Спілкуючись із Шевченківським сільським головою Василем Миколайовичем Ротарем, я почув від нього такі слова: «Дочка запитує мене, як ми жили при Союзі? І коли я згадую про ціни на продукти, про те, що не було безробіття, відверто говорить: «Тату, не розповідай казки!» Не вірить мені, думає, прикрашаю». Справжнісінькою казкою для мешканців села можуть – у порівнянні з днем сьогоднішнім – здатися ті самі «застійні» часи. Після них прийшла руїна. У найширшому розумінні цього слова.
КОЛИ ВСЕ ЗАТРІЩАЛО ПО ШВАХ
У 1928 році в Шевченковому – тоді ще селищі – було організовано першу в Радянському Союзі машинно-тракторну станцію. Ставши потім «Сільгосптехнікою» і ремонтно-транспортним підприємством, вона залишалася головним стрижнем населеного пункту. Успішно працювали «Сільгоспхімія», райпостач і навіть державна сортовипробувальна станція. У Шевченковому мешкало близько тисячі сільчан. Виросли будинки, серед них – вісім двоповерхових. У селищі працювало центральне водопостачання, опалення, каналізація. Зрозуміло, що навіть у ті часи для сільської місцевості це був винятковий випадок. І тому болючішим було падіння. Нині село нараховує менше шестисот жителів. Щоправда, безробітних серед молоді мало, тому що молодих у Шевченковому майже не залишилося.
Що було в дев'яностих, всі добре пам'ятають. Розвал без сходження, як гірко жартують автолюбителі. Втратили колишню потужність підприємства, не вистачало коштів підтримувати в належному стані комунікації. І є щось зловісно-символічне в події, що сталася восьмого липня поточного року в Будинку культури.
Будинок культури, де також розташовані сільрада і бібліотека, і зараз залишається гордістю села, його серцем. Побудований вісімдесят років тому, він був капітально відремонтований у 1978 році. Зала розрахована на 450 місць. В. Ротар, який не один рік пропрацював на місцевих підприємствах, патріот Шевченкового, упевнений: таке оброблення є ще в одному закладі – в Одеському театрі музичної комедії. Однак помилуватися цією красою я не зміг: Будинок культури перебуває в аварійному стані. Того самого липневого дня у кронштейн вдарила блискавка, і сталося часткове обвалення стіни. Виникла загроза цілковитої катастрофи для будинку.
– Після дзвінка до «району» кинулися рятувати інтер'єр, – говорить Василь Миколайович. – За пропозицією райдержадміністрації, двадцять шостого липня районна рада виділила на ремонт майже 56 тисяч гривень. Дякую будівельникам із ПП «Соловйов». Не чекаючи грошей, вони на третій день після лиха приступили до робіт. Так, під моє слово честі, але ми й знаємо один одного багато років. Нормальні хлопці!
Зрозуміло, що грошей вистачить лише на усунення пошкоджень. А Будинок культури давно потребує дуже серйозного ремонту. І кошторис є – понад дев'ятсот тисяч гривень. Заступник голови Березівської райради В. Желіховський звертався навіть до Верховної Ради, до народного депутата П. Симоненка. Віктор Пилипович також повідомив, що нещодавно голова райради Леонід Зубков і голова райдержадміністрації Петро Ковальчук звернулися до облдержадміністрації з проханням допомогти в ремонті об'єкта. У Шевченковому сподіваються на осіннє коригування бюджетів усіх рівнів. У кожному разі, вісімдесятиліття заснування МТС цієї осені в селі відсвяткують. І було б добре, якби свято відбулося в Будинку культури, у теплі і сяйві вогнів.
Запитую у сільського голови:
– А може, ці гроші краще на газифікацію витратити?
Але у Василя Ротаря своя правда:
– Мої люди заслужили, щоб жити добре, розумієте? У селі чудовий хор, шевченківці одержують перші премії на різних конкурсах. Подивіться, у мене шафа заставлена спортивними кубками, думаю музей відкривати. Будинок культури – наше вогнище, і ми не дамо йому згаснути.
ХТО БУДЕ В ПОВІТРЯ ДІТЛАХІВ ПІДКИДАТИ?
Заглядаємо до ФАПу. Доки завідувачка Галина Костанжи вимірює тиск пацієнтці, сільський голова жартома говорить: «Галина Никифорівна давала клятву Гіппократа, а я клявся у вірності рідному селу». Так і працюють – дружно. Пункт обладнано водяним опаленням, є свій котел. Ліки закуплено. З Маринівської дільничної лікарні регулярно приїжджають лікарі, які провадять огляд сільчан. А потім у нашій розмові знову звучить струна болю – у Шевченковому лише троє малят віком до одного року. На поповнення чекає тільки одна родина. Як ми вже писали, перший клас місцевої школи цього року не сформовано.
Діти, діти... Завідувачка дошкільного навчального закладу Валентина Михайлівна Іохім тридцять шість років працює в дитсадку. Пам'ятає, як формували по три групи, і шістдесят малят щоранку наповнювали дзвінкими голосами садок, споруджений тридцять років тому. Зараз у неї 16 маленьких підопічних. Усього шістнадцять. Нехай мало, але дитсадок до першого вересня підійшов у всеозброєнні: підправили плиту, закінчили фарбування. На харчування батьки дають дві гривні на день, три додає сільрада. А більше вимагати не можна, вважає В. Іохім – батьки просто заберуть малят із садка... Ось так і крутиться Валентина Михайлівна, але дітки одержують і сік, і банани, і яблучка свіжі. Принаймні, скарг від мешканців на дитячий садок не було. Іграшок вистачає, а на Новий рік стараннями меценатів кожна дитина обов'язково одержує подарунок.
– Звичайно, не все у нас гладко, – говорить завідувачка дитсадка. – Потрібна нова електродуховка. Хочемо замінити покриття, килим для дітей – йому вже двадцять п'ять років, весь стерся. Будемо просити допомоги у заможних людей. Але з килимом розв’язати проблему можна... Нам би дітей побільше! У дитячому садку є всі умови, а от батькам працювати ніде. Їдуть до міста.
Василь Ротар вважає, що ситуацію можна змінити. Дуже складне питання газифікації – підведення коштуватиме майже три мільйони гривень – з порядку денного не знято, хоч перспектива тут далека. У день мого візиту Шевченківський сільський голова спілкувався з потенційними інвесторами. Є в них ідея спорудити тут завод з переробки рапсу. А завод – нові робочі місця. Крім того, Василь Миколайович категорично проти продажу будинку колишнього магазину:
– Шукаю інвестора, хочу на першому поверсі відкрити госпмаг, щоб люди за будь-яким цвяхом до райцентру не їздили. Другий переоблаштуємо під залу урочистостей. У Будинку культури весілля не проведеш, а тут – будь ласка. Упевнений, що будуть у нас весілля, будуть діти на світ з'являтися. Не занепаде Шевченкове!
