– Фахівця цього я запримітив давно, коли він молодим агрономом у сімдесяті роки до нашого колгоспу приїхав. Спочатку по роботі ми не перетиналися – Володя був рисівником у першій бригаді, а я керував другою передовою. Так от, цей хлопець до нас часто бігав та усе дивився – як ідуть справи? Я одразу зрозумів, що з нього вийде добрий агроном, тому що він – людина небайдужа до своєї роботи.
Сьогодні Йосипа Йосиповича Масленникова, якому виповнилося 76 років, попросили зайти до контори СВК «Дружба», щоб розповісти кореспондентові про колегу – В.І. Пікала (на знімку). Як час біжить! Володимир Ілліч, колишній учень, – уже керівник цеху рослинництва і відзначає 60-річчя. Напередодні ювілею голова СВК «Дружба» В.П.Тихонов від імені колективу попросив написати про цю людину, яка все своє життя присвятила селянській справі, вірою і правдою служить землі.
Але навіщо ж, запитаєте ви, турбувати ветерана – чи не краще журналістові з ювіляром поговорити особисто? На жаль! У селі Мирному кожен вам скаже: Володимир Ілліч Пікало категорично відкидає будь-яку увагу до своєї персони. Як працювати – так він перший, а як подяки одержувати – рукою махне й піде. Надмірна скромність – єдиний його «недолік».
І тоді я подумала: а чому б про ювіляра не розповісти словами тих, хто з ним поруч прожив і пропрацював багато років? Адже важливо – що люди про людину говорять.
Добре слово ветерана Масленникова дуже цінується. Свого часу керівником він був вимогливим, із крутою вдачею. Володимир Ілліч Пікало – один з небагатьох, хто знайшов з Йосипом Йосиповичем спільну мову.
– Ми з Володею опинилися в одній упряжці у 1996 році, коли почалися перетрубації – від соціалізму до ринку переходили. А на практиці на селі просто все розтягувалося, – розповідає ветеран виробництва. – Це було страшно! Це треба було зупинити будь-яким чином. Добре, що в цей період поруч була така чесна і порядна людина як Володимир Ілліч. Ми щодня пояснювали людям, що це підприємство – наше. І дорожчого немає нічого, ніж наша земля. Без землі ми будемо як сироти. Слава Богу, нам вдалося зберегти своє підприємство.
Сьогодні СВК «Дружба» – одне з найкращих сільгосппідприємств Кілійського району. Торік колектив одержав 2,5 мільйона гривень чистого прибутку. А за цією цифрою – долі людські й робота від зорі до зорі.
– Ми з Володимиром Іллічем починали разом молодими фахівцями, жили по сусідству, – розповідає голова СВК Володимир Прокопович Тихонов. – Разом споруджували будинки, допомагали один одному стіни піднімати. Володя – стабільний, надійний, завжди підставить плече. Багато чого про нього можна розповісти, але я наведу лише один епізод. Торік ми зібрали рекордний урожай – 6,6 тисячі тонн зерна, складів не вистачило – понад тисячу тонн хліба лежало під відкритим небом. А тут пішли дощі... Вологе зерно могло пропасти, його треба було просушувати. За графіком, який ми з фахівцями розробили, Ілліч повинен був чергувати на току по вівторках. А приходив щодня. Закінчить свою роботу в полі – біжить на тік, бере в руки лопату і до першої ночі допомагає перекидати зерно. У нас в селі Ілліча дуже поважають.
– Торік я тяжко захворіла, на роботі не була півроку, причому, у найнапруженіший період, починаючи з посівної і закінчуючи жнивами, – розповідає головний агроном підприємства Ганна Іванівна Боголюк. – Володимир Ілліч тягнув не лише роботу керівника, у якого і так справ забагато, але звалив на себе обов'язки головного агронома. За це я йому дуже вдячна. Наш Ілліч – рідкісний трудяга. Що стосується виходу на заслужений відпочинок... Я не можу уявити Володимира Ілліча на пенсії! От, згадую, механізатори запитували: «На Благовіщення будемо працювати? Все-таки пташки гнізда не в'ють, дівки коси не плетуть...» А Ілліч на це відповідає: «Можливо, пташки з дівками й відпочивають, а нам, чоловікам, треба працювати. Не обробимо поля гербіцидами – хліба нам не бачити». І механізатори на Благовіщення вийшли на роботу.
– Я Володимира Ілліча знаю з молодості, – розповідає начальник мехзагону Анатолій Вікторович Тимошенко. – Працюємо ми разом, завжди радимося. Я відповідаю за техніку, Володимир Ілліч – за технологію. Моє завдання організувати роботу так, щоб на першу вимогу керівника будь-який агрегат міг вийти у поле. У сільському господарстві час не терпить: відкладеш справу на завтра – будуть великі втрати. Від керівника цеху рослинництва, який організовує і координує всю роботу, залежить дуже багато.
– Коли Ілліча будемо на пенсію проводжати, ми йому доручення дамо, – говорить голова СВК. – Доручення підготувати молодого фахівця. Як-не-як, а в Пікала є три онуки. Вони поки що навчаються в школі, але, я сподіваюся, що Володимир Ілліч до 70-ти років у нас у господарстві попрацює і встигне виростити собі заміну.
До автобуса мене проводжала дружина Володимира Ілліча – Валентина Юхимівна.
– Ми познайомилися з Володею у сільгосптехнікумі й одружилися 19-річними. Потім вже заочно ми навчалися в сільгоспінституті, виховували трьох дітей, зараз тішимося онуками.
Трохи помовчавши, Валентина Юхимівна зізналася:
– Знаєте, я – щаслива жінка. От про що говорять подруги, коли зустрічаються? Зазвичай скаржаться на своїх чоловіків. Одна ремствує на те, що чоловік випиває, друга – на те, що дітьми не займається, третя – що по господарству не допомагає. А мій Володя встає на зорі, корову годує, свиней, птицю. Потім на наряд біжить, потім – у поле. Іде з роботи останнім. І як би він не втомився, а щовечора перевіряє, як онук виконав домашнє завдання. Дітей своїх і онуків він любить без тями, але спуску їм не дає.
Їдучи з Мирного, я згадувала слова мудрого Масленникова:
– Я не думаю, що нашому Іллічу все легко дається – Бог кожній людині дав спокуси. Кому з нас не знайомі лінощі, бажання йти шляхом найменшого опору? І от я думаю: скільки ж у Ілліча характеру, скільки сили волі, щоб боротися подумки зі спокусами і завжди чинити так, як належить справжній людині?..
