ДОРОГІ ЗЕМЛЯКИ!
Український народ разом з усім людством пройшов важкий шлях, через усі злигодні.
Апофеозом зла, який на довгі роки й десятиліття підірвав генетичні, інтелектуальні та творчі сили народу і поставив на межу необоротного цивілізаційного зламу, ми називаємо Великий Голод 1932-1933 років. Правда про нього пробила собі дорогу крізь товщу часу, щоб відтепер і назавжди залишитися пам’ятником безвинно загубленим і нагадуванням та пересторогою для живих.
Спільними зусиллями нам ще належить відновити, повернути із забуття чимало невідомих сторінок того гіркого літопису.
Віддаючи данину шани і скорботи жертвам Голодомору – безжальної і цинічної акції із знищення багатьох народів, пам’ятаймо про свою історичну відповідальність перед тими, хто ліг в землю в немилосердні 30-ті роки минулого століття, хто страждав і безвісти зникав у лабіринтах ГУЛАГу.
Вона насамперед у тому, щоб розбудувати і звеличити Україну, зробити її такою, якою вона бачилася у мріях наших попередників.
Будьмо гідними їхньої пам’яті.
Щастя, здоров’я і успіхів усім нам на благо рідного краю і всієї України.
Голова Одеської обласної ради М. СКОРИК
ШАНОВНІ СПІВВІТЧИЗНИКИ!
На початку XX століття Україна зазнала непоправної втрати – від штучного голоду загинули мільйони її синів і дочок.
Більшість з них не має ні хреста, ні могили, ні фіксованої дати смерті в історичному календареві незалежної України.
Упродовж десятиліть інформацію про ці криваві сторінки свідомо приховували. Лише після набуття Україною державної незалежності почали оприлюднювати жахливі факти спеціальної каральної акції, спрямованої на винищення українського народу.
Українська нація вижила і зміцніла. Разом з цим зросло й усвідомлення обов'язку пам'ятати своє минуле.
Масове фізичне винищення українців штучним голодом було свідомим актом геноциду. Внаслідок Голодомору зникли цілі покоління українців, було зруйновано соціальні основи нації, порушені її традиції, духовна культура та самобутність.
Майже 22 місяці тривав Голодомор в українському селі. Кожного дня від голоду помирало від 10 до 15 тисяч селян, тобто будь-який день може претендувати на меморіальний статус.
Історики й демографи сперечаються навколо кількості жертв Голодомору, виголошуючи різні дані від 3 до 10 мільйонів. Найвірогідніше, враховуючи матеріали перепису населення 37-го року, втрати населення внаслідок повного фізичного виснаження, тифу, канібалізму, репресій та самогубств, жертви склали на теренах України близько 7 мільйонів чоловік.
Вчені далі вивчають архівні джерела, з’ясовуючи абсолютні та відносні дані кількості жертв Голодомору. Очевидно, критерієм масштабності трагедії є не лише цифри, а й здатність кожної людини сприймати чуже горе, як своє. Всеосяжність національної катастрофи 32-33-х років можна збагнути лише глибиною внутрішнього потрясіння кожного, хто вважає себе цивілізованою людиною.
Наш обов'язок – засудити факти масових убивств, вчинених тоталітарними режимами в минулому, щоб запобігти аналогічним злочинам у майбутньому. Пам'ять нині сущих і прийдешніх поколінь має бути вічною. Вона засвідчить факт політичної оцінки трагедії та її суспільного визнання в Україні та світі, нашу спокуту і співчуття.
Цього тижня Україна віддає данину пам’яті загиблим під час Голодомору 1932-1933 років. Акція «Засвіти свічку» пройде в усіх містах та областях нашої держави. Закликаю всіх жителів Одещини взяти участь у цьому заході та вшанувати світлу пам’ять наших предків, знищених антилюдським більшовицьким режимом.
Сьогодні ми всі маємо усвідомити: тільки власна незалежна держава може гарантувати, що подібні злочини проти людства більше не повторяться на нашій українській землі.
Голова Одеської обласної державної адміністрації М. СЕРДЮК
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ, ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ І ПЛАНІВ НА МАЙБУТНЄ
День села Петрівки Комінтернівського району, якому виповнилося 215 років, увібрав у себе сторінки минулого, сподівання і надії сьогодення. Так, мабуть, і повинно бути. Адже не випадково кажуть: хто не пам'ятає минулого, у того немає майбутнього.
О 2-й годині дня голова облдержадміністрації Микола Сердюк, голова райдержадміністрації Людмила Прокопечко, голова райради Дмитро Макосій, голова Петрівської сільської ради Геннадій Мельниченко прийшли на церемонію відкриття монумента жертвам Голодомору і політичних репресій на центральній площі – одинадцятого пам'ятного знака на території Комінтернівщини.
Микола Сердюк передав мешканцям Петрівки подяку від Президента України Віктора Ющенка за пам'ять про безневинно убієнних земляків – жертв голодних років і підкреслив: що більше буде пам'ятників і жертвам Голодомору, і ветеранам Великої Вітчизняної, і іншим людям, які присвятили своє життя служінню Батьківщині, то швидше вдасться зробити життя на благодатній землі суверенної України щасливим і благополучним.
Покаянням і спокутою гріхів назвала відкриття пам'ятного знака Людмила Прокопечко. Головне, на думку Людмили Ярославівни, зробити з усього, що відбувалося в ті роки, вірні висновки.
Монумент освятив настоятель Свято-Покровського храму протоієрей Миколай. Було закладено парк Пам'яті – посаджено саджанці берізок. А до підніжжя монумента лягли перші квіти...
Потім відбулася церемонія підключення газу до Петрівської дільничної лікарні і відкриття там аптеки. Микола Сердюк і Людмила Прокопечко подарували колективу комп'ютер і оргтехніку.
Але, мабуть, одним з найдовгоочікуваніших стало підключення газу для Петрівського державного аграрного технікуму. Нормального опалення у цьому навчальному закладі не було цілих 12 років – з 1996 року! Грошей, що виділялися Міністерством, вистачало всього на 2 місяці – грудень і березень. А решту опалювального сезону гуртожитки опалювалися електрикою, а у навчальних корпусах технікуму було холодно. Навчальний рік розпочинався не як у всіх, у вересні, а в середині серпня. Взимку робилася перерва. Наздоганяти доводилося вже влітку.
– Ви собі не уявляєте, які у нас накопичувалися борги за електроенергію, – згадує директор технікуму, кандидат сільськогосподарських наук Анатолій Бакума. – У гуртожитках на стінах з'являлася цвіль. Щороку десь 50-60 тисяч гривень доводилося витрачати на косметичні ремонти. Я вже не кажу про те, що і студентам, і викладачам було дуже нелегко. Стан постійного переохолодження призводить до хвороб нирок, легенів, суглобів. Я вдячний всім, хто пройшов з нами цей непростий шлях. Обласна рада постійно зверталася з листами до Міністерства і Кабміну. 110 тисяч гривень повинні одержати з Держбюджету. І особлива вдячність голові Комінтернівської райдержадміністрації Людмилі Ярославівні Прокопечко. Завдяки її зусиллям були залучені позабюджетні кошти. 35 тисяч пообіцяв голова райради Дмитро Іванович Макосій. Ми і свої кошти вклали. Спільними зусиллями у нас тепер є котельня, здатна працювати і на газі, і на пічному паливі. Тобто, у кожному разі ми взимку будемо в теплі.
Знайомство з технікумом змусило здивуватися дбайливому ставленню людей не лише до дорученої їм справи, але і до майна навчального закладу. Навіть не уявляю, скількох зусиль коштувало зберегти у нормальному стані корпуси, 4 п’ятиповерхівки-гуртожитки, їдальню, та й всю територію у непрості постперебудовні роки. Переконати батьків і студентів, що навіть під час відсутності тепла взимку треба продовжувати навчання. Оскільки у цьому запорука майбутніх успіхів і професійних, і життєвих. Зусилля не пропали марно. У технікумі трудиться 210 чоловік, навчаються 1150 студентів. І розповідаючи про день сьогоднішній, Анатолій Володимирович з гордістю перераховує спеціальності, за якими готує кадри технікум: ветмедицина, землевпорядкування, технологія переробки продукції тваринництва, механізація сільського господарства, виробництво і переробка продукції рослинництва. Тепер можна і про перспективні плани поміркувати. Мають намір відкрити нові, популярні спеціальності: бухоблік та організація регулювання дорожнього руху. А там, якщо все складатиметься нормально, можна і спорудження будинку планувати. Адже треба шукати способи, щоб затримати на селі молодих перспективних викладачів технікуму, які хочуть займатися наукою, перевіряючи свої ідеї у дослідному господарстві технікуму. Та й тих, хто має піднімати сільське господарство району в цілому і тваринництво зокрема. Житло тут – один з найважливіших аргументів. Сам Анатолій Володимирович теж колись залишився у цих місцях завдяки отриманій квартирі.
Порадувало у Петрівці і те, що реконструкцію котельні технікуму зробили не за залишковим принципом, латаючи-перелатуючи старе обладнання, домагаючись хоч якоїсь його роботи. А, нарешті, задумалися на далеку перспективу, віднайшли необхідні кошти і поставили сучасні ресурсозберігаючі котли і пальники французького і німецького виробництва.
Як сказав головний інженер підприємства "Одесінтерм" Юрій Мішаглі, тут забезпечуватиметься мінімальне споживання газу. Обладнання зручне і надійне в експлуатації. До Петрівки "Одесінтерм" успішно працювало і у самому Комінтернівському, і в Олександрівці. Отож цей об'єкт їм довірили не випадково.
У день заснування Петрівки газ прийшов і до Петрівської загальноосвітньої школи. Там теж установили сучасне обладнання, що дозволить забезпечувати нормальний температурний режим у класах, щоб дітлахи не хворіли, почувалися затишно і комфортно.
Дивлячись на усмішки на обличчях мешканців Петрівки, мимоволі подумалося: життя справді змінюється, якщо у ньому знаходиться місце пам'яті про події минулого і досягненням дня сьогоднішнього, трудовим звершенням і сміливим мріям на майбутнє. Нехай все задумане у трудівників Петрівки здійсниться!
Світлана КОМІСАРЕНКО, «Одеські вісті», село Петрівка, Комінтернівський район
ЗА ГОЛОДОМОР ЗАПЛАТЯТЬ... САМІ Ж УКРАЇНЦІ
У КРАЇНІ ТРИВАЮТЬ ЖАЛОБНІ ЗАХОДИ НА ЗГАДКУ ПРО 1932-1933 РОКИ
Сьогодні Україна ушановує пам'ять численних жертв Голодомору 30-х років. У кожному з регіонів, особливо «чорноземних», у ці дні відкриваються меморіали, освячуються храми й каплиці. У Києві при великому скупченні народу напередодні відкрили два пам'ятних хрести з нагоди 75-ї річниці Великого Голоду.
У середу Президент Віктор Ющенко провів у 62-й гімназії міста Харкова Урок Пам'яті. Регіон, за даними дослідників, – у числі найбільш постраждалих від комуністичного режиму, що тоді правив. Відкривши в Дергачівському районі (це на трасі між українським Харковом та російським Бєлгородом) меморіальний комплекс на згадку про 33-й рік, Глава держави назвав події 30-х злочином проти нашої нації:
– Чому це відбувалося на українських землях, землях, де господарювали українці? Чому тільки українцям заборонялося виїжджати за межі України заради порятунку?.. – запитував Віктор Андрійович.
Ні росіян, ні будь-яку іншу державу Ющенко не обвинувачував. Лише «комуністичний режим, якого, на щастя, сьогодні вже немає».
В основних пам’ятних заходах візьмуть участь вісім президентів іноземних держав, у числі яких, зрозуміло, Польща й три прибалтійські республіки. Ще стільки ж високопоставлених діячів у ранзі прем'єр-міністрів і глав парламентів підтвердили напередодні свою участь. Серед них не буде ні Дмитра Медведєва, ні Володимира Путіна. Як відомо, Президент Росії відмовився від персонального запрошення Віктора Ющенка через надмірну, на його погляд, заполітизованість теми голоду 32-33 років. На думку російського лідера, «теперішні ідеологи України акцентують увагу насамперед на знищенні власне українців»; при цьому мається на увазі, звичайно ж, безпосередня участь у злочинах Росії й одного з її народів...
Офіційний Київ висловив жаль з приводу відмови Д. Медведєва ушанувати разом із главами інших сусідніх держав пам'ять жертв 33-го року. В інтерв’ю іспанському часопису El Pais Віктор Ющенко зізнався, що «не має великого бажання коментувати» заяву свого російського колеги, який «демонструє неадекватне ставлення до трагедії українського народу, що можна було б пояснити «історичним непорозумінням». Разом з тим Президент України наголосив: «Президент Росії принижує мільйони людей, які нині почивають у мирі, невинно убієнних, які не зробили нікому нічого» і додав: «Будь-який Президент має зобов’язання відкритися перед своєю історією. Це є елементарною і безумовною етичною нормою».
Націонал-патріоти, натомість, демонстративній відсутності лідера РФ лише зраділи. Мовляв, дипломатичний промах російського Президента переконливо доводить провину його співгромадян у навмисному знищенні мільйонів українців. А тому – самий час пред'явити північному сусідові рахунок на чималу суму.
Лідер громадської організації «Патріот України» Андрій Білецький, крім вимоги до депутатів Державної Думи РФ визнати Голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу, озвучив, нібито від імені співвітчизників, що пережили ту трагедію, іще кілька претензій. За логікою «Патріота…», Росія повинна розплатитися з українцями не стільки моральним визнанням провини, скільки реальними грошовими сумами. На кшталт нарахування надбавок до пенсій для тих, хто вижили в 32-33 роках (таких нині в Україні лишилося зовсім небагато – авт.) і перерахування коштів на облаштування могил померлих від голоду, систематичний пошук і впізнання останків нещасних. Те, що в Кремлі працює зараз зовсім інша влада, добродія Андрія анітрохи не бентежить. Бо й у Німеччині все помінялося – і назва країни, і державний лад, і кордони – а німці однаково євреям платять гроші за Голокост!..
Офіційний Київ, втім, на матеріальну компенсацію від Росії, правонаступниці СРСР, не сподівається. Гроші на ушанування пам’яті жертв голоду 32-33 років видряпує «із внутрішніх резервів». Треба сказати, суми виходять чималенькі. Одна тільки перша черга меморіалу у столичному Парку слави, за офіційною інформацією, «влітає» орієнтовно в 133 мільйони гривень. Остаточна сума, подейкують, – 700-800 млн. Стільки ж Державний бюджет країни виділяє щорічно на потреби людей з особливими проблемами, тобто на інвалідів...
Якби ж витвір архітектора меморіалу Анатолія Гайдамаки й справді вважався шедевром монументального мистецтва, було б не так прикро. А то 30-метрова свіча з білого каменю із чотирма великими хрестами (на хрестах – золоті журавлі) до болю нагадує відомий кожному одеситові «градусник» – кам'яну стелу на площі 10 Квітня. «Твір мистецтва», виготовлений ще за часів СРСР за проектом колишнього головного архітектора міста Василя Мироненка, так і не став для жителів міста-героя символом нескореності в роки Другої світової війни. Він радше – символ розтринькання казенних коштів.
Президентові В. Ющенку, до слова, пропонувався «економний» варіант ушанування жертв Голодомору – невеличка скульптурна група з капличкою в тім же архітектурному стилі. На жаль, «доброзичливці» зробили все можливе, щоб переконати лідера нації у створенні куди більш помпезного спорудження, здатного «придушити» не тільки знамениті куполи Києво-Печерської Лаври, а й обеліск на честь міста-героя Києва, що височіє на дніпровському березі.
Крім інвалідів, котрі щодень скаржаться на недостатність виділюваних їм 800 мільйонів гривень, у республіці якось живуть і інші малозабезпечені; як би не зіграла проти самого Ющенка напередодні Великих Перегонів ця сама суперсвічка...
Олег БАЗАК, спецкор «Одеських вістей», м. Київ
