Під патронатом міжнародної громадської організації «Одеське земляцтво», якою керують її президент, колишній мер Одеси, а нині голова Рахункової палати України Валентин Симоненко, виконавчий директор Володимир Романюк (на жаль, нещодавно він відійшов у інший світ) і голова правління Валентина Котенко, в одеській виставковій залі «Уніон» експонувалася виставка картин «Духовний шлях і мистецтво» художників сибірського духовного еко-поселення «Обитель Рассвета» – переможців II Московського міжнародного фестивалю мистецтв «Традиции и современность» 2008 р. у номінації «За свіжість погляду». Показово, що в цьому конкурсі брали участь понад 600 художників з 25 країн світу. Головою журі був Таїр Салахов, віце-президент Російської академії мистецтв, а членами журі – представники з різних країн Європи.
Якщо по порядку і «від яйця», то, починаючи з вересня 2005 року, творче об’єднання трьох художників – Сергія Торопа, Ігоря Гончарова і Миколи Оніщенка – репрезентувало свою пересувну виставку-круїз у Санкт-Петербурзі, Софії, Таллінні, Кишиневі, Клайпеді, Краснодарі, Воронежі, Алмати, Єкатеринбурзі, Челябінську. Художники екологічного поселення «Тіберкуль», розташованого далеко на півдні від Красноярська в мальовничих передгір’ях Східних Саян, до Одеси привезли 57 картин різних жанрів образотворчого мистецтва – натюрморт, пейзаж, пластика, портрет.
Слід зазначити: сибіряки з глибинки досить яскраво блиснули як своїми чудовими роботами, так і високим реноме і регаліями. Мало того, вони і справді вразили жителів Південної Пальміри не тільки своєю творчістю, але й способом життя – на рівні натурального господарства, своїм сімейним укладом, що докорінно відрізняється від міського.
Захоплено відгукувалися відвідувачі виставки про цілий цикл пейзажних і портретних картин Сергія Торопа, зокрема, такі, як «Мелодия заходящего солнца», «Портрет Арнеллы», «Портрет Агнесы», подовгу милувалися люди, розглядаючи картину «Радость жизни». Відзначалися репродукції на полотні Ігоря Гончарова – «Рисунок на песке», «Ангел», картини Миколи Оніщенка, зокрема, написана пастеллю робота «Морозное утро» та інші.
Власне кажучи, жителів Південної Пальміри, які побували на виставці, і здивували, і захопили ті обставини, що художники та їхні земляки, ніби відмовившись від звичних досягнень цивілізації, тобто, наповненого зручностями міського життя, оселилися в глибинці країни, наблизивши себе до природи, насолоджуються її первозданними принадами, барвами, можливостями.
Виявляється, ще влітку 1993 року зародилося духовно-екологічне поселення «Тіберкуль» між річками Казир і Кізір. Тоді, 15 років тому, перші кілька десятків чоловік з різних кінців колишнього Радянського Союзу всерйоз почали облаштовувати своє життя в незайманих тайгових місцях у передгір’ях Східних Саян. Зараз у поселенні налічується близько чотирьох тисяч чоловік. Причому більшість дорослого населення – люди з вищою освітою, які приїхали з різних міст і сіл Росії, України, Білорусі, Болгарії, Молдови, Німеччини, Бельгії, Таджикистану, Литви, Естонії, Куби, Швеції. В еко-поселенні відзначається висока народжуваність – шестиразовий приріст населення – у порівнянні зі середньостатистичним по Росії.
Головна мета утворення та існування громади – крім освоєння пустельних сибірських місць, створити в екологічно чистому середовищі спільноту людей з правильними духовними взаєминами, де більшість із того, що необхідно для життя, виробляється своїми руками. Підростаюче покоління виховується у творчому, неагресивному середовищі, яке забезпечує розвиток різноманітних ремесел і мистецтв.
Три сибірські художники майже однолітки і це, схоже, їх і справді зблизило, здружило, сприяє взаєморозумінню і успіху. Сергій Тороп, 1961 року народження – академік Міжнародної академії духовної єдності народів світу, автор книжок: «Время поворота», «Последняя надежда». В живопису працює олією і пастеллю. У його родині шестеро дітей! Ігор Гончаров, якому майже 50 років, закінчив Свердловський архітектурний інститут. Персональні виставки експонувалися в Амстердамі, Нью-Йорку, Відні та в інших містах світу. Його роботи перебувають у галереях і приватних колекціях. Випускає каталог «Э.РА» (Эпоха Рассвета) сучасних російських художників, фотографів, графіків. Перевагу віддає роботі олією. Має трьох дітей.
Микола Оніщенко, який відзначив цього року своє п’ятдесятиліття, член Спілки художників Росії. Закінчив Академію декоративно-прикладних мистецтв ім. Мухіної. Нині один з провідних архітекторів еко-поселення під Красноярськом. Автор багатьох архітектурних споруд. У живопису працює пастеллю. У його родині троє дітей.
Власне, виходить цікава арифметика: у трьох художників налічується 12 дітей. Чи це не благодатний шлях вирішення демографічного спаду в Росії?!
До слова, разом з художниками у творчій групі пересувної виставки «Духовний шлях і мистецтво» сибірського еко-поселення є ще один учасник – Вадим Редькин, прес-секретар поселення, який аж ніяк не менш відомий за своїх колег. У 1987 році він був вокалістом рок-групи «Інтеграл» під управлінням Баррі Алібасова. До цього закінчив Воронезький політехнічний університет, написав кандидатську дисертацію. В еко-поселенні, радіючи життю, мешкає з 1992 року. Має родину і двох дітей. Крім своїх основних справ, що стосуються численних контактів з громадськістю, виступає з концертами. Як співак і композитор випустив музичні альбоми: «Пора Рождества», « Хей-хей, веселей!»
На зустрічах з художниками з далекого краю, на прес-конференції одеські мистецтвознавці і просто любителі прекрасного серйозно обговорювали і складну техніку та ідеї творів сибіряків. Мимоволі вони запитували себе: «Звідки така глибина і простота? Звідки стільки доброти і світла? Звідки така любов до життя?..» Одесити із задоволенням купували репродукції їхніх картин, буклети, фотографувалися на згадку з художниками, брали в них автографи.
Разом з тим авторові цих рядків довелось близько п’яти років літати на винищувачах з аеродрому на околиці Канська, що за 180 кілометрів на схід від Красноярська. Тут він став військовим льотчиком 1 класу. Тому ті гарні безкраї простори, аж до Забайкалля, Крайньої Півночі, де здійснював польоти з аеродромів Норильська, Якутська, Єнісейська – добре знайомі.
Що ж стосується самої виставки, яку за вісім днів відвідали тисячі людей – городян і гостей міста, то з упевненістю можна констатувати: це була радісна і знакова подія.
