оренди землі з особами, які не мають землевпорядних документів. Також чинним законодавством не врегульовано механізм проведення земельних аукціонів, що унеможливлює укладання договорів оренди щодо вільних земельних ділянок. Ось таким чином і з’явились оці «розсадники» бур’янів.
– Але ж це ще й втрачена економічна вигода?
– Звичайно, бо вказані обставини спричиняють зменшення надходжень до районного, сільських і селищного бюджетів в розмірі 60 тисяч гривень на рік.
– То, можливо, було б краще, якби земля продавалась? До речі, як Ви ставитесь до питання продажу землі?
– Якщо це земля не сільськогосподарського призначення, то тільки позитивно. Та навіть, якщо це земля і сільськогосподарського призначення, але є обґрунтовані бізнес проекти, які сприятимуть розвитку даної території, то теж позитивно. А якщо просто продаж невідомо кому і навіщо, то я не схвалюю цього.
– Хоча дуже болісно про це говорити, але факт залишається фактом: наші села безлюдніють. Молодь виїжджає. І часто залишаються безгоспні хати, а біля них земельні наділи. Що в районі робиться для того, щоб вони не стояли пусткою?
– Де немає власників, сільські та селищна ради згідно з чинним законодавством забирають майно в комунальну власність територіальної громади, а земельну ділянку передають в оренду іншим користувачам. На жаль, нині в селах з кожним роком стає все менше молодих сімей, які б хотіли працювати на землі. Наприклад, багато незатребуваних земель є на територіях Бакшанської та Полянецької сільських рад.
Позитивно вирішується це питання в Дубинівській та Осичківській сільрадах. На їхніх територіях навіть не вистачає ділянок всім бажаючим.
– В районі всебічно відпрацьована система виділення земель в оренду. А чи не доводиться людям, образно кажучи, оббивати пороги кабінетів доти, доки, з причини бюрократичних перепон аж перехочеться брати цю землю?
– Ні. Такого не може бути. У нас є конкурсна комісія, яку очолює перший заступник голови РДА Сергій Дужій. Засідає вона для розгляду поданих заяв щонайрідше по два рази на місяць. Як правило, всі заяви, якщо тільки є земельна ділянка, задовольняються. Тобто надається дозвіл на виготовлення проекту відведення наділу у постійне користування або на його оренду. Наголошу, що для позитивного вирішення цього питання на території даної сільради має бути вільна ділянка. Зрозуміло, що ніхто не може відібрати її в одного землекористувача і віддати іншому.
– До речі, чи контролюється якимось чином ефективність використання землі?
– Звичайно, якщо на орендованому полі впродовж певного періоду ростуть одні бур’яни, то господар може розірвати договір оренди і передати іншому орендареві.
– А якщо земля обробляється, але на ній збирають дуже низькі, в порівнянні з сусідами, врожаї?
– Тут вже крапку поставить час. Не забувайте, що ми живемо в період ринкових перетворень. І в даному випадку спрацює ринковий, якщо хочете, закономірний відбір. Пройде рік-два, і залишаться господарювати тільки ті, хто ефективно веде господарство. Нерентабельні агроформування просто збанкрутують. Такий закон ринку, такий закон бізнесу. І від цього ми нікуди не дінемось.
– Це означає, що виживуть тільки гіганти?
– Необов’язково. Вже є приклади, коли господарства, які мають значно більшу кількість земель, програють тим, хто веде своє виробництво на ділянках менших тисячі гектарів. Просто, мова йде про правильне використання новітніх технологій, застосування сучасної техніки, впровадження нових ефективних сортів тощо.
Коли проїжджали повз чималу плантацію капусти, запитала:
– Оце вже приємніше видовище, що, хтось вирішив зайнятись овочівництвом?
– Уявіть собі, що так. Ентузіастом в цій справі став Юрій Ланкін. Він вже сьогодні на своїх восьми гектарах впродовж року забезпечує роботою п’ять осіб, а в просапку набирає на місяць ще десять. Він застосовує передові технології (крапельне зрошення), закуповує імпортні гібриди. Крім Ланкіна, в районі займаються городництвом ще кілька одноосібників.
– Як показує досвід, овочівництво сьогодні досить-таки рентабельна галузь.
– Безперечно. І воно могло б стати одним із напрямів розвитку аграрного сектору району. Але це буде можливо при наявності переробної промисловості. Наші люди сьогодні виїжджають на заробітки в міста і працюють там на переробці, в сфері послуг. А вони ж могли б працювати вдома, якби перемістилась сюди хоч якась переробна промисловість. Це дасть змогу розвантажити місто і сприятиме розвитку району. А так, через віддаленість від великих міст і зокрема від обласного центру, більшість людей, які могли б займатись вирощуванням овочів, не ризикують це робити.
– До речі, про віддаленість від центру. Мені не раз доводилось чути, що від цього страждають всі товаровиробники району.
– Це факт, який вже й не потребує доведення. Ринкові умови розвитку держави вносять свої корективи і від цього нікуди не дітись. Тому при сьогоднішній системі оподаткування і ціновій політиці виникли нерівні умови для товаровиробників центральної частини області і віддалених від центру районів. Наприклад, аграрії Савранського району, який не має ні залізниці, ні елеватора, на кожній тонні зерна втрачають до 200 гривень.
Така ж ситуація і з дизельним паливом та бензином. Кожен літр дорожчий для нас на 10 копійок. Мінеральні добрива, які ми закуповуємо в припортовому заводі, нашим товаровиробникам дістаються на 100 гривень більше, ніж тим, хто живе в центральних районах. Якщо врахувати, що аграрії району продають в межах 62 тисяч тонн зерна, лише через віддаленість район щорічно втрачає близько 9 мільйонів гривень.
Звичайно, ми не опускаємо руки. Працюємо над залученням в район інвесторів для створення переробної промисловості. Та знову стикаємося з тим, що через віддаленість ніхто не хоче сюди вкладати гроші.
Розв’язати цю проблему, на мою думку, можна тільки врегулювавши податкове навантаження із врахуванням «плеча» перевезень.
Дуже хочеться, щоб врешті–решт всі ці питання були врегульовані, і щоб ми не відчували себе пасинками у рідної матері. Адже ми всі живемо в одній державі, тож і умови мають бути для всіх рівними.
