Одеська духовна семінарія була заснована у 1838 році, відроджена у 1945-му. Протягом всього цього часу тут трудилися видатні діячі Православної церкви. У різні роки семінарію очолювали митрополити Леонтій, Феодосій, Агафангел, Антоній, протоієреї Євген Дьяконов, Василь Кремльов, Олександр Кравченко та інші. Про сьогоднішній день Одеської духовної семінарії наша розмова з в.о. ректора архімандритом Серафимом.
– Отче Серафиме, скажіть, будь ласка, як пройшов набір на перший курс?
– Ми прийняли 80 вихованців з різних областей України, з Туркменії, Росії. Молдови. Це менше, ніж у минулі роки, – швидше за все, тому що в Україні зараз понад п'ять семінарій, які охоплюють практично всі її регіони.
– Чи існує план набору, чи є конкурс?
– Ми намагаємося набирати на перший курс близько ста чоловік. Документи приймаємо тільки на підставі рекомендації правлячого архієрея та священнослужителя, які і направляють майбутнього студента до семінарії. Якби ми приймали документи від всіх бажаючих, конкурс був би чималий.
– Чи можна сказати, що рекомендація важливіша, ніж знання абітурієнта?
– Рекомендація важлива для того, щоб у людини прийняли документи. А на підставі знань, які вона демонструє на вступних іспитах, викладачі добирають спосіб його подальшого навчання. І якщо вихованець, у зв'язку з браком часу або уваги з боку священика, який у нього на парафії, чогось не одержав, то тут ми це доповнюємо.
– Віковий діапазон абітурієнтів – від 17 до 35 років. Чи має вік вирішальне значення при прийомі?
– Раніше приймали тільки після служби в армії. Але тоді і ставлення до семінарії було інше. Зараз ми не зобов'язуємо абітурієнтів перед вступом служити в армії, хоча вітається, якщо люди приходять із запасом життєвого досвіду – тоді їм легше тут акліматизуватися. Наші вихованці живуть у гуртожитку. У нас закритий навчальний заклад і, як і у військовому училищі, вони одержують звільнення. Тут режим, особливий розпорядок дня, якого необхідно дотримуватися, і якщо він порушується, ми студентів караємо. Не часто, але це буває, як у будь-якій сім’ї.
– А чи є випадки відрахування і чим вони викликані?
– Наші вихованці повинні суворо дотримуватися розпорядку семінарського життя, відвідувати лекції, намагатися, щоб успішність була на рівні вимог, які висуваються. За систематичні порушення дисципліни – прогули уроків, невідвідування богослужінь – ми виключаємо. Відновлення можливе, але тільки через кілька років.
– Чи передбачено використання у навчальному процесі сучасних технологій?
– Студенти і викладачі користуються під час уроків ноутбуками. І нікому не заборонено для підготовки рефератів відвідувати інтернет-клуби.
– Що не виключає спілкування з книжками...
– А без книжок тут взагалі неможливо навчатися. Комп'ютер – тільки допоміжне джерело, а всі необхідні знання студенти черпають з книжок. Основні предмети в семінарії, знання яких необхідні пастирю у його щоденному служінні, богословські: історія Старого і Нового заповітів, догматичне, порівняльне, основне і пастирське богослов'я. Викладаються, також психологія, логіка, етика, педагогіка, історія української літератури, у минулому році введено таку дисципліну, як правознавство. У семінарії чудова бібліотека, у фондах якої – велика кількість періодики, зокрема української. Ми пропагуємо і розкриваємо студентам, які, можливо, і не люблять читати, необхідність читання.
– Якою мовою ведеться викладання?
– В основному, російською, враховуючи, що є студенти з інших країн і величезна кількість богословської літератури написана російською мовою. Але, за бажанням студента, він може відповідати українською.
– Дозвілля ваших вихованців організоване чи кожен проводить його на свій розсуд?
– Вільний час розподілений у кожного індивідуально. Втім, його не так багато, тому що необхідно готуватися до занять. Але якщо є можливість, вихованці відвідують театри, бібліотеки, кіно.
– Чи беруть вихованці участь у житті суспільства?
– Семінарія є членом Асоціації вузів Одеси, у нас постійні зв'язки з Радою ректорів Одеського регіону. Наші вихованці беруть участь у різних конференціях, конкурсах тощо. Займаємося ми і благодійною діяльністю. Поруч із семінарією розташований Будинок немовляти і дитячий будинок "Жемчужинка". Коли прибувають нові діти, наші вихованці допомагають священикам з монастиря хрестити їх. Вони провадять з дітьми заняття, ранкові і вечірні молитви. Намагаємося, якщо є можливість, допомогти дитячим будинкам продуктами та іграшками.
– Семінарія має два відділення при жіночому Свято-Архангело-Михайлівському монастирі – золотошвейні та регентські курси. Там немає проблем з кількістю вихованок?
– Ми не ставимо собі завдання набрати більше. Ми можемо взяти п'ять, десять чоловік, які будуть гідно навчатися, – кількість не має значення. Регентські курси готують помічників для пастирів. Дуже часто дівчата, які займаються на цих курсах, стають дружинами майбутніх священнослужителів. І, звичайно, маючи таку матушку, священик одержує допомогу людини, яка організовує внутрішнє життя парафії. А якщо у священика дружина – золотошвейка, то у нього вирішена проблема з облаченням, оскільки там навчають не тільки вишивати золотом, але й елементарному шиттю священницького одягу.
– Яка доля випускників семінарії, зокрема, цього року?
– Десять чоловік вступили до Київської духовної академії. Решта визначаються у житті, кожен по-своєму, але більшість все-таки залишається в руслі Православної церкви. І якщо є якась перерва між закінченням духовної семінарії та прийняттям сану, то це пов'язано з тим, що у них просто поки що не налагоджено сімейне життя. А якщо людина не має сім’ї, у неї лише один шлях стати священиком – постригтися у ченці. Тому ми даємо можливість визначитися. Все-таки, вони у молодому віці закінчують семінарію: якщо вступили в 17 років, то у 21 рік закінчили. Не кожен у цьому віці прагне одружуватися. Деякі вихованці паралельно навчаються на заочних відділеннях різних вузів і одержують, таким чином, дві вищі освіти – богословську та світську. Це дуже добре: згодом, ставши пастирями, вони знатимуть, як зі своєю паствою спілкуватися.
– Кожен вихованець семінарії готує себе до подвигу пастирського служіння. У чому він полягає в наш час?
– Правильно сказано – подвиг. Його можна порівняти із служінням військовим. Не випадково тільки дві категорії людей служать – священнослужителі та люди, які носять погони. Решта працюють. Служба священницька сама по собі є подвигом, тому що вона передбачає зречення священнослужителя від багатьох речей, прийнятих у сучасному суспільстві. Від них священик змушений через свою службу відмежовуватися, тому що у сучасному світі дуже часто справжні традиції, пов'язані з культурою, з релігійним відчуттям людини, нівелюються. Тому, для того, щоб священик міг спрямувати людину у правильне русло, він повинен, насамперед, показати своїм прикладом, що можна, а чого не можна. У цьому його подвиг – він відмовляє собі багато в чому для того, щоб інших людей привернути до себе.
– Тобто, він повинен протистояти негативним явищам?
– Якщо немає можливості протистояти, найкраще, звичайно, своїм прикладом показувати. І тільки так людина може прийти до Бога, – коли вона бачить, справді, подвиг людини, яка її до цього Бога веде.
– Отче Серафиме, як Ви оцінюєте міру тяжіння громадян нашого, такого непростого, суспільства до релігії?
– Це природне тяжіння. Ще Тертулліан дві тисячі років тому говорив, що душа кожної людини за своєю природою є християнкою. Але, на жаль, не кожний знаходить справжній шлях до Христа. Багато ухиляються в єресі і розколи і замінюють чисту воду – джерело, яке є у Православній церкві, на "каналізацію", яка витікає з всіляких псевдовчень.
– Наскільки чистому джерелу вдається домінувати?
– Я гадаю, це наочно видно – храми під час богослужіння постійно заповнені, люди йдуть туди – і з кожним днем їх стає більше. Ті, хто ще вчора не були парафіянами, стають ними, приходять до храму і залишаються там назавжди. І необхідно відзначити, що ті, хто зіткнувся з псевдорелігійними течіями, побачивши, що там вода забруднена, все-таки намагаються повернутися туди, де вода чиста.
– Священнослужителям краще триматися подалі від політики?
– Ми живемо у цьому суспільстві, ми не можемо вирвати себе з нього... Але треба диференційовано підходити, дивитися, у кожному окремому випадку, що за ним стоїть і робити адекватні висновки.
– Адже буває, що і парафіяни можуть прийти зі своїми сумнівами.
– Тому і потрібно дуже обережно поводитися – не втручаючись у політичні питання, не беручи участі у політичних баталіях, мати можливість спрямувати людину.
– У цьому році – ювілей семінарії. Вона пройшла славетний і важкий шлях. Чи знайомлять вихованців з її історією?
– Урочисті заходи за участю численних гостей заплановано на 13 грудня – день пам'яті апостола Андрія Первозванного. Ми намагаємося, щоб вихованці були інформовані про минуле семінарії. У коридорі висять портрети всіх її ректорів, починаючи із 1945 року до сьогоднішнього дня. Ми видаємо богословський журнал "Андреевский вестник", у якому висвітлюємо всі віхи історії семінарії та Одеської єпархії. Готується збірник богословських праць викладачів, а до ювілею вийде номер журналу, у якому будуть освітлені різні сторони життя семінарії, з'являться матеріали, які досі не публікувалися.
– Чи є у Вас, як ректора, плани щодо вдосконалення навчального процесу?
– Звичайно. Всі зміни, які заплановані, ми маємо намір здійснити за допомогою наших викладачів і Владики митрополита Агафангела, що є нашим архіпастирем. Всі вступники одержують його благословення, під час іспитів він приходить підтримати їх. Без допомоги Владики нам було б дуже важко. Семінарія зараз утримується тільки за рахунок Одеської митрополії. І ми не можемо не дякувати нашому Владиці, із щирою повагою та любов'ю до нього ставимося і молимося за його здоров'я. У цьому році у нього ювілей, який відзначає і семінарія.
