Володимира Денисовича Видобору додатково відрекомендовувати не треба. Герой України, керівник найпотужнішої на півдні Одеської області агрокомпанії «Свобода». Людина, яка постійно перебуває в пошуку. Має на все власну думку. Вже кому-кому, а йому глибоко не байдуже те, що відбувається сьогодні в нашій країні. А багато негативних процесів, на його погляд, відбуваються тому, що немає чіткої, цілеспрямованої стратегії на підтримку і розвиток власного товаровиробника, насамперед – аграрія.
Володимир Денисович є членом Ради Всеукраїнської спілки сільськогосподарських підприємств, кілька днів тому повернувся з Києва, із засідання Ради – підсумкової у нинішньому році. Ми попросили поділитися своїми думками про проблеми і перспективи аграріїв у зв'язку із кризовими явищами в економіці.
– Цими днями ми провадили у своєму колективі збори. Йшлося про те, як нам жити далі. Ситуація складається так, що, незважаючи на добрий урожай, зібраний у нинішньому році (на деяких полях пшениця дала по 75 центнерів з гектара, не менш значний і врожай ячменю, кукурудзи, соняшнику), і наше господарство має сьогодні певні труднощі. Якщо нам вдалося, скажімо так, за доброю ціною продати 90% зібраного врожаю пшениці, 70% – ячменю, то дотепер так і не змогли реалізувати жодного кілограма соняшнику і ріпаку. Тобто, ті самі високоекономічні культури, на яких планували побудувати свій бюджет. А як його побудуєш, якщо нам пропонують ціну не просто смішну, а нижчу будь-яких розумних меж, зокрема за тонну соняшнику усього 1000 гривень. Та і за цією ціною не поспішають продукцію брати. І врожай поки що залишається в складах.
Добре, що нам є де його зберігати. А в які умови, наскільки я знаю, потрапили багато наших сусідів, що не мають таких самих умов? Пробачте, але в голову не вкладається те, що зібравши в нинішньому році найвищий урожай, аграрії не лише нашого регіону, але і всієї нашої країни, залишилися жебраками! От про це ми і говорили на засіданні Ради Всеукраїнської спілки сільськогосподарських підприємств. Про те, що в країні склалася воістину авральна ситуація. І та криза, якою почали лякати всіх нас десь місяць тому, почалася давно. Почалася саме з того, що в нашій країні вкрай не захищений, фактично знищується власний товаровиробник, і насамперед – селянин! Як зрозуміти подібну позицію можновладців? Отже, вони рубають сук, на якому сидять. На засіданні нашої Ради прозвучало, що в жодній країні немає того, що у нас. А саме – ніде не допускається, щоб сама влада давала квоти і ліцензії на купівлю і вивіз за кордон зерна. Цим, як правило, займаються громадські організації і об'єднання самих товаровиробників, зацікавлені в найвигіднішому для себе вирішенні питань. У нас же правлять бал чиновники, які фактично від кінцевого результату не залежать. А уряд знову захоплюється ручними і далеко не завжди коректними методами керування економікою, що лише погіршують становище в країні. І відбувається в підсумку те, що відбувається.
Не буду голослівним, приведу лише кілька витримок з постанови, прийнятої на засіданні Ради ВССП.
«За 10 місяців поточного року виробництво валової продукції в сільськогосподарських підприємствах країни, у порівнянні з аналогічним періодом 2007 року, зросло на 34,7 відсотка... Агропромисловий комплекс став одним з основних формуючих бюджет секторів економіки країни. За три квартали до бюджету надійшло понад 10 мільярдів гривень, або на 40 відсотків більше, ніж за такий же термін попереднього року. У 1,7 раза зросли надходження до Пенсійного фонду. На 72 відсотки зріс експортний потенціал галузі, завдяки чому позитивне зовнішньоторговельне сальдо перевищує 3,5 мільярда доларів США».
І далі в постанові йдеться про те, що виробничі досягнення не призвели до поліпшення життя селян. Зниження цін на основні види сільськогосподарської продукції до рівня, що не компенсує витрати на виробництво, стали причиною масових збитків і банкрутства сільгосптоваровиробників. Інфляція не дає можливості призупинити негативні тенденції в такій дуже важливій для господарств і держави галузі, як тваринництво. Виробництво молока, м'яса, вовни залишається економічно невигідним. А дотаційні кошти на підтримку розвитку тваринництва не дають можливості компенсувати витрати господарств на утримання поголів'я.
Виробничі структури не мають достатніх коштів на здійснення платежів і розрахунків, що паралізує їхню діяльність. Банківські структури припинили кредитування підприємств АПК. Проблематичними стали взаєморозрахунки між учасниками ринку. Виникла криза платежів, що поглиблюється світовою фінансовою кризою. Відновляється бартер. У той же час не виконується Постанова Кабміну України від 12 листопада цього року № 995 «Про внесення змін до Порядку використання у 2008 році коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення фінансової підтримки підприємств агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів». І ніхто відповідальності за це не несе.
Не впроваджуються заходи щодо розвитку інфраструктури аграрного ринку. Затягується створення кооперативних об'єднань сільгосптоваровиробників, які могли б займатися заготівлями, переробкою і реалізацією продукції.
Відсутність державної політики захисту і непоінформованість товаровиробників з методами протистояння імпортерам, невиконання вимог щодо якості і безпеки призвели до неконкурентоспроможності виробленої селянами продукції і витіснення її з ринків збуту. Ситуація, що склалася на ринках сільськогосподарської продукції, вимагає напрацювання нових підходів, набуття досвіду регулювання обсягів виробництва. Однак їхнє зростання не завжди гарантує збільшення грошового виторгу і компенсації витрат.
Рівень заробітної плати в сільському господарстві залишається дуже низьким серед галузей економіки. Зростає заборгованість щодо її оплати. На 1 листопада борг з зарплати аграріям країни досяг 10 мільйонів гривень.
Знаючи думки і настрої селян, використовуючи дефіцит коштів і беручи до уваги відсутність належної законодавчої і нормативно-правової бази, ми, учасники засідання, вважаємо передчасним нав'язування і штучне підштовхування ринку земель сільськогосподарського призначення.
На превеликий жаль, у державі до цього дня немає єдиної оцінки, адекватного розуміння стану справ і підходів щодо розв’язання всіх цих проблем.
Ми звернулися до Кабінету Міністрів України і Верховної Ради із цілою низкою пропозицій, що стосуються того, що при розробці проекту і затвердженні Державного бюджету України на 2009 рік зберегти порядок бюджетного фінансування і не допустити погіршення умов роботи сільськогосподарських підприємств. Насамперед – розглянути законопроект про внесення змін у чинні закони України щодо запобігання негативних наслідків впливу світової фінансової кризи на стан справ у сільськогосподарському виробництві країни.
Ми запропонували прискорити ухвалення низки Законів України. Насамперед – «Про внесення змін до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» – це стосується вдосконалення механізмів державного цінового регулювання ринку сільгосппродукції, страхування ризиків сільськогосподарського виробництва і впровадження заходів щодо відродження тваринництва і реалізації соціальних програм. Внесли і інші пропозиції, спрямовані на те, щоб зупинити дії, які фактично руйнують аграрний сектор країни, а разом з тим і всю економіку держави. Нікуди не годиться те, що, залишаючи власний внутрішній ринок без захисту і тим самим породжуючи нову армію безробітних, наш уряд випрошує гроші у Міжнародного валютного фонду. На що? На розвиток і зміцнення власного виробництва? На жаль, ні. На все інше, крім цього, зокрема і на завезення до країни імпортної сільгосппродукції не завжди надійної якості.
Але пригнічує те, що, за великим рахунком, багато наших пропозицій, як і раніше, ігноруються, заговорюються. За наявною інформацією, бюджет для села на наступний рік буде значно урізуватися. А це означає, що держава знову пропонує нам жити за прислів'ям: «Порятунок потопаючих – справа рук самих потопаючих»!
Чи є вихід з подібної ситуації? Гадаю, що є. Він полягає в тому, що ми, аграрії, самі повинні більш рішуче протистояти тому свавіллю, що спостерігається в країні. А для цього нам необхідно поєднуватися!
Це не лише слова. Протягом декількох місяців в Ізмаїльському районі провадиться робота зі створення сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Бессарабська зернова кампанія», виробляється його статут і юридичний статус. Серед засновників кооперативу вісім агроформувань, зокрема АК «Свобода», сільгоспкооперативи «Вікторія» і «Чапаєва», СВК «Прогрес-Агро», аграрно-рибницький кооператив «Придунайський рибалка», кілька фермерських господарств. Впевнений, це лише перші кроки, ми зуміємо поєднати значно більшу кількість агроформувань.
Для чого це нам потрібно? А як інакше протистояти тим же трейдерам? Адже, поєднавшись, ми зможемо не займатися дрібницями, як сьогодні, а пропонувати на ринок великі партії сільгосппродуції і, тим самим, диктувати свої ціни. Так само, закуповуючи великі партії ПММ, добрив, засобів захисту рослин, техніки, ми зможемо домагатися значних поступок у ціні.
Проробляються можливості і обміну технологіями, спільного рішення всіх тих питань, які будуть спрямовані на забезпечення економічної стабільності тих, хто увійде до «Бессарабської зернової кампанії». У найближчій перспективі сподіваємося, що кількість членів створюваного обслуговуючого кооперативу значно зросте, охопивши не лише наш, але і сусідні райони.
Але, повторюся – країна наша не зможе вибратися із кризи доти, доки уряд в цілому не перегляне свого ставлення до аграрного сектору, що є базисним для української економіки.
Ну, а ми на зборах свого колективу дійшли висновку – людей не кривдити. Адже в тому, що відбувається в країні, вони не винні.
