Відповідь на це запитання намагалися знайти на засіданні ради ректорів Одеського регіону. Як ви гадаєте, знайшли? Повинні знайти, адже це – останній бастіон інтелектуальних, духовних, наукових можливостей суспільства, наша опора і надія. І якщо звалиться він, то одразу опинимося у прірві усі ми.
Тому, зібравшись на своє засідання, ректори не стільки скаржилися й обурювалися, скільки шукали й пропонували. Хоча без критики, зрозуміло, не обійшлося, адже криза боляче вдарила по усіх вищих навчальних закладах. Були обнародувані основні макроекономічні показники фінансування освіти у 2009 році. А вони, скажемо, просто жалюгідні. Стрімко обмежені кошти на фундаментальні дослідження та прикладні розробки, на комп’ютеризацію вузів, участь у міжнародних програмах. Жодної, зверніть увагу, жодної копійки не виділять на реконструкцію та ремонт студентських гуртожитків, що особливо засмутило присутніх. Та це й зрозуміло: проживання в гуртожитках давно стало предметом нападок з будь-якого боку, будь це самі студенти, або місцева влада.
Хоча, якщо бути об’єктивним, то ніколи великих грошей вузи не мали, зокрема й на капремонт. Але останнім часом ректори якимось чином зводили кінці з кінцями, переважно за рахунок платної форми навчання. Тепер же й над нею завис дамоклів меч – доходи від комерційних відділень уже падають і знизяться на 25%. Вже сьогодні чимало студентів не спроможні вчасно сплатити за навчання, тому що батьки втратили роботу.
Ще один негативний чинник – демографічна ситуація. Про неї нагадав начальник управління освіти та наукової діяльності облдержадміністрації Д.М. Демченко. Він поінформував ректорів, що число зареєстрованих на тестування скоротилося у порівнянні з минулим роком. Та й у цілому, кількість абітурієнтів до 2011 року буде зменшуватися, причому майже удвічі.
Як бачимо, для вузів справді настали важкі часи. Усі прийдешні випробування, які чекають на ректорів, докладно змалював у своєму виступі М.І. Звєряков, ректор Одеського державного економічного університету. За його словами, багато витрат передбачалося із розрахунку старої ціни на газ, а із урахуванням нових витрат на тепло, воду, світло виділених коштів вистачить лише на 60% від потреб. Зросте, причому більше, ніж наполовину, і плата за навчання. А це – масові відрахування студентів, трагедії в сім’ях... Зависли в повітрі й кредити на освіту, але ж їх брали найбідніші, хто й за кращих часів не зміг навчатися за свій рахунок. Заморожено зарплату усіх науковців – від лаборанта до ректора... Але хто заморозить ціни на товари, – продукти, комунальні послуги?
Як же бути вузам у такій ситуації? Вишикуватися в одну шеренгу із простягнутою рукою? Як би не так... Можливо, комусь, хто сидить там, «нагорі», така поза й здасться прийнятною, але лише не одеським ректорам. Та й Михайло Іванович Звєряков не був би ректором провідного економічного вузу країни, якби не запропонував конкретну програму порятунку вузів. За його словами, «одна сторона – одна відповідальність» – у корені неправильна позиція й лише консолідація зусиль допоможе вижити вищій школі. Основні акценти доповідач зробив на управління фінансами в умовах бюджетного дефіциту.
Як не дивно, деякі вузи далі використовують ресурси звичним шляхом, хоча сьогодні потрібні рішучі коригування у витратах та методах управління. Як ніколи, освіта потребує реформи, суть якої – орієнтація на потреби регіонального ринку праці. Шлях при цьому простий та ясний – укрупнювати вузи, створювати регіональні напрями підготовки кадрів. М.І. Звєряков навів цікавий приклад: у нас на один вищий навчальний заклад припадає 6,6 тисячі студентів, тоді як середньоєвропейський показник у... 5 (!) разів більший. Втім, заклик «менше та краще» давно витає в повітрі, як і скорочення переліку спеціальностей. Адже сьогодні, усі, кому не лінь, ринулися навчати бухгалтерів, юристів, економістів, безсоромно поповнюючи армію безробітних.
Ще один захід – автономія вузів, про яку вони мріють давно. Але саме у кризових умовах повинна проявитися відповідальність ректорів, їхня самостійність у фінансових справах. Державі при цьому приділяється роль регулятора, але аж ніяк не контролера, обов’язки якого їй так сподобалися. У той же час потреби вузів задовольняються лише на третину (!) Із урахуванням цього потрібно активізувати пошук позабюджетних коштів та матеріальних ресурсів. Йдеться не лише про комерційні відділення, але й диверсифікованість інших платних послуг, оптимізацію бюджетних витрат. Справді, чому всілякі тренінги, курсові навчальні програми виходять від кого завгодно, лише не від вузів. Але ж саме такі послуги можуть залучити бізнес, не говорячи вже про перепідготовку безробітних, котрих в Україні очікується понад три мільйони. Чи зможуть наші академії, університети зайняти цю нішу, видати свої пропозиції? Прибуток можуть принести й наукові дослідження з конкретних цільових програм. На жаль, інноваційна активність у промисловості за останні 12 років стрімко впала, майже уп’ятеро.
Чималі надії покладають і на бюджетування вузів – цей бойовий інструмент у фінансовому управлінні, що дозволяє ухвалювати правильні управлінські рішення і дає початкову економію (25%) при витраті коштів. На засіданні наводився один цікавий приклад, коли університет La Salle на Філіппінах стрімко збільшив свій доход, замінивши 5-річне навчання із двома семестрами на 4-річне із трьома... Тобто, проявив рішучість та гнучкість, впровадивши інформтехнології. Чи можливо таке в наших академіях та університетах, які давно вирізняються своєю консервативністю? Впевнена, багато ректорів, якщо не вголос, то в душі були вдячні М.І. Звєрякову за детальний і докладний план порятунку. Адже криза кризою, а студент прийде по стипендію у чітко призначений час. І якщо не «одержить її, то може зателефонувати по «гарячій телефонній лінії» до самого Міністерства й поплакатися йому в жилетку на цей рахунок. На жаль, такого прямого телефону для самих ректорів немає й не буде. Як зауважив голова ректорської ради, ректор Одеського національного політехнічного університету В.П. Малахов, скаржитися нам нікуди й нікому. А отже, залишається одне – шукати нові моделі виживання, допомагаючи одне одному.
