МІСЯЦЬ ПІСЛЯ «РЕВОЛЮЦІЇ»: ІЗМАЇЛ НАЛАШТОВАНИЙ НА ЗМІНИ. НЕ РОЗГУБИТИ Б НАЛАШТОВАНІСТЬ...
Мабуть, крім дня народження, який широко відзначався, найзначніша подія для Ізмаїла за останній місяць те, що він... постарів – за сприяння депутатів міськради. Вони абсолютною більшістю на вересневій сесії своїм рішенням додали Ізмаїлові цілих 222 роки, погодившись із доказами начальника відділу культури Ізмаїльської міськради Тетяни Рєпкіної. Вона доповіла про підсумки пошукової роботи, що тривала два роки і завершилася необхідністю істотно змінити дату.
На своїй прес-конференції напередодні свят в.о. міського голови Ірина Рудніченко відзначила, що, звичайно ж, сьогодні не дуже-то і святковий настрій. Так, без питань, традиція порушена не буде (і її, справді, не порушили, День народження міста провели організовано і широко). Але – свято святом, а будні буднями. Місто сьогодні переживає непростий час, пов'язаний із ситуацією, яка склалася два роки тому після обрання мером людини, не здатної бути керівником міста, організовувати нормальну роботу, вирішувати навіть не глобальні, а звичайні поточні завдання. Минуле літо яскраве тому свідчення: протистояння мера і депутатського корпусу, а потім і виконавчого комітету досягло апогею, що й привело більшість громади до висновку – так далі жити не можна! І замінили мера.
Втім, судячи з підсумків «післяреволюційного» місяця, тут не мають наміру зациклюватися на «полосканні» імен: треба йти далі. За цей час проведено чотири засідання виконкому, на яких прийнято 215 рішень. Насамперед, робота була спрямована на оперативне вирішення питань, які уваги мерії тривалий час не були удостоєні. Минули дві сесії. На сесійному засіданні, яке відбулося в останній день вересня, встигли розглянути 30 питань, причому головним була розмова про підготовку міського господарства до зими, точніше, про недоліки і недогляди. До дня проведення сесії так і не було закінчено ремонт в одній зі шкіл – і це, незважаючи на численні запевняння комунальників, що з термінами вони не підведуть. Не готова і дитяча поліклініка. На жаль, дані у звітностях і справжній стан справ виявилися несхожими. Що вкотре переконало в правильності пропозиції, яка прозвучала напередодні з вуст в.о. міського голови Ірини Рудніченко про необхідність в обов'язковому порядку заслухати «зимове» питання, незважаючи на заперечення, висловлені начальником управління житлово-комунального господарства Наталею Кесіорою. Вона стверджувала, що хвилюватися не слід, 15 жовтня почнеться зимовий сезон, тоді, мовляв, логічніше буде звернутися до цієї теми. Слава Богу, не прислухалися до цієї думки – так вважає депутатська більшість і члени виконкому. Тому що спрацювала б стара схема – не напружуючись, відзвітувати, залишивши безліч недоробок, а потім, як завжди, на потоки скарг городян або займатися відписками, або зовсім не реагувати. І потихеньку «долатувати» те, що не «залатали». Це ми, як кажуть, уже проходили. І хочеться вірити, що після змін на рівні мерії ситуація зміниться докорінно. Чому й повинна сприяти конкретна вимогливість і запит з кожного чиновника. Принаймні, така налаштованість у міськраді поки що відчувається. На сесії не кивали на винних як раніше, а шукали шляхи виходу з кризи.
І все-таки проблем у місті поки що залишається більш ніж достатньо, і дрібних, і великих. Втім – хіба можна назвати, наприклад, дрібною проблему, яка дуже хвилює людей похилого віку? На своєму нещодавньому пленумі міська рада ветеранів висловила заклопотаність у зв'язку з тим, що знято з лінії пільговий маршрут на одній з найбільш затребуваних автобусних ліній, вкрай незадовільно працює найпротяжніший маршрут, який пов'язує центр міста з його найдальшою південною околицею. Судячи з усього, ветеранів в Ізмаїлі ґрунтовно недооцінюють. Не дивує тому вкрай критичне їхнє ставлення до нинішньої команди міськради, звертання до Верховної Ради України із протестом проти дій, що призвели до відставки Георгія Дубенка.
А ось проблема, не порівнювана ні з чим. Саме в останній місяць розігралися нежартівливі пристрасті навколо керівництва ВАТ «Українське Дунайське пароплавство». Відбувся мітинг на підтримку президента компанії Євгена Самошина. Він зумів за кілька місяців підняти пароплавство з колін. Але, замість вдячності, одержав розгін на рівні Міністерства транспорту і зв'язку, який завершився для нього лікарняним аркушем. Усього цього могло не бути, якби і мерія, і депутатський корпус свого часу не тонули у сварках, а проявляли більше зацікавленості долею основного містоутворюючого підприємства, били в усі дзвони – від Одеси до Києва. Так, депутати міськради одностайно підтримали звернення моряків до РНБО і Мінтрансзв'язку України. Але чи досить сьогодні цього? Якою буде доля пароплавства і сотень його трудівників у разі, якщо, як і прораховується, із благовоління верхів ВАТ «УДП» спочатку перейде у приватні руки, потім розпадеться, повторить долю у недобрі часи знищеного Чорноморського морського пароплавства?
Втішно, що керівництво міста в його нинішньому складі всерйоз стурбоване налагодженням тісних контактів з керівниками містоутворюючих підприємств. І не тільки з ними, а і з представниками середнього і малого бізнесу. Але це поки що перші кроки. Їм би, дай Господи, бути сміливішими, доки не розгублена налаштованість.
Місто чекає відродження. Тільки за рахунок продажу і оренди комунальної власності воно гідного бюджету не зробить. Трьох-чотирьох бюджетних мільйонів гривень, звичайно ж, для Ізмаїла – другого за величиною міста Одеської області, вкрай недостатньо. Про це сказав голова обласної ради Микола Скорик під час ще однієї знаменної події, яка відбулася протягом останнього місяця – вшановування десятиліття єврорегіону «Нижній Дунай».
Так, багато чого залежатиме від слова городян під час позачергової виборчої кампанії щодо виборів мера. Дехто з членів нинішнього виконкому озвучує побоювання, що наробітки останнього місяця при приході нової команди можуть бути засунуті у далекий кут. Та вовків боятися – у ліс не ходити...
