Татарбунарський район, котрий цілорічно обдувають з південного заходу солоні чорноморські, а зі сходу – сухі буджацькі вітри, вважається на Одещині одним з хлібних. Зі 100 тисяч гектарів орних земель понад третину тут традиційно відводять під озимі зернові. Адже, як говорять місцеві селяни, ґрунти у цих краях такі, що дають можливість не напружуючись (лише зоравши і посіявши), гарантовано брати з кожного гектара по 20 центнерів зерна. Незважаючи навіть на однаково спекотне дихання влітку і Чорного моря, і Буджаку.

Як закінчили поточний сільськогосподарський рік і з чим входять наступний? З цього запитання розпочалася наша розмова із заступником голови Татарбунарської райдержадміністрації Володимиром Дударем.

– У році, що вже лишився за плечима, аграрії, висловлюючись образно, взяли і той хліб, на який сподівалися, і той, що недородив у посушливому 2007-му. Вал зернових склав близько 200 тисяч тонн. Середня урожайність – майже 32 центнери з гектара. Протягом останніх шести років наші сільгосппідприємства і фермерські господарства до таких показників не наближалися – було по 25, максимум 26 центнерів. Загалом же у районі сільськогосподарською діяльністю займаються понад два десятки значних товаровиробників і близько тисячі фермерів, що порають від 50-ти до 1000 гектарів угідь. В АПК зайнято майже 10 тисяч населення – практично кожен четвертий житель району. Річна рентабельність сільгоспвиробництва по району коливається у межах від 35 до 40 відсотків.

– Володимире Миколайовичу, чи впливають, і якою мірою, кризові явища на діяльність сільгоспвиробників?

– Найбільше б’є по фінансах, а головне, – по психології селянина, низька закупівельна ціна на пшеницю. Як кажуть, було б смішно, коли б не так боляче. Де, коли, в якій країні, на якому континенті за тонну пшеничного зерна давали 550 гривень?! Поділіть це на 9 чи 10 доларів (до вказаної валюти наша вітчизняна економіка причепилася, мов реп’ях до собачого хвоста) і матимете 55 – 60 доларів за тонну…

– Справді, ціна низька і сміхотворна. Так задешево хліб, по-моєму, навіть не продавала Аргентина у часи свого економічного обвалу в середині дев’яностих років минулого століття…

– От-от…

– І, все ж таки, за даної ситуації треба було проводити комплекс осінніх польових робіт. Тобто, виробивши якусь тактику, діяти.

– Як на мене, хлібороби обрали вірну тактику. Частину хліба (здебільшого пшеницю) заклали на зберігання до кращих часів. Знову ж таки – це додаткові фінансові витрати, але що поробиш. Решту урожаю, котра була, скажемо так, запитаною на сільськогосподарському ринку (ріпак – він у районі займав 20 тисяч гектарів, ячмінь, деякі інші культури) продавали. Як тільки з’являлися обігові кошти, закуповували за них мінеральні добрива, засоби захисту рослин, паливно-мастильні матеріали, запасні частині і навіть нову техніку. Останньої, наприклад, придбано понад 60 одиниць. З них – п’ятнадцять зернозбиральних комбайнів, дискові борони, трактори типу «Джон Дір» і універсальні високопродуктивні сівалки до них. Навіть невеликі фермерські господарства мають сьогодні необхідний набір техніки. Тобто, селяни все зараз добре розуміють і, за рахунок найновішої техніки впроваджують сучасні технології у рослинництві. Зокрема, найменш затратну нульову. Саме за допомогою ось цих чинників ми і провели у чітко визначені терміни із застосуванням усього агротехнічного спектра сівбу озимих під урожай-2009-го. 33 тисячі гектарів зайняла у районі зернова група (пшениця, ячмінь) і 14 тисяч – ріпак. Дещо зменшили площі під озиму пшеницю (про причину вже йшлося вище) і суттєво (на шість тисяч гектарів) – під ріпак. Хоча останній – дуже економічно вигідна культура протягом останніх трьох-чотирьох років. Але ж і ґрунт вона виснажує відчутно, більше, скажімо, ніж широко розповсюджений у наших краях соняшник. Тобто, в усьому слід знати міру і ні в якому разі не забувати про сівозміни.

На сьогодні усі посіви озимих перебувають у хорошому стані. Цьому посприяли двійко-трійко осінніх дощиків. Хоча кількість опадів була не такою вже й великою (до 10 міліметрів), зате дуже вчасною. Як кажуть, дорога ложка до обіду. Вона стала суттєвою підмогою у зміцненні кореневої системи рослин. Отож сподіваємося на врожай. Але знову ж таки: за умови застосування у подальшому усього захисного комплексу. Адже без належного захисту рослин можна втратити від 30 до 35 відсотків урожаю. Як у валовому обчисленні, так (що особливо важливо для виробника) – і за фінансовими показниками. Отож механізатори готують техніку в очікуванні так званих січневих і лютневих вікон, під час яких можна буде далі працювати з озимими: підживлювати їх, обробляти від шкідників на різних стадіях розвитку. Земля ж – тарілка: що в неї покладеш, те і з’їси. Останній штрих до хліборобської тактики: пам’ятаючи істину, що будь-яка осіння оранка (навіть найпізніша) – краща від весняної, вони не лишили на весну жодного необробленого гектара.

– Район, окрім того, що вважається хлібним, був ще й виноградним.

– Цій галузі у нас, в Бессарабії, і сьогодні надають важливого значення. Її не викорінили ні «антиалкогольні укази» радянських часів, ні, як би чіткіше сказати, «глуха неувага й неповага» сьогодні. Незважаючи ні на що, багато наших господарств далі займаються виноградарством. Лише за останні п’ять років у районі з’явилося близько 750 гектарів нових плантацій з кращими для нашої зони столовими і винними сортами та гібридами. Та що говорити про п’ять років. Лише у 2008-му посаджено 200 гектарів нових виноградників.

– Як дивитеся на рік новий?

– З надією і тривогою. З надією, бо хлібороби нашого району зробили і надалі робитимуть все від них залежне, щоб бути з урожаєм. А тривога – від невизначеності в усіх її аспектах…