СвоюпершузаміткузжиттяПетрівськогосільськогосподарськоготехнікумуп’ятнадцятирічнийстудентцьогонавчальногозакладуВолодяНовакопублікувавукомінтернівськійрайгазеті«СлаваХлібороба» далекого1964 року.
З неї почалося входження у світ романтичної за тодішніми міркуваннями хлопця, але, як згодом показало життя, складної, солоної на присмак, хоча й творчої за своєю суттю, живої професії, ім’я котрій – журналістика. І сьогодні, у день свого шістдесятиріччя, він з особливою душевною теплотою та вдячністю згадує редактора тієї районки Харитину Гречану, інших творчих працівників за мудрі поради стосовно роботи над словом, над добором фактів для майбутніх статей та підготовки матеріалів до друку. Вже тоді, ще не маючи чіткого уявлення про жанри журналістики, він, з допомогою старших товаришів, чітко усвідомив основні вимоги до неї: достовірність фактів, чіткість формулювань, оперативність, лаконізм.
Школа районки знадобилась в подальшому, стала своєрідним трампліном у велику журналістику. Зокрема, під час проходження термінової служби у Центральній групі військ, на дописи сержанта Володимира Новака звернули увагу у редакції дивізійної газети, і невдовзі він був зарахований до її штату. Демобілізація. Навчання на факультеті журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка.
Подальша доля Володимира Софроновича тісно пов’язала його з журналістикою специфічною – оперативною („сьогодні на сьогодні”), вивіреною „до кожної літери”, лаконічною. Адже наступних після студентської лави тридцять п’ять літ віддано всесвітньовідомій службі новин ТАРС – РАТАУ (нині – Українське національне інформаційне агентство Укрінформ, між іншим, одне з найстаріших не лише в державі, але і в Європі, що також в ці дні відзначає своє дев’яносторіччя).
Кореспондент його Львівського відділення, власний кореспондент по Тернопільській області, кореспондент у Києві, і ось уже майже два десятиліття – незмінний керівник відділення Укрінформу на рідній Одещині, оскільки виріс тут, у відомому всім Міжлиманні. Час його переводу в Одесу співав з докорінною реорганізацією, технічним „перезавантаженням” усіх служб агентства, а відтак – повною заміною технології підготовки інформації і донесення її до споживача. Людина діяльна й ініціативна, Володимир Новак зумів одним з перших в Україні повністю комп’ютеризувати роботу очолюваного ним відділення, відмовившись від безнадійно застарілої телетайпної мережі. Сьогодні одеські укрінформівці щомісяця постачають на головну новинну стрічку країни та закордонним партнерам і колегам, серед котрих російське агентство ІТАР-ТАСС китайське Сіньхуа, угорське МТІ, болгарське БТА, британське Рейтер та ряд інших, від 150 до 200 різножанрових, різнотемних, але незмінно цікавих повідомлень.
Як керівник з солідним стажем, відомий інформаційник і взагалі журналіст, він постійно наголошує, що одеська школа новин бере свій початок від легендарного Одеського бюро Російського телеграфного агентства, де працювали Валентин Катаєв і Юрій Олеша, Едуард Багрицький і Михайло Кольцов, Іван Ле і Володимир Сосюра, Євген Петров і Володимир Нарбут. Оперативність, достовірність, ефективність – такими були їхні журналістські установки, такими вони лишаються і понині для одеських укрінформівців, очолюваних Володимиром Новаком, людиною, вимогливою перш за все до себе, відкритою для спілкування, щирою до людей. Серед його знайомих і друзів – прості трударі, політичні і громадські діячі, науковці, спортсмени, митці і, звичайно ж, журналісти молодшого та старшого поколінь, з котрими працював і працює пліч-о-пліч.
За багаторічну працю у галузі журналістики, високий професіоналізм і новаторство Володимир Новак удостоєний звання «Заслужений журналіст України», нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня та Почесною відзнакою голови Одеської облдержадміністрації.
З ювілеєм, з роси і води Вам, колего!
