...Приміщення Будинку культури у Бузиновому – зовні нічим не примітне, навіть на типові радянські Палаци культури, стилізовані під грецькі храми, не схоже. Як і більшість сільських вогнищ культури, воно потребує ремонту та опалення. Втім, умови умовами, а поголоска про заходи, що проходять у Будинку культури, виходить далеко за межі села.
– Завдяки сім’ї Багрових у нас піднімається рівень культури, – відзначає Бузинівський сільський голова Валентина Григорівна Давуденко. – Вони організовують такі вечори, що люди з Іванівки приїжджають, і в залі – аншлаги!
Сім’я Багрових – це Олена Іванівна, директор Будинку культури, та її чоловік Дмитро Миколайович, художній керівник.
– Вони такі фанати! Люди щирої душі. Багрови – на першому місці щодо участі у районних заходах. Їм властива дуже важлива й цінна якість – система в роботі. На усі свята вони провадять найрізноманітніші заходи – концерти, зустрічі, бесіди, вечори відпочинку, – говорить завідувачка районного відділу культури Марина Степанівна Божеску. – Олена Іванівна в одній особі – і сценарист, і дизайнер, і оформлювач, і ведуча. Дмитро Миколайович – майстер на всі руки, добре розуміється на апаратурах. Наша "паличка-виручалочка". Олена Іванівна – спокійна, стримана, а Дмитро Миколайович дуже вимогливий до себе, хвилюється: усе має бути ідеально. Ось так вони врівноважують один одного – і в підсумку усе виходить ідеально. А "секрет" у тому, що рухає ними любов до своєї справи.
А ще Олена Іванівна та Дмитро Миколайович співають дуетом і на багатьох конкурсах посідають перші місця. У їхньому репертуарі – народні та сучасні пісні, об'єднані однією характерною рисою – щиросердністю. Репертуар постійно поповнюється новими творами. У дуету немає назви, але так хочеться назвати його "Білі черемхи" – це найулюбленіша пісня Олени Іванівни та Дмитра Миколайовича.
При Бузинівському будинку культури працюють вокально-інструментальні колективи для дітей і дорослих, гуртки – художнього слова та драматичний. Сама Олена Іванівна – лауреат конкурсів читців. А ще вона дуже велику увагу приділяє декоративно-прикладному мистецтву. Ледве увійшовши до Будинку культури, потрапляєш до справжнього, нехай і невеличкого, музею. Там демонструються шитво, вишивка, різьблення по дереву – роботи народних умільців Ярослава Муляра, Марії Барановської, Ніни Титоренко та інших. Звертає на себе увагу звичайне дерев'яне корито, якому, напевно, понад сто років. Виявляється, що це не лише експонат, але й реквізит – стародавнє корито "бере участь" у театральних виставах. Ось домоткане полотно – не відомо, ким і коли виткане. Блузка ручної роботи – майстрині, що її створила, давно немає серед живих, а пам'ять про неї залишилася. І дуже хочеться Олені Іванівні, щоб збереглося надовго усе те прекрасне й корисне, що колись було створено односільчанами. Ось чому на стенді, підготовленому до нового року, разом із малюнками на зимову тему, – білі рукавиці із червоним орнаментом, які дуже давно зв'язала матір Олени Іванівни. Можливо, комусь здасться, що усе це дрібниці, але вони свідчать про те, скільки душі вкладає директор Будинку культури у свою роботу. Можливо, саме з цієї причини й користуються таким успіхом заходи, проведені Оленою Іванівною та Дмитром Миколайовичем.
У них багато дипломів, грамот і, звичайно ж, вони ними пишаються. Олена Іванівна була удостоєна титула "Жінка року-2007" на районному конкурсі. Але якщо запитати про найголовнішу нагороду...
– Головна нагорода для нас – оплески та сяючі обличчя наших глядачів, – говорить Олена Іванівна Багрова. – Ми обов'язково відзначаємо День працівників сільського господарства. Раніше в нас багато трудових династій було, й ми завжди про них згадуємо. Приходять до нас люди, літні, які пропрацювали тут усе життя, віддали усе своє здоров'я. І ось вони відчувають увагу до себе хоча б у такій формі. Адже ми не можемо дати їм щось матеріальне – лише добре слово, гарні пісні. І вони завжди зі сльозами на очах дякують, і мені здається, що це найбільша нагорода, – коли люди не хочуть нас залишати. Вже закінчився вечір, я кажу: "Спасибі за увагу, до побачення", – а вони сидять, не розходяться. І якщо я запитую під час вечора, які в них проблеми, відповідають: "Жодних проблем". Ось у такій аурі добра усе відбувається.
До Бузинівського будинку культури люди приходять сім’ями, і ніхто не нудьгує – ні діти, ні дорослі. Для дітей – свої ігрові куточки, для дорослих – культурна програма. Втім, і дорослі раптом повертаються в дитинство, коли виступають на сцені в казкових образах (лежня Омелька та його благодійниці Щуки, наприклад), водять веселий хоровод навколо новорічної ялинки (так, і таке буває!) А іноді зі своїми концертними номерами виступають цілі сім’ї.
Ось таке вогнище культури у селі Бузиновому. Жодного разу за час нашої зустрічі не поскаржилася Олена Іванівна Багрова на труднощі, проблеми, яких, звичайно ж, чимало в її роботі. Просто малося на увазі, що труднощі переборюються, коли працюєш для людей.
