Анатолій Бойко – голова Одеської обласної організації Комітету виборців України (КВУ). КВУ – це всеукраїнська незалежна і нейтральна до політичних партій і блоків громадська організація, покликана залучати громадян до управління державою, реалізовувати свої конституційні права.
Як сьогодні повинні відбуватися вибори до Верховної Ради України, як одеські виборці реагують на політичну кризу в країні? Про це і багато іншого Анатолій Бойко розповів в інтерв'ю кореспондентові «ОВ».
– Анатолію Михайловичу, уявімо собі, що Ви займаєтеся не політикою, а медициною. Зараз я Вас прошу поставити політичний діагноз – що сьогодні відбувається в нашому українському домі?
– Для цього найкраще підходить вислів великого російського письменника Льва Миколайовича Толстого: «Всі щасливі родини схожі одна на одну, але кожна нещасна родина нещаслива по-своєму». Мені здається, що в нашому українському домі в плані політики родина шведська. І члени цієї родини не можуть нормально жити разом, не можуть знайти спільної мови. Принаймні це відбувається привселюдно. Адже не виключено, що за телекамерами політики знаходять спільну мову, і насамперед в плані фінансових інтересів. Але й розійтися вони не можуть, розуміючи, що все одно їм доведеться спілкуватися і зійтися знову.
– Але навіть шведська родина живе з бюджетом. А ми позбавлені можливості на рівні держави – як великої родини – жити з бюджетом. Як Вам здається, чи відчувають депутати муки сумління, адже вони пішли відпочивати, залишивши нас без бюджету.
– Це дуже складне, я б сказав, філософське питання. Я не мав можливості ані з ким поговорити. Гадаю, чи їм щось відомо, чого не відомо нам, простим смертним, що дозволяє спокійно відпочивати. Або це справді безвідповідальність.
Хотів би звернути Вашу увагу на те, що якщо не брати до уваги підкилимові ігри, питання життя і смерті нашої тяжкохворої коаліції, то голос одного депутата за великим рахунком нічого не вирішує або мало впливає. На сьогоднішній день вибори у нас за партійними списками. Люди, які пройшли до парламенту, комусь підкоряються або від когось залежать, або з кимось тією або іншою мірою пов'язані. На сьогоднішній день великого значення набуває фінансовий ресурс – депутати пов'язані з якимись заможними людьми, які нарівні з першими особами держави вирішують основні питання. Я не кажу про всіх 450 депутатів. Багато хто з них є заручниками цієї ситуації, але це їх не виправдовує.
– Є різні точки зору із приводу виборів до Верховної Ради – одні політологи вважають, що дострокові вибори відбудуться, другі – що вони не потрібні, тому що до парламенту потраплять ті ж партії і ті ж особи. Тобто, нічого не зміниться. А яка Ваша точка зору?
– Питання неоднозначне. У ньому є кілька аспектів. Перший – необхідність проведення дострокових виборів, оскільки ситуація така, що на сьогоднішній день парламент фактично заблокований і не працює належним чином. Існує криза, партії не можуть домовитися між собою. З одного боку, ця ситуація підштовхує до проведення дострокових виборів. З другого боку, нові вибори не призведуть до істотної зміни ситуації і розв’язання політичної кризи. По-перше, жодна з партій не набере переважної більшості, яка могла б дозволити їй ні з ким не домовлятися і ухвалювати необхідні законопроекти. У противному разі, а так, швидше за все, і буде, всі партії наберуть менше 230 голосів кожна, і їм знову потрібно буде створювати коаліцію і домовлятися. А ми з вами маємо, як мінімум, два гіркі приклади коаліційних угод, які потім призводили до політичних криз після 2006 року і зараз. Тобто, наші політики не вміють домовлятися. І не хочуть цього робити. Насамперед, тому що не можуть цього робити на рівні своїх політичних лідерів. І по-друге, навіть якщо вони створили коаліцію, то вони до кінця не можуть гарантувати лояльність своїх «васалів». Один може піти до другого «сюзерена», і коаліцію знову буде зруйновано. Тобто, створення коаліції з хисткою перевагою ані до чого не призведе. А про появу широкої коаліції теж говорити не доводиться. Тому сенсу провадити дострокові вибори я не бачу.
– При нині чинному Законі про вибори нічого, на мій погляд, не зміниться – знову з'являться ті ж особи. Чи згодні Ви з тим, що потрібно змінювати систему виборів?
– Безсумнівно. Адже що на сьогоднішній день ми маємо? Вибори проходять по багатомандатному округу, коли ми бачимо на виборчих дільницях фотографії лише 5 кандидатів. Ми знаємо тільки лідерів, і вони, як «паровози», тягнуть весь список. Хто проходить за ними – переважно, маловідомі для широкого виборця особистості. Це відбувається тому, що вибори проходять не по окремих одномандатних округах у регіонах, де на один округ – один мандат, а в одному великому виборчому окрузі Україна, у якому 450 мандатів. Тому необхідно, щоб вибори відбувалися із прив'язкою до одномандатних округів. Наприклад, нехай в окрузі №1 балотується один представник від «Нашої України», від Блоку Юлії Тимошенко, від Партії регіонів і так далі. У цьому випадку кандидат одержить мандат не за рахунок того, що його партія набере по всій країні певну кількість голосів, і він пройде за списком, а за рахунок того, що він переможе у боротьбі у своєму окрузі. Це, з одного боку, змусить цих людей прийти до виборців свого округу. А вони зможуть поставити їм запитання, які їх хвилюють. Принципово я нічого не бачу поганого в мажоритарній системі виборів, яка має на увазі вибори із прив'язкою до округів, але без прив'язки до партій. Таким чином, може балотуватися будь-який громадянин, поза залежністю – підтримує його якась партія чи ні. Але, на мій погляд, вибори до Верховної Ради повинні відбуватися за змішаною системою – по одномандатних округах, а кандидата висувають партії.
Вважаю, що в масштабах всієї країни один депутат для ухвалення якогось рішення нічого не може зробити. Потрібна команда. Так він вирішує, коли потрібно продати свій голос або купити чийсь. Сьогодні якби було хоча б 50 мажоритарників, то це б були дуже дорогі люди в Україні. А взагалі треба зобов'язати депутатів на законодавчому рівні встановити суворіші норми відповідальності за роботу з виборцями. Крім того, потрібно дати реальний механізм виборцям відкликати тих депутатів, які не виконують своїх функцій.
– А якщо змінити систему виборів, то чи зменшиться та аморальність, до якої схильні багато наших депутатів?
– Однозначно, так. Ми маємо певний шанс змінити ситуацію. При цьому відзначу, що в партіях сьогодні немає внутріпартійної демократії. Яким чином формуються виборчі списки, не знає навіть більшість рядових членів партії. Тому повинна змінитися і сама філософія партійного будівництва. І цьому теж можуть сприяти зміни виборчої системи.
– Анатолію Михайловичу, Ви постійно працюєте з виборцями. Який зараз їхній настрій?
– На жаль, в основній своїй масі вони вже нікому не вірять. І навіть якщо вони чіпляють чийсь портрет на стіну, то це, багато в чому, від безвиході. Адже людині властиво комусь вірити, а в глибині душі вона розуміє, що її однаково можуть обдурити. На жаль, на сьогоднішній день український виборець перебуває у дуже важкій ситуації. Адже в країні політична криза, ціни зростають. І для людей сьогодні головним є питання виживання.
– А яким партіям у нашому регіоні віддають перевагу?
– Я вас розчарую, оскільки наша організація не витрачає своїх сил і енергії на подібні дослідження. Ми прагнемо більше допомогти виборцям. Для нас неважливо, хто буде на коні, а хто під конем, нам важливо, щоб усе було чесно. І щоб Україна була нормальною і квітучою країною, зокрема й у плані політичної системи.
