Проблемні питання, які виникають під час проведення розшуку майна боржника
Діючим законодавством, зокрема Законом України «Про виконавче провадження», передбачено, що примусове виконання рішень суду та інших органів (посадових осіб) майнового характеру здійснюється державними виконавцями шляхом звернення стягнення на майно боржників.
Звернення стягнення на майно полягає в його арешті (опису), вилучені та примусовій реалізації.
При цьому законодавець встановлює, що розшук майна боржника здійснює державна виконавча служба шляхом запитів до відповідних установ (Державної автомобільної інспекції, бюро технічної інвентаризації, податкової інспекції тощо).
Головною метою проведення розшуку майна є забезпечення виконання рішення, однак процес примусового стягнення розтягується на роки і, як правило, закінчується нічим.
Реально виконати рішення не вдається. Боржник не виявляє бажання розраховуватись добровільно зі стягувачем, у тому числі, якщо в нього є така можливість. Вже на стадії розгляду справи у суді, якщо боржник розуміє, що рішення буде винесено не на його користь, він розпочинає заходи щодо приховування майна від подальшого стягнення. А оскільки судовий розгляд триває, як свідчить практика, довгий час, у боржника виникає реальна можливість захистити себе від подальшого примусового стягнення. Коли державний виконавець починає збирати інформацію про майновий стан боржника, ніякого майна вже в нього немає.
Для уникнення допущення переоформлення чи приховування боржником свого майна, стягувач при зверненні до суду з позовом про стягнення боргу може вжити заходів щодо його забезпечення, шляхом подачі відповідної заяви. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв’язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати (наприклад, накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб), з обґрунтуванням його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Про вжиття заходів забезпечення позову суд постановляє ухвалу.
Однією з головних проблем у проведенні розшуку майна боржників є відсутність положень у законодавстві, регламентуючих у повному обсязі проведення такого розшуку. Діючим законодавством врегульовано лише порядок оголошення розшуку майна, визначаються деякі питання щодо авансування витрат, пов’язаних із розшуком.
Через цю проблему станом на теперішній час майже неможливо встановити, наприклад, офіційне місце роботи боржника або наявність відкритих у банківських чи інших фінансових установах рахунків боржників-фізичних осіб. Податкові органи та фінансові установи відмовляють державному виконавцю у наданні необхідної інформації, посилаючись на конфіденційність цієї інформації, та заборону її розповсюдження без згоди особи, якої вона стосується, що закріплено нормативно-правовими актами, Конституцією України.
Ускладнюється проведення розшуку майна боржника також відсутністю безпосереднього доступу державного виконавця до баз даних, які містять інформацію щодо зареєстрованого за боржником майна, у зв’язку з чим, проведення розшуку обмежується направленням відповідних запитів до реєструючих установ та отримання відповідей на ці запити.
Крім того, для проведення належного розшуку майна боржника необхідні відомості, які ідентифікують боржника, такі, як індивідуальний ідентифікаційний номер (для фізичних осіб – платників податків), дата народження боржника, тощо.
При наявності цих даних у позивача, необхідно повідомляти про них суд до винесення відповідного рішення про стягнення боргу, з подальшим занесенням цих даних до виконавчого документа, який направляється на виконання до органу державної виконавчої служби.
Наявність відомостей у державного виконавця, що ідентифікують боржника або можуть сприяти примусовому виконанню, значно прискорить проведення розшуку майна боржника та забезпечить виконання рішення.
Відділ державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області
Реєстрація смерті відповідно до чинного законодавства
Відповідно до Сімейного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України «Про органи реєстрації актів громадянського стану в Україні» реєстрація смерті підлягає обов’язковій реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану.
У зв’язку з впровадженням Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 року № 1064 «Про затвердження Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян» факт смерті фізичної особи підлягає обов’язковому внесенню до Державного реєстру.
Акти цивільного стану реєструються у державних відділах реєстрації актів цивільного стану районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних управлінь юстиції, виконавчих органах сільських, селищних міських (крім міст обласного значення) рад, консульських установах та дипломатичних представництвах України за кордоном, що передбачено Правилами реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 22.11.2007 № 1154/5).
Реєстрація смерті провадиться за заявою родичів померлого, його сусідів, працівників житлово-експлуатаційних організацій або інших осіб чи за повідомленням адміністрації закладу охорони здоров’я, де сталася смерть. В органах реєстрації актів цивільного стану за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Смерть особи, яка померла в дорозі (у потягу, на судні, у літаку та ін.), може бути зареєстрована в найближчому органі реєстрації актів цивільного стану.
Підставами для реєстрації смерті в органах реєстрації актів цивільного стану є:
а) лікарське свідоцтво про смерть форми № 106/о;
б) фельдшерська довідка про смерть форми № 106-1/о;
в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть форми № 106-2/о;
г) рішення суду про оголошення особи померлою;
ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час;
д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України, у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів;
е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятору, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.
Форми медичних документів затверджені наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08.08.2006 № 545, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.10.2006 за № 1150/13024.
Особа, яка звернулась до відділу реєстрації актів цивільного стану щодо реєстрації смерті повинна пред’явити документ, який є підставою для реєстрації смерті, власний паспорт або паспортний документ. Але відсутність паспорту заявника не може бути підставою відмови в реєстрації смерті.
Заява про реєстрацію смерті повинна бути зроблена не пізніше трьох діб з дня смерті чи виявлення трупа, а в разі неможливості одержання лікарського свідоцтва про смерть форми № 106/о, фельдшерської довідки про смерть форми № 106-1/о чи висновку судово-медичної експертизи, прокурора – не пізніше п’яти діб. У разі подання заяви після спливу одного року з дня смерті, реєстрація провадиться за місцем проживання заявника при наявності лікарського свідоцтва або фельдшерської довідки про смерть установленої форми.
Датою смерті особи, оголошеної судом померлою, буде вважатися день набрання чинності рішенням суду законної сили, якщо інше не зазначено в рішенні суду.
При реєстрації смерті невпізнаних осіб до актового запису про смерть вносяться тільки ті дані, які зазначені в лікарському свідоцтві про смерть.
Якщо померлий мав паспорт або паспортний документ, а також військово-облікові та пільгові документи, то орган реєстрації актів цивільного стану, який реєструє смерть, вилучає їх і на першій сторінці цих документів проставляє штамп "Власник помер ____________ 200_ року. Актовий запис про смерть № ___ від ____________ 200_ року".
Паспорти, паспортні документи померлих осіб, а також військово-облікові документи та пільгові посвідчення призовників або військовозобов’язаних передаються за списком до органів внутрішніх справ та військових комісаріатів за місцем реєстрації смерті.
Відсутність у заявників зазначених документів померлих не є перешкодою для реєстрації смерті. Про їх непередачу орган реєстрації актів цивільного стану зобов’язаний повідомити органи внутрішніх справ та військові комісаріати за місцем реєстрації смерті.
У разі якщо дитина народилася мертвою, орган охорони видає лікарське свідоцтво про перинатальну смерть форми №106-2/0 на підставі якого реєструється народження дитини. У випадку, якщо дитина померла на першому тижні життя (навіть коли вона прожила хоч кілька хвилин) складаються актовий запис про народження та актовий запис про смерть.
На підставі актового запису про смерть орган реєстрації актів цивільного стану видає витяг з Державного реєстру актів цивільного стану для одержання допомоги на поховання. У разі реєстрації смерті, виконавчим органом сільської, селищної, міської (крім міст обласного значення), рад видається довідка для отримання допомоги на поховання, у якій зазначаються: прізвище, власне ім'я, по батькові померлої особи; дата смерті; номер актового запису про смерть у відповідній книзі реєстрації актів цивільного стану; дата складання актового запису про смерть; найменування органу, що здійснив реєстрацію акту цивільного стану; місце смерті.
Про видачу витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання проставляється підпис заявника.
Проведення реєстрації смерті іноземців та осіб без громадянства провадиться на загальних підставах з дотриманням вимог чинного законодавства України. Паспорти або паспортні документи померлого іноземця або особи без громадянства невідкладно направляються до відділу реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, Головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі для подальшого направлення їх до Міністерства закордонних справ України або повертаються особі, яка супроводжує тіло померлої особи. Документи, складені іноземною мовою, подаються до відділу реєстрації актів цивільного стану разом з їх перекладами на українську мову, засвідчені в установленому порядку.
Такі види реєстрації, як народження і смерть, не залежать від волі людей і відносяться до подій, що безпосередньо породжують чи припиняють права й обов'язки громадян.
За відомостями статистичних даних відділів реєстрації актів цивільного стану територіальних управлінь юстиції, смертність в Одеському регіоні за останні три роки значно зменшилась.
Зменшення смертності, у порівнянні з народженням, не дає втішної картини. Оскільки за 2006 рік відділами реєстрації актів цивільного стану територіальних управлінь юстиції Одеської області зареєстровано 39183 смерті та 25265 народжень, у 2007 році – 38835 смертей та 26953 народжень, за 2008 рік зареєстровано відділами реєстрації актів цивільного стану територіальних управлінь юстиції 37951 смерть та 28992 народження.
Відділі реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції в Одеській області
