– Вам не здається, що в нашій державі склалось якесь особливе недбале ставлення до селян?
– В вашій області, як і по всій Україні дається взнаки закорінена звичка, по-перше – смітити людьми, а найперше – сільськими жителями. По-друге, всі державні проблеми вирішувати за рахунок села. Зверніть увагу, внутрішні проблеми сьогодення вирішують за рахунок села, і зовнішні проблеми – також за його рахунок.
Маю на увазі бездумні рішення українських урядів щодо вступу до СОТ. Проблему начебто вирішили, щоб забігти туди першими за Росію, не рахуючись із долею сільських територій та села. У Верховній Раді наша позиція з приводу порятунку людей, які виростили чи не найбільший урожай зернових на душу населення у світі, наштовхнулися на глуху стіну нерозуміння. Парламент відмовився приймати рішення, які вкрай були потрібні для того, щоб зерно не скупили за 500 – 600 гривень за тонну.
Лише після того, як зерно скупили за мізерними цінами, було прийнято половинчасте рішення щодо підтримки сільськогосподарського виробництва на 2 мільярди гривень. Думаю, ці гроші переважно підуть не тим, хто працює на землі, а зернотрейдерам і крупним приватним корпораціям, яким інтересу до селян немає.
– Не секрет, що більшість продукції в країні виробляються на власних присадибних ділянках. Чому Ваші пропозиції по підтримці одноосібних господарств не підтримують інші політичні сили?
– Сьогодні всі рішення, які приймаються Верховною Радою і урядом, спрямовані винятково на користь ряду успішних приватних корпорацій і підприємств, які у свій час мали доступ до державних ресурсів і кредитів, які передбачалися на підтримку сільгоспвиробництва загалом. Сьогодні ці люди самі себе завели в парламент, вони мають виняткову можливість лобіювати прийняття рішень на свою користь.
Проте вони не можуть визначати обличчя України, бо навіть при нинішніх злиднях саме дрібні господарства, люди, які працюють у своїх приватних господарствах, забезпечують валові показники у своїй абсолютній більшості. Присадибні господарства виробляють близько 70% усієї вітчизняної аграрної продукції. У деяких підгалузях, наприклад, овочівництві, ця цифра сягає 90%.
Люди на селі за звичкою садять картоплю, як і мої батьки. При чому – спираючись на костури. Потім вони її викопують, закладають у кагати, а навесні перебирають, і ця картопля пропадає. Бо ніхто її не купує. Зате в Україні більше, ніж треба, картоплі польської. Пенсіонери ж залишаються без копійок, які б допомогли їм вижити.
– В світі очікують на глибоку продовольчу кризу. Україна була б спроможна стати одним зі світових експортерів продовольства. На Вашу думку, що цьому заважає?
– Весь світ починав свій рух з того, що вкладав у сфери, де можна отримати швидку віддачу. На моє глибоке переконання, треба визначити пріоритетом село, людей, які в ньому живуть, і вкласти кошти на розвиток господарства. Україна має 30% світових чорноземів. Таким багатством не може похвалитися жодна інша держава світу. І тільки недолугі політики здатні таке багатство бездарно розбазарити, селян довести до зубожіння, а села – до вимирання.
В першу чергу нам необхідно відновити славу «житниці Європи». Друге – відновити цукрову галузь, яка давала ще за радянських часів колосальні прибутки. Наступне – треба мати нормальні стосунки з Росією. Основний ринок збуту нашої продукції – саме там. Наша продукція адаптована до її вимог і найближче для доставки. Проте, розсварившись із сусідом, отримали ту обставину, що Росія закрила власні кордони й відмовляється від української продукції. Переконаний, що перед ухваленням того чи іншого зовнішньополітичного рішення треба прорахувати всі наслідки для власного народу й економіки.
– Цілком може статися, що після дострокових виборів, яких ніхто не хоче, ми отримаємо в парламенті ті ж самі політичні розклади. Принаймні, двоє головних гравців там точно залишаться. Що це дасть? Ви сподіваєтесь, що народ зробить висновки з їхньої політики і роботи?
– Відносно того, що нічого не зміниться. Абсолютно не сприймаю сьогоднішніх навіювань, які звучать звідусіль, бо ці навіювання покликані до одного: переконати людей, що все так і залишиться, що їхній голос нічого не значить. За великим рахунком – переконати людей у тому, щоб вони не йшли на вибори. Для чого переконують не йти? Для того, щоб сфальсифікувати результат волевиявлення людей. Адже люди злі, зайняті виживанням, але в дату виборів прийдуть і проголосують. Головне, щоб вони голосували не «проти», а «за». Бо на Заході України вже не можуть терпіти «своїх» помаранчевих, але голосуватимуть за них, щоб не перемогли чужі. Та ж ситуація на Сході й Півдні, де не люблять «біло-блакитних», але голосуватимуть за них на зло іншим регіонам. І там, і там політики обіцяють те, що хочуть чути люди, але нічого не роблять для виконання своїх обіцянок. Буде таке «протестне» голосування – життя стане ще гіршим. Треба людям один раз проголосувати не «проти», а «за». Переконаний, що після цих виборів консолідувати владу і визначати коаліцію буде наша політична сила.
