Начальник відділу культури Ірина Желєзова запропонувала концертну програму з нагоди 60-річчя Ренійської дитячої школи мистецтв (ДШМ) відкрити чудовим полонезом. У ХVІІ столітті у країнах Європи саме цим танцем, який створили шляхетні поляки, розпочинався кожен бал. Урочистий полонез підкреслював піднесений характер свята привілейованих класів. Хто ж вони, «привілейовані класи» у двадцять першому столітті?
...У дворику Ренійської дитячої школи мистецтв – три старі лави. На одній з них сидить літній чоловік, мабуть, чийсь дідусь. З віком чути звуки, що ріжуть слух. Ось смичком розмахує музикант-початківець, скрипка кричить від болю. Десь зітхає вже замучений баян. Слухаючи какофонію, дідусь терпляче чекає онука. Чи онучку. Дитина, мабуть, така маленька, що її доводиться водити на кожен урок. І забирати з кожного уроку. Батьки – на роботі, музичну освіту дитини у родині доручено дідусеві. І от він покірно сидить на лаві. Терпіння і ще раз терпіння. До полонезу залишилося сім хвилин.
– Так, зосередилися! – сьогодні у голосі молодого хореографа Тетяни Потрібної з'явився метал. – Ліва колона, підрівнялися за Наталкою!
Наталочка Тудоран – одна з тих, хто трудиться у хореографічному класі до сьомого поту. А щоб дівчинка перетворювалася у Грацію, також у поті чола трудиться її бабуся. Так сталося, що під опікою Лідії Андріївни залишилося троє онуків – один від одного менший. Всі – школярі, витрати – самі розумієте. Щоб оплатити ще й уроки хореографії, пенсіонерці доводиться тяжко працювати. Але вона готова зробити все, щоб побачити Наталку у бальному платті.
До полонезу залишилося шість хвилин. Ось статечно веде свою партнерку Мишко Сирбу. Ще не так давно у народному хореографічному ансамблі "Конфеті" танцював його старший брат Євген – нині студент Одеського політеху. Але ж Світлана Василівна, за професією вихователь дитячого садка, своїх синів виховує сама. Незважаючи на матеріальні труднощі, вона вважає своїм обов'язком дати хлопчикам хорошу освіту.
До полонезу залишилося п'ять хвилин...
– Твої руки повинні бути м'якими, як лапки у кішечки, – терпляче пояснює своїй маленькій учениці Н.Г. Свідерська. – Давай-но спочатку ще раз!
Незабаром виповниться 45 років, як Ніна Григорівна викладає у дитячій школі мистецтв. Скільки хлопчиків і дівчаток вона навчила премудрої науки – грі на фортепіано. І скільком передала своє душевне тепло, свою мудрість і любов до прекрасного.
За 60 років зі стін Ренійської школи мистецтв вийшло 1716 випускників. З 36 педагогів, які сьогодні викладають у школі, 28 – її ж випускники.
Важко переоцінити особистий внесок у культурний розвиток району ветеранів школи. Микола Рожко – незмінний концертмейстер народного хору ветеранів. Михайло Бойченко – директор Центру національних культур. А скільки дітей пройшло через школу Дмитра Стаскевича, збагатившись спілкуванням із благородним акордеоном.
Чотири хвилини до полонезу... Доки в класах ідуть уроки, директор ДШМ Лариса Іванівна Хитрикова цілком зайнята своїми адміністративними турботами, які бувають часом не найприємнішими. Навчальні плани, фінансування, матеріально-технічна база. Але керівник завжди пам’ятає про головне. І це головне – ті 16 юнаків і дівчат, які одержавши атестати ДШМ, нині навчаються в інститутах та академіях культури. Сьогодні студенти приїхали з Одеси, Харкова, Києва, щоб виступити – уже на високому професійному рівні – у ювілейному концерті рідної школи.
Дві хвилини до полонезу... Здивовано дивляться дівчатка і хлопчики, як стоїть на пуантах "справжня балерина" Наталя Трачук. А як сяє в оправі іспанського танцю студентка-п'ятикурсниця Харківської академії культури Поліна Шеховцова! У дівчині із столиці, яка розспівується під акомпанемент піаніста, демонструючи академічно поставлений голос оперної співачки, уже ніхто не впізнає ту маленьку Альону Строя, яка років десять тому виступала на місцевих міських святах. У залі вже зібралися батьки студентів – з гордістю і тривогою за своїх дітей. Адже культура – не хлібна справа, це – складний шлях, який потребує цілковитої віддачі себе – не інакше.
Але творчий колектив ДШМ залучає до своєї творчої орбіти все більше жителів Ренійського району. Нещодавно відкрилася ще одна філія в селі Долинському. За останні три роки контингент учнів зріс на 100 чоловік. Великим попитом користується фортепіанний відділ – тут займаються 93 дитини. Ледве вміщуються у творчих майстернях подружжя Олександра та Любові Халових їхні маленькі вихованці з мольбертами. Якщо років п'ять-сім тому батьки не віддавали дітей до класу скрипки, то тепер в Олени Іванівни Ялома 15 учнів. А закриває школу мистецтв пізніми вечорами, ідучи звідси останньою, Ольга Іллівна Сагіна – клас гітари.
До полонезу залишилася хвилина. За лаштунками – багатолюдно. Крім студентів, у концертній програмі виступлять ансамблі ДШМ – її надбання. От знову "закручує гайки" своїм невгамовним хлопчикам В'ячеслав Володимирович Астров. Двадцять років тому він створив унікальний колектив, аналогів якому немає на Одещині – ансамбль балалаєчників. Нещодавно цьому ансамблю присуджено високе звання "народний". Суворий і вимогливий В'ячеслав Володимирович до своїх зірвиголов, але хлопчики відчувають його добру душу, тягнуться до нього, благоговіючи перед одним тільки віком: учителеві за сімдесят, він їм не в дідусі – він їм у прадідусі годиться.
І от звучать фанфари полонезу – бал на честь Ренійської ДШМ розпочинається! Це бал – на честь Лариси Бушняк, Олени Джемалієвої, Михайла Тетрадова, Лариси Кищак, Івана Строя, Інни Качанової і багатьох-багатьох інших небожителів школи мистецтв. Вони привілейовані покликом своїх сердець – жити для інших. Щодня своєю копіткою, рутинною роботою від уроку до уроку вони ведуть у світ прекрасного юне покоління. І не тільки.
...Знову якась сила посадила незнайомого нам дідуся на лаву у дворику школи мистецтв. Мабуть, він ніколи не танцював полонез. Але онуки – будуть!
