Одним із найважливіших своїх завдань Василь Єгорович Таїров вважав різноманітну пропаганду споживання натурального виноградного вина як засобу боротьби із алкоголізмом.
У 1915 році він узагальнив матеріали та опублікував докладну записку уряду Росії «Виноградное вино и алкоголизм» (Одесса, 1915. – 24 с.). У цій роботі він ще раз підкреслює, що за своїм складом та механізмом дії на організм людини вино не можна розглядати як причину виникнення алкоголізму. Алкоголізм не привертає до себе увагу там, де п’ють майже винятково виноградне вино. Як приклад, він наводить дані щодо Іспанії, Італії, Франції, де споживання вина перевищує такий же показник у Росії у 6-8 разів, а питання алкоголізму не стоїть. Такий же приклад В.Є. Таїров наводить по регіонах Кавказу, де вирощують виноград та споживають натуральне вино. Далі В.Є. Таїров наводить низку прикладів з деяких окремих селищ європейських держав, де люди споживають вино рік у рік не одну сотню років, але алкоголізму практично немає, як немає і захворювань, які викликаються споживанням алкоголю. Він знову повертається до свого твердження, висловленого раніше: алкоголізм – це наслідок вживання міцних спиртних напоїв – горілки та її сурогатів, що містять сивушні масла. В.Є. Таїров бачить шлях протидії розвитку алкоголізму в «...широкой пропаганде замены водки доброкачественными виноградными, плодовыми и ягодными винами, медом, квасом и прочими напитками. Путь этот, правда, долгий, но зато верный».
В.Є. Таїров вважав, що «поход, предпринятый у нас в последние месяцы против виноградного вина, направлен противважной отрасли народного хозяйства, ослабление которой может внести серьезные экономические расстройства на значительной южной территории». Це 1915 рік!
Завершуючи цю докладну записку, В.Є. Таїров писав: «От Ноя времени было больше, чем достаточно, чтобы население винодельческих районов превратилось поголовно в дегенератов и вымерло. Почему же жизнь ключом кипит, и мысль до наших дней энергично работает в тех странах, где растет виноград? И не верно ли, в самом деле, что на холмах, щедро облитых горячими лучами солнца, где созревает виноград, пышно расцветают искусство, поэзия, красноречие, общественность, и что народы, возделывающие виноград, являются в основном пионерами прогресса, передовыми носителями цивилизации?»
Уже в період радянської влади, в 30-ті роки, коли розгорнулася кампанія щодо скороченню випуску вина та збільшення виробництва з винограду безалкогольної продукції, В.Є. Таїров знову порушує питання щодо широкої пропаганди натуральних вин, як продукту корисного і навіть лікувального, засобу протиставлення вживанню горілки. Цю точку зору підтримали на сторінках преси працівники виноробних підприємств Криму, Ростовської області. Подальшого розвитку питання пропаганди та реклами вина, як засобу боротьби із алкоголізмом, не одержало.
Разом з тим, уряд колишнього СРСР вживав деякі заборонні постанови у питаннях боротьби із алкоголізмом. Наприклад, у 1927 році вийшла постанова Всеросійського центрального виконавчого комітету та Раднаркому, яким надавалося право місцевим виконавчим комітетам створювати спеціальні комісії щодо вивчення питань алкоголізму в місцевих умовах, розробляти заходи щодо боротьби із цим злом, вишукування коштів та сприяння організаціям для профілактики і лікування алкоголізму. Майже одночасно вийшли постанови Раднаркому про обмеження продажу міцних спиртних напоїв, про зниження цін на виноградний сік. В.Є. Таїров одразу ж на сторінках журналу «Вестник виноделия Украины» відгукнувся великою статтею «Пропаганда виноградного вина и борьба с алкоголизмом», у якій на великому матеріалі переконливо викладає свою точку зору: потрібно вжити винятково суворих заходів щодо поширення самогону, поліпшити якість горілки, яка випускається державними підприємствами, усіляко пропагувати споживання натурального виноградного вина. При цьому необхідно найсуворішим чином боротися із фальсифікацією вина, тому що фальсифікати не лише шкідливо впливають на організм, але й підривають виробництво та репутацію натуральних вин як засобу боротьби із алкоголізмом.
Така енергійна та безкомпромісна боротьба В.Є. Таїрова за пропаганду споживання натурального столового вина, як засобу протистояння алкоголізму, на жаль, не знайшла надалі підтримки уряду. А після смерті Василя Єгоровича взагалі зникла зі сторінок преси.
За післявоєнних часів у Радянському Союзі інтенсивно розвивалося виноградарство та виноробство. У 50 – 60-ті роки були широко поширені гасла типу «Перетворимо Україну (Молдову, Крим тощо) у край садів та виноградників!» Стрімко зросло виробництво вин різних типів та міцних алкогольних напоїв. Якості цих напоїв, як і введенню їх у культуру народу, не приділялося досить серйозної уваги. Важливі були надходження до бюджету від реалізації такої продукції. У 70-х роках деякі країни почали розраховуватися із Радянським Союзом за різні поставки виноматеріалами, як правило, невисокої якості (багато хто ще пам’ятає танкери із алжирськими винами, що стояли в портах). Такі виноматеріали стали головним болем виноробів – матеріали поліпшували, купажували, закріплювали спиртом і випускали у продаж. Ринок був насичений дешевими низькоякісними напоями (типу «Солнцедар», «Біле міцне» та ін.). На тлі загального погіршення продовольчої проблеми держави, інших причин погіршення матеріального становища населення, приховувати далі наявність повсюдного пияцтва та алкоголізму було неможливо. І високе партійне та державне керівництво країни у травні 1985 року видало постанову щодо подолання пияцтва та алкоголізму. Звичайно, ця постанова не відрізнялася оригінальністю – знову були лише заборонні та репресивні заходи, які повторюють вже відомі в історії держави. Важко було сподіватися, що ці рішення принесуть очікуваний порятунок від названих серйозних вад суспільства. Швидше, навпаки. Хлинув нелегальний потік сурогатів спиртних напоїв, розцвіло самогоноваріння.
Дуже боляче ця постанова вдарила по виноградарству та виноробству. Закривалися винзаводи, знищувалося або робилося непридатним виноробне устаткування, місткості для вина. Багато виноробних підприємств було переорієнтовано на випуск із винограду безалкогольної продукції. Вона була нетрадиційною і не знаходила збуту. Почалося розкорчування виноградних насаджень. І найважче – галузь залишали фахівці високої кваліфікації, виноградарі та винороби «від Бога». Звичайно, підхід до виконання постанови був різним у різних керівників. Більш досвідчені, далекоглядні та віддані виноградарству намагалися будь-якими засобами зберегти виноградники, замаскувати випуск продукції під іншими назвами тощо. Але були й такі, які сліпо підкорялися вказівкам згори і під прикриттям цих постанов розв’язували свої проблеми, розкорчовували виноградники, закривали виноробні підприємства та рапортували про виконання. Стрімко впав попит на виноградні саджанці, що призвело до розвалу добре налагодженої системи виноградного розсадництва, наслідки якого відчуваються й за наших днів.
Однак життя ще раз показало, що вжиття одних лише заборонних заходів у такому досить складному питанні, як подолання пияцтва та алкоголізму, і недостатнє, і помилкове, й завдає шкоди не лише економіці держави, але й здоров’ю населення.
В останні десятиріччя усе більше наукової та популярної літератури приділяє увагу вину як протектору серцевих та судинних захворювань. У багатьох країнах офіційно пропагують споживання натуральних виноградних вин. У довгостроковій програмі розвитку виноградарства та виноробства США одним із основних завдань стоїть введення вина до культури американського народу. Як тут знову не згадати прагнення та безупинні зусилля В.Є. Таїрова щодо пропаганди споживання вина як одного зі способів боротьби із алкоголізмом: «Путь этот, правда, долгий, но зато верный».
