Ах, ці весняні пейзажі - поля застелені шикарними килимами озимих. І тільки у Старій Некрасівці, що під Ізмаїлом, вони мають дивний вигляд – тут ниви у смужку, ніби їх розчесали великим гребінцем. Що це? Помилка агронома чи чергове ноу-хау голови агрокомпанії "АТЗТ "Свобода" Володимира Денисовича Видобори, – Героя України, заслуженого працівника сільського господарства?
– А Ви знаєте, які врожаї пшениці вирощували шумери у ІV – ІІІ столітті до нашої ери між Тигром і Євфратом? Тримайтеся – по 50 тонн зерна з гектара!..
Витримавши паузу, щоб я встигла співвіднести цю цифру із сучасними врожаями (а для нас 4 тонни з гектара – велике щастя), Володимир Денисович вів далі:
– Я теж цього не знав, а коли прочитав, жахнувся: що ж ми наробили? У шумерів ширина прапорного листка (останній листок перед колосом) – у чотири пальці. У нас, як Ви знаєте, приблизно в палець. Питання: що наші селекціонери накоїли?
– Але чи можна довіряти даним з клинописів шумерів?
– Можете сумніватися, але у Ташкенті за радянських часів працював аматор Петро Пономарьов. Довідавшись про досягнення шумерів, він за 6 років одержав урожай пшениці 30 тонн з гектара! Пономарьов зумів повернути природні властивості пшениці, прапорний листок у нього досяг ширини трьох пальців. Замість мінеральних добрив Пономарьов вносив перегній і дрібно роздроблене вугілля. До нього приїздили комісії, захоплено ойкали, обіцяли доповісти куди треба, допомогти, але... Коли Пономарьов помер, його будинок одразу знесли, а дослідні ділянки закатали під асфальт Інституту іригації і механізації сільського господарства, що розширювався.
– Що ж робили жителі Близького Сходу, як вони одержували по 50 тонн зерна з гектара? Що робив Пономарьов, крім внесення органіки?
– Як ми сіємо? У нас іде 200 – 220 кілограмів зерна на гектар, тобто ми робимо дуже щільний посів, в результаті чого рослини загущені і обділені сонячною енергією. А Пономарьов сіяв на гектар від 20 до 40 кілограмів зерна. Якщо загальноприйнята схема висіву насіння у ґрунт – 12 – 15 сантиметрів у міжряддя, то Пономарьов сіяв стрічкою по 15 і 30 сантиметрів міжряддя. У такому випадку ступінь кущистості пшениці набагато більший, одне пшеничне зернятко дає до 40 колосків!
Був ще один подвижник – Іван Євгенович Овсінський, який, до речі, працював у наших краях у 1895 році. Якийсь час він жив у Китаї, і, спілкуючись з корінними жителями, навчився розуміти рослини, можливо, навіть розмовляти з ними. Працюючи у нашому краї, під Арцизом, Овсінський наприкінці ХІХ століття одержував по 6 тонн зерна з гектара. У той час наші предки, як Ви знаєте, збирали з гектара всього по 700 – 900 кілограмів хліба. В Овсінського у колосі було по 60 зерен, він мріяв про європейські сорти, які дають по 80 – 100 зерен.
– Пробачте, а скільки в українському колосі?
– Можете при нагоді порахувати: 24 – максимум 38 зерен. Ми щороку буваємо на виставці у Києві (у минулому – ВДНГ). Наш агроном і начальник ділянки відвідують павільйон рослинництва, де репрезентовані досягнення всіх насінницьких інститутів України. Ми шукаємо зразки пшениці з колоссям у 60 зерен. А нам кажуть: таких пшениць немає у природі. Як немає?! Нещодавно мені контрабандою привезли з Італії кілька кілограмів пшениці. Ми її посіяли – 60 зерен! Причому, якщо у нас стебло пшениці в середньому становить 1 метр 20 сантиметрів, то італійська виросла на 80 сантиметрів, і стебло міцне, майже як очерет!
– Володимире Денисовичу, Ви вже заявляли у ЗМІ, що маєте намір поставити пам'ятник плугові. Пам'ятники ставлять тим, хто пішов з життя...
– Так, плугу треба віддати належне, тому що він вигодував кілька поколінь, але настав час від нього відмовлятися. Повернімося до Овсинського – першого росіянина вченого-агронома, який показав непотрібність плуга. З великими труднощами він видав книжку. Але у 1909 році кафедра агрономії Київського університету чомусь обрушилася на Овсинського з огульною критикою, оголосивши його книжку повною нісенітницею.
Можна знищити фахівця, але думку вже не зупиниш!
Щоб зрозуміти всю згубність плуга, потрібно вивчити структуру ґрунту і ті процеси, які у ньому відбуваються. Обробляючи землю плугом, ми постійно порушували природні процеси. Про це ніхто не хоче говорити.
– У нас справді пропагується інша технологія: сип побільше добрив, і все буде о'кей!
– Це, як я вже заявляв, – змова фабрикантів з владою. Це тягнеться приблизно з 1840 року, коли німецький хімік Юстус Лібіх виростив без ґрунту, за рахунок хімічних речовин, урожай. А далі пішла реклама: подивіться, як легко – вносите добрива і одержуйте врожай! Поки ґрунт був багатий на гумус, він міг відтворювати свої сили. Але за десятиліття земля виснажилася. Більше того, ми землю "посадили на голку". Без добрив вона вже не родить. Подивіться, що навколо робиться. До нашої столиці приїздять представники закордонних фірм, пропонують нові технології, нову техніку, добрива і засоби захисту. Наші чиновники дають команду по областях, ті – по районах. А ми говоримо про робочі місця... Які робочі місця?! З українського села всі соки висмоктують іноземні товаровиробники. А це все – не потрібно! Добрива, засоби захисту знищують ґрунтових мікромешканців. Ґ
