Настала щедра осіння пора. У цей час не оминути приємних клопотів і родині Грабованів, що мешкає в селі Борщі. Так, незабаром тут буде весілля. І не просте, а золоте. П’ятдесят років разом прожили Пилип Іванович та Галина Сильвестрівна.
Сім’я народилася в далекому 1958-му. Того року, 26 жовтня, осінь була холодною та дощовою. Про це згадує Галина Сильвестрівна. (Подумки констатую: зате для них щасливою).
– І одразу ж почали хату споруджувати. Вкрили очеретом, а він був неякісним, всю зиму протікало, – додає Пилип Іванович. – Довелося у стелі дірки пробивати, щоб вода з горища стікала.
Подружжя говорить про свої перші життєві неприємності без тіні смутку. Бо у злагоді жили, то хіба могла б їм стати на заваді побутова необлаштованість? Звісно, ні.
Поступово все владналося: і дім причепурили, і господарство завели та лад йому дали. Оглядаю дім Грабованів – чисто, охайно, приємно, затишно. У вітальні, біля вікна, зручно примостилося піаніно.
– Хто ж грає? – запитую.
І тут почула інформацію про весь родовід Грабованів. Мають доньку Тетяну та сина Василя. Від них – четверо онуків. І всі дівчатка. У доньки – Ольга та Ганна, у сина – Олена та Вікторія. Втішаються правнучкою – Алінкою, донечкою онучки Ольги. А от на піаніно ще школяркою грала Оленка.
З бабцею та дідусем того дня була онука Ольга. Коли рідні для неї люди розповідали про життя, ділилися своїми спогадами, Ольга так лагідно на них дивилася… Я зрозуміла: живе родина в мирі і злагоді, це і є перепусткою до країни щастя.
На моє запитання, що найліпше пов’язує чоловіка та жінку, почула коротке, мудре слово вірної дружини: «Треба поступатися один одному». Багатьом молодим сім’ям, на жаль, це важко зрозуміти, бо ж кожен бажає довести своє особисте «я» за будь-яку ціну, навіть розлученням. Тому так приємно було почути думку літнього подружжя.
– Два роки тому я захворіла, був інсульт, два місяці не вставала з ліжка, – пригадує Галина Сильвестрівна. – Чоловік мене доглядав, і всі клопоти по господарству взяв на себе. Я дуже вдячна нашій фельдшерці Надії Данилівні Квятковській, яка правильний діагноз поставила, і вилікувала. До лікарні везти було ризковано, лікарка щоденно приходила до мене. Низький уклін їй за професіоналізм, чуйність та людяність. Хочу сказати спасибі і сусідці Жені Потерусі, яка допомагала чоловікові корову доїти.
Пилип Іванович – вправний, працьовитий чоловік. Тривалий час постійним місцем його роботи був завод «Південремверстат», де працював майстром. Має багато нагород за сумлінну працю, найвища – орден «Трудова слава» III ступеня, яким був нагороджений 1975 року.
Галина Сильвестрівна весь час працювала у місцевому колгоспі. І вдома Грабовани тримали велике господарство: три корови, свині, обробляли великий город. І сил вистачало все попорати. Чоловік допомагав. Він ніколи не цурався жіночої роботи. Як треба, то й їсти приготує.
Є в Грабованів пасіка, вирощують виноград, з якого господар виготовляє гарне вино. Частує всіх, зате сам непитущий.
Скільки сиджу у будинку, все поглядаю на підлогу, встелену доріжками. Ми більше звикли до паласів-килимів, а тут домоткані. І виткала їх на верстаті власноруч Галина Сильвестрівна. Ще й рушники ткала, вишивала, вміє й плести та в’язати. На весілля синові сама все надбала.
– Яка ваша сімейна реліквія? – цікавлюсь у Грабованів.
І бабця Галина, і онучка Ольга сказали про одне й теж: числа кінця жовтня для Грабованів мають магічне значення. 26 жовтня зійшлися в одну сім’ю на щастя і долю Пилип Іванович та Галина Сильвестрівна. 26 жовтня народилася онучка Ольга. 24 жовтня – день народження онучки Вікторії.
Я переконана: ця магія чисел не випадкова, вона виплекана любов’ю, яка панує в цій родині.
