Вітрило, яке поєднує море і вітер, вже понад півстоліття є символом життя Юрія Казакова. У 1956 році він вступив до водного інституту (тепер Одеський державний морський університет) і одночасно записався до секції вітрильного спорту. Потім він став доцентом кафедри організації комерційної роботи, 30 років читав лекції студентам у своєму вузі. Але захоплення молодості не минуло. Після 1970 року, коли Юрій Миколайович склав іспити на звання яхтового капітана, він, за його ж словами, почав збирати буквально колекцію золотих «горщиків», вручених як знак здобутої першості на багатьох престижних регатах. Зараз у його квартирі під призові кубки відведено цілу полицю.
Зараз зір не дозволяє 70-річному яхтсменові виходити в море. Але спогадів про перегони і моря, про свою роботу у суддівських колегіях змагань, на посадах голови протестного комітету, вимірювача яхт у нього пребагато.
Приводом для розмови з ним стала публікація в газеті «Одеські вісті» про те, що в ніч із 23 на 24 серпня за 13 миль від Одеси на шляху з Очакова о 3 годині ночі затонула яхта «Барс». На щастя, всіх дев’ятьох чоловік, які перебували на борту, врятували буксир Одеського порту «Ударник» і кілька іноземних суден. Але звідки в тутешній затоці у такий спокійний літній час міг з'явитися такий потужний вітер, який став причиною аварії?
– Так, це 11 балів за шкалою Бофорта, – говорить Ю. Казаков. – Одна з немаловажних причин виникнення такого вітру криється в природній будові місцевого ландшафту.
Є теорія, за якою маси льоду, які переміщувалися у часи великого зледеніння в напрямі захід – схід, змінили орієнтацію руху. І поповзли униз на південь. Цей поворот був приблизно в районі нинішньої Балти. У всякому разі, там дотепер залишилися сліди у вигляді ярів і балок, які, на зразок величезних жолобів на поверхні землі, спускаються до моря, розташовуючись, переважно, вертикально до лінії води. Нескладно побачити на мапі, що таким же чином течуть і такі повноводні річки як Прут, Дністер, Південний Буг, Дніпро. Такий же характер русел повторюють і маленькі річечки.
У ярах і балках рух повітря, утворений за рахунок перепадів атмосферного тиску, багаторазово підсилюється, і потік набирає потужності, як в аеродинамічній трубі. Такі пориви можуть здіймати штормову хвилю і бути небезпечними для судноплавства.
Одесити неодноразово були свідками того, як величезні хмари з південного заходу мчать на місто після того, як вириваються на відкриті простори Хаджибейського і Куяльницького лиманів. Потім гроза впирається у берег, і тоді над житловим масивом Котовського ллє дощ. Частково хмари несе на Пересип і вул. Балківську, де й заливає дороги. Послаблює рух грозового фронту Аркадійська балка, і вже на 10-й станції В. Фонтану з неба ледве капає. Якщо це відбувається в липні, то, як правило, в Одеській затоці починається штиль.
Виявляється, всі вітри мають в Одесі свої назви. Як пояснює Ю. Казаков, морський професійний сленг базується переважно на термінах італійського, іноді грецького походження. Ними користувалися ще рибалки, які «вітрильничали» уздовж узбережжя, а потім вони узвичаїлися серед яхтсменів. В результаті мовної інтерпретації, яка відбулася з добрим додаванням місцевого колориту, склався своєрідний лексикон, який зараз потроху починає забуватися.
Зрозуміло, «кисляк», тобто дуже слабкий, затихаючий вітер, і свіжий подув «свіжак» – приклади суто вітчизняного жаргону. А ось «бунація»? Точно не відомо, звідки вона узялася. Але так кажуть про час затишшя між змінами вітрів. Для гонщика це томливе чекання, яке триває часом до 3 годин.
Затонулий «Барс» потрапив під дію південно-східного вітру, що італійською називається «сірокко». Тут він перетворився на «широкий», тому що поширюється по розлогому простору лиманів. Він очі заливає піною. Його не особливо люблять ті, хто ходить під вітрилами.
А ось північно-західний вітер зберігся в пам'яті як «тримантан» тільки завдяки літературним творам. Моряки говорять «тримантана», а нерідко і вимовляють як парафраз типового молдавського прізвища «тримунтян». Як, мабуть, не без підстав, тому що він тягне з боку Кишинева. Це він спричиняє циклони і дощі.
«Леванте» – прямий східний вітер, ця назва не вимовляється давно. У тутешніх краях він приходить з боку Кінбурнської коси. Так рибалки його і назвали – «кінбурн», іноді «кімбур» для простоти вимови.
Північний вітер називають «горішнім» або «горішняком», тобто таким, котрий дме зверху, з півночі. Іноді знову ж, щоб менше артикулювати, говорять «гришак». Він холодний, але стерпний. А ось зимовий норд-ост, що прямує з північного сходу, дуже неприємний і вогкий. Його і сьогодні однозначно називають «зусман». Південний вітер, що приходить знизу, називається «низовка».
З боку Молдови дме західний вітер «молдаван». Перш ніж досягне моря, він довго рухається над Буджацькими степами, вбирає їхній жар і приносить влітку спеку. Він так нагріває верхні шари води, що риба йде на дно, під камені. І тоді лову немає! Про південно-західний вітер одного разу довелося чути, що це – «губатий».
За спостереженнями Ю. Казакова, кліматичні зміни, що відбуваються на планеті у зв'язку із глобальним потеплінням, хоч і не сильно, однак вже позначаються на стані вітрів Одеської затоки. Проте фок-вітрило для плавання під сильним вітром і «генуя» для плавання при вітерці не вище за 3 бали на його яхті «Гриф» обтріпалися від експлуатації. А стаксель для середнього вітру, можна сказати, лежить незатребуваним. Взагалі погода у 60 – 70-ті роки була рівномірнішою: пориви не такими потужними і несподіваними, а штилі не такі тривалі. Особливо явно цей контраст став проявлятися після параду планет у 2000 році, що відчули на собі багато учасників змагань. Відчувають це і старожили Чорноморського яхт-клубу.
Сьогодні живі і ще ходять під вітрилами ті, кого вже можна віднести до корифеїв і аксакалів вітрильного спорту. Вони є представниками довоєнного покоління. Їх вже небагато... Найстарший з них Олександр Мулін, йому 84 роки, трохи молодший Костянтин Прохорович. Наступні в списку – Анатолій Бовшик, Микола Рогозинський і Едуард Тинтуляк. У 1944 році їх не прийняли до духовної семінарії, де, за їхнім уявленням, добре годували. І відправили у «ремеслуху». У підсумку вітчизняне ливарне виробництво одержало трьох відмінних модельників. До знавців вітрильної справи належать також Михайло Пєтухов і Генріх Іттер. Останній помер після перегонів у 2007 році. Його називали спортсмен-інтелігент, керманич від Бога. Таким він і був! Є ще один, за відгуками колег, розумний гонщик Валентин Заболотний. А також Юрій Земляних і Григорій Федоренко.
Останнім у цій плеяді майстрів стоїть ім'я Юрія Казакова як наймолодшого. Він пишається тим, що його вітрильна династія рахунок веде з 1910 року – дати народження Михайла Богдевича – легендарного яхтсмена, чиїм ім'ям було названо регату. Ю. Казаков посів на ній перше місце, потім одружився з його донькою Наталею, яхтсменкою-призеркою всесоюзного рівня. Багато років вони разом. Зараз шкоти і румпель від «Грифа» передані синові, який продовжує сімейну традицію перемог.
– Що Ви йому передали у спадщину як батько і наставник? – запитую Юрія Миколайовича.
– Вміння сумніватися в ухвалених рішеннях. Яхтовий керманич не повинен бути однозначним. Він повинен завжди шукати варіанти, щоб потім дотримуватися оптимально обраного режиму перегонів. Взагалі-то, як у житті...
