Сота весна Анастасії Олійник
Добігає кінця травень. Для когось він нічим особливим не відрізняється від попереднього. А от для Анастасії Омелянівни Олійник він особливий, бо став сотим в її житті. Саме тому в обійсті її сина Олександра метушаться діти, онуки та правнуки бабці Настасі, як її називають в побуті. Як заведено в селі, запросто приходять рідні, знайомі, сусіди, аби привітати стареньку з ювілеєм. Те, що одні заходять з вулиці, а другі, давно протоптаною через город стежкою, чи просто через межу, підкреслює особливі селянські, теплі, без якихось етикетів стосунки. Серед двору встановлено довгі столи. З хати та літньої кухні на все подвір’я розносяться запахи святкових страв. Бабця, тримаючись за свої ходунки, виходить на ганок. Незважаючи на поважний вік, сама радо вітає гостей. Вільно розмовляє на різні теми. Її турбує, що на городі шаровка настала, а вона не може долучитися до цієї звичної справи.
– Ви знаєте, у мене аж в грудях щось клекоче, як бачу, що робота стоїть, а я вже не здужаю її зробити. Я так серджусь на себе за оцю безпорадність. Щоб не отой перелом ноги, то ще б і зараз помаленьку шарувала (у 96 років Анастасія Омелянівна поламала ногу), – ділиться своїми проблемами Анастасія Омелянівна.
А потім, ніби виправдовуючись, додає:
– Щоправда, ще сидячи, сама собі перу, миюсь, лущу квасолю, тереблю кукурудзу.
Живе бабця разом із сином Олександром, який кілька років тому став вдівцем. Неподалік мешкає донька Людмила. На ювілей приїхала друга донька Неля. Крім трьох дітей, в Анастасії Омелянівни є сім онуків та шестеро правнуків. Всі вони охоче приїздять до бабці, бо вона не тільки цікавий співрозмовник, а ще й не скупа. Любить почастувати, та й з собою дати гостинця.
В сотий день народження до ювілярки завітали голова Савранської райдержадміністрації Микола Базей, заступник голови РДА Микола Стащенко, які привітали Анастасію Омелянівну не тільки від себе та райдержадміністрації, а й передали вітальний лист від Президента України Віктора Ющенка. Сердечні вітання, подарунки і квіти від Савранської райради та від районної ради ветеранів вручили Діана Онофрійчук та Павло Зброжко. Не обминули своєю увагою найстарішу жительку Слюсаревого і працівники Дубинівської сільради.
Життєва дорога довжиною в сотню літ пролягала і щасливими, і тужливими маршрутами. Чого тільки не довелося пережити цій жінці. З болем згадує Анастасія Омелянівна і роки Голодомору, і важкі часи колективізації. А період Великої Вітчизняної війни був надзвичайно страшним. Досі не стерся з пам’яті жінки один особливо яскравий випадок. Слюсареве одне із тих сіл, яке було тісно пов’язане із партизанами. Одного разу німці розстріляли кілька народних месників і під загрозою смертної кари наказали не хоронити їхні тіла. Анастасія Омелянівна була серед тих, хто не послухався наказу. Партизанів поховали. А щоб уникнути кари, жінка певний час переховувалася на кладовищі, у склепі, вхід до якого, на щастя, був зарослий кропивою.
Не дуже балувала доля жінку й після війни. В той період, коли вона була в пологовому будинку, де народила донечку, трагічно загинув чоловік. Та більше заміж не виходила. Все своє життя присвятила дітям. Вміння бути доброю матір’ю, напевне, успадкувала від своєї неньки, яка виховала дев’ятеро дітей.
Садиба ювілярки потопає в деревах, навкруги буяють трави, різноцвіття, співають пташки. Ніде не чути ні гуркоту машин, ні особливої людської метушні. Це наклало відбиток і на манеру спілкування членів цієї родини. Їхні стосунки базуються на любові, взаємопідтримці та повазі до старших. Приїжджих навіть трохи здивувало те, що син, якому вже понад 60 років, каже матері куди йде, коли прийде, радиться в господарських справах. Довголіттю цієї жінки сприяло ще й те, що вона все життя в праці.
– А ще мати навіть їсти не сяде, доки Богу не помолиться, – каже Олександр Степанович. – Мати живе за Божими заповідями. Тож Бог і доточує їй віку.
Ювілярка проводжає одних і зустрічає других гостей. А її очі світяться радістю і навіть якимось молодечим блиском. Тож хай ще довго вони випромінюють добро і зігрівають своїх рідних та близьких.
Лариса ПІВТОРАК,власкор «Одеських вістей», Савранський район
Все починалося так...
Виповнилося 20 років від дня реєстрації Товариства бессарабських болгар ім. Кирила і Мефодія
Цього року виповнилося 20 років від дня реєстрації в Болграді Товариства бессарабських болгар ім. Кирила і Мефодія – першого болгарського культурно-просвітницького об'єднання у Бессарабії.
Бессарабські болгари, которі компактно живуть, так само, як і гагаузи, завжди мали свій національний інтерес у розв’язанні виникаючих проблем. Радянська влада, що прийшла на Бессарабію, на жаль, не надала їм правового статусу як етносу. У 50-ті та 60-ті роки окремі номенклатурні працівники намагалися звернути увагу на існування національних проблем у регіоні, але їхні звертання владою не сприймалися. Об'єктивний розвиток історії визначав соціальний рух, що наприкінці 70-х початку 80-х очолив звичайний робітник-слюсар Болградського заводу ремонтно-механічного заводу Степан Михайлович Стоянов.
Гурток об'єднав частину інтелігенції, деяких партійних працівників, робітників. Саме він став організаційною основою товариства ім. Кирила і Мефодія.
У середині 80-х років активісти товариства почали активно працювати серед населення щодо формування громадської думки. Рух організаційно оформився і прийняв назву Добровільне товариство сприяння розвитку національної культури радянських болгар (товариство ім. Кирила і Мефодія).
У 1988 р. товариство домоглося важливого успіху. У Болграді, Тараклії, Твардиці вперше за останнє сторіччя було відновлено урочисте святкування Дня слов'янської писемності – свято святих Кирила і Мефодія.
З 1988 р. організація офіційно намагалася зареєструватися в Болградському райвиконкомі як Товариство бессарабських болгар ім. Кирила і Мефодія, але лише 30 березня 1989 р., після резонансних виступів, реєстрація здійснилася. Наприкінці того ж року на загальних зборах була прийнята Програма добровільного товариства, що стала першим програмним документом у культосвітній діяльності бессарабських болгар.
Лише після цього було дано дозвіл на створення Одеського болгарського товариства, що об'єднало представників державних і партійних структур, а також частину інтелігенції.
3 березня 1991 року в Болграді відбулася конференція, на якій була створена Асоціація болгарських культосвітніх товариств і центрів у СРСР. На ній були присутні делегати від Приазов'я, Києва, Молдови, Одеси, Бессарабії. Це був перший загальнодержавний форум болгар у Радянській державі. Конференція показала спільність ідеї, єднання болгар у обстоюванні своїх інтересів.
Влітку 1991 року товариство ім. Кирила і Мефодія самостійно почало переговори з Міністерством освіти Болгарії. У результаті було проведено перший набір студентів на навчання в Болгарії. У шахово-шашковому клубі м. Болграда приймалися вперше іспити випускників на навчання до Болгарії. Комісія складалася з членів товариства. Всіх, хто здав іспити, зарахували в навчальні заклади Болгарії. Лише після цього Одеське обласне управління освіти погодилося із пропозицією Міністерства освіти Болгарії почати набір випускників для навчання за кордоном.
26-27 червня 1994 р. з ініціативи товариства в Болграді відбулася міжнародна науково-практична конференція, присвячена 135-річчю Болградської гімназії, на якій були обмірковані питання відновлення гімназії.
Чимала робота була проведена за минулі роки. Сьогодні можна говорити про те, що основні цілі, які ставилися у вісімдесяті роки минулого сторіччя, досягнуті, і це, на мій погляд, пішло лише на користь розвитку усього нашого багатонаціонального краю.
Так, сьогодні є і інші болгарські товариства, що діють, у принципі, у єдиному ключі, але за своїми напрямами. Однак навряд чи хтось буде заперечувати той факт, що товариство ім. Кирила і Мефодія – перша болгарська організація в межах колишнього СРСР, що зробила найвідповідальніші, початкові кроки щодо зміцнення і розвитку національної самосвідомості бессарабських болгар у рамках держави Україна.
Володимир ПЕТРОВ, кандидат юридичних наук, секретар Товариства ім. Кирила і Мефодія кінця 80-х початку 90-х років
