Жителі села Біленького першими забили тривогу: на рибоділянці, яка розташована на узбережжі Аккембетської затоки у Шаболатському лимані, почалася незрозуміла суєта. Вони повідомили, що до берега підігнали автокран і «КАМАЗ». А зварники зрізують на території ділянки арматурні металоконструкції та лінії електропередач. Роботи провадилися щодня, понад тиждень, до настання темряви. Пізніше з'ясувалося: добра вивезли чимало, зокрема практично все електрообладнання колишнього комбікормового цеху.
По селу поповзли чутки: територію «зачищають». Хтось вже «придивився» місце. Тут почнуть будувати котеджі. А в природній бухті Аккембетської затоки спорудять яхт-клуб. Доля рибоділянки, яка колись мала ексклюзивну славу щодо вирощування форелі, зависла у повітрі...
ВІДГОМОНИ МИНУЛОЇ ВЕЛИЧІ
Ця виробнича рибоділянка є, по суті, складовою величезного кефального господарства колишньої «Антарктики», яка розташована в районі селища Затоки. У 50 – 60-ті роки промислом кефалі славилися багато лиманів Одещини. На думку вчених, кефалеві господарства в цих краях існували ще дві тисячі років тому. Як свідчать документи, у 1908 році лише в Шаболатському лимані виловили близько мільйона штук цієї цінної риби!
У радянський час кефалеве господарство мало солідний прибуток і чималі перспективи. Пізніше обласні об'єкти рибогосподарського розведення взяв під своє крило «Одесрибвод». Рибоділянку у Біленькому фахівці називали племінною, оскільки тут провадилося і експериментальне вирощування форелі. На території й сьогодні збереглися інкубаційний цех, наукова лабораторія, штучні вирощувальні ставки. Цінну маткову рибу «доїли», а мальків, отриманих з ікри, вирощували до товарних розмірів у специфічних умовах. Лише в проточній воді і за певної температури личинки форелі прокльовувалися і росли в лотках. Уже в річному віці, коли риба досягала розміру 2-3 см, її запускали до 9 наявних басейнів. Форель харчується живим кормом. Тому на невеличкому кормозаводі спеціальні м'ясорубки перемелювали для примхливої риби дрібну атерину.
Здобута незалежність майже збіглася за часом зі смертельним ударом по екосистемі Шаболатського лиману, що стався 20 червня 1992 року. За кілька годин у водних просторах Шаболату (площею 32 км2 і обсягом 31 мільйон куб. метрів) загинула практично вся флора і фауна. Залишилися лише рачки-санітари і безліч поживи для них. В офіційних документах сказано: лиман «загинув» внаслідок якогось потужного одноразового промислового або хімічного скидання у його унікальні води. У рибалок опустилися руки. «Убитий» лиман відновлювався не відразу. Йшли роки, змінювалася структура управління рибогосподарствами, залишаючи на їхньому тілі часом невиліковні рубці. Рибоділянка у Біленькому, основною метою якої залишалося збереження рибного поголів'я Шаболатського лиману, почала занепадати.
У минулі роки, малька кефалі на час зимової холоднечі з мілководного Шаболатського лиману «закликали» ховатися у спеціально побудовані на рибоділянці «зимовали». Раніше їх налічувалося 5. У заповнені водою споруди довжиною 110 і шириною 22 метри, які стоять на палях, малька приваблювали шумом джерельних ключів, якими буяє узбережжя. Якщо поблизу «зимовалу» джерела не було, поруч будували мінімум дві електронасосні станції, які постійно подавали в обгороджену водойму свіжий і теплий струмінь із надр. Кефаль величезними зграями пливла до «зимовалів» і ховалася там до настання весняних днів. Коли вхід з боку лиману розкупорювали, риба вільно виходила у прогрітий Шаболат.
ПОЧАТОК КІНЦЯ
Першим від старості та вітру звалився тринадцятирічний дерев'яний «зимовал». Остаточно його розтягти на ділянці, що погано охоронялася, великих труднощів не становило. Допомогли жителі Біленького. Взимку, вирушаючи із санками по льоду через промерзлу Аккембетську затоку, вони неодмінно поверталися зі здобиччю: чи то в'язанкою залишків дерев'яних паль і підпірок, чи то добротним шифером, що надійно вкривав «зимовали», його висмикували знизу. Будучи викритими в поганій справі, жваво втокмачували сторожам-односельцям: «Що, шкода? Воно ж не твоє! Воно ж – державне!!!»...
Протягом декількох останніх років дві споруди залишилися без даху. У серпні 2008 року завершальне слово «сказав» останній призначений керівник державного добра Олег Потульський. Як свідчать очевидці, не менше ніж по 100 тонн металу «взяв» із двох конструкцій від імені згаданого чиновника очолюваний ним «Регіональний науково-експериментальний комплекс». У стані відносної збереженості сьогодні залишилися лише 3-й і 5-й «зимовали».
Другим фактом розграбування жителі Біленького називають вивезення цілющої грязі, поклади якої у верхів'ях Аккембету найцінніші й найкорисніші. Здравниці, розташовані в окрузі, широко спеціалізуються на лікуванні пелоідами Будацького лиману. Грязелікування застосовують при проблемах опорно-рухового апарату, центральної і периферійної нервових систем, органів дихання, гінекологічних і деяких урологічних захворювань. За юридичними нормами відпусканням лікувальних грязей повинно займатися лише ліцензоване підприємство.
Несанкціонований забір і вивезення грязі, отже, і дуже цінної біофлори лиману, що продукує лікувальну грязь, відбувалися під час чергувань «своїх» охоронців. Відомий «камаз» підганяли до крайки води, і бочкою в його кузов оперативно переливали з баржі рідку субстанцію. У міру потреб замовників подібні ходки стали останнім часом традиційними. Однак за розграбування надр і наземного майна останнє керівництво рибоділянки покарання навряд чи зазнає. Досить сказати, що начальників і раніше не били по руках. Досить красномовним фактом є те, що займана земельна ділянка, яка входить до компетенції Шабівської сільради, площею 233,7 га (з якої під ставками зайнято 228,8 га, а під будинками і спорудами 4,9 га), використовувалася за повної відсутності документів, які підтверджують право користування земельною ділянкою. А це означає, що до бюджету за неї не надходило жодної копієчки.
НЕ ВСЕ ВТРАЧЕНО?
…Після виїзду спеціальної комісії Департаменту рибного господарства до регіонів, яка побувала за сигналом жителів Біленького до СБУ і на даній рибоділянці, всі об'єкти на ній опечатали. Сьогодні цілодобове спостереження тут провадять інспектори Дністровського територіального відділу Головного управління з охорони і відтворення водних живих ресурсів і регулювання рибальства в Одеській області. Комісія зробила висновок, що дане підприємство має реальні перспективи для відродження галузі. Шаболатський лиман завжди вважався досить значимою рибогосподарською водоймою, рибопродуктивність якої залежала не лише від природного, але і штучного відтворення. На даному рибоводному об'єкті можливе відновлення заводських технологій одержання осетрових і цінних морських видів риб, запаси яких у морі перебувають у досить напруженому стані. У Чорному морі живе п'ять видів кефалей, при цьому промислове значення мають лише три: лобань, сингіль і гостронос. Винятковість Шаболатського лиману серед інших полягає саме в тому, що сюди заходить і сингіль, і гостронос, і лобань. Для цього слід оживити лиман, збільшивши кількість єриків з морського боку, про що давно говорять екологи і риборозвідні господарства.
Навесні минулого року, коли в цій місцевості днуть переважно східні вітри, у результаті шторму Будацьку косу на траверзі Чабанки біля села Приморського, прорвало. Спочатку розрив при глибині до 5 – 7 метрів склав 120 метрів, пізніше скоротився до 70. Незабаром вимоїну затягло, але часу виявилося досить, щоб лиман «ковтнув» освіжаючої морської води і досить ефективно очистився. У ньому відразу з'явилися зграї кефалі, зокрема цінного сингіля, а також чорноморської глоси, бичка, морського язика.
Сьогодні долею рибоділянки, як і колишнього кефального господарства, стурбований наш земляк родом з Овідіопольського району, новопризначений голова Держкомітету з рибного господарства Микола Шведенко, якому багато в чому доведеться виправляти ситуацію в Держкомрибгоспі. На зміни у Біленькому чекають.
