Він виріс у родині вчених. Троюрідний дядько нашого героя був членом загону космонавтів, племінниця стала багаторазовим чемпіоном Канади з шахів, а кузен досяг великих успіхів на ниві фінансів. Не підвів таких славних родичів і він сам – Арсен Маліновський, 25 років, за освітою економіст, співробітник латвійського банку, власник модного авто і найкращий капітан першої серії ігор Українського міжнародного елітарного клубу «Що? Де? Коли?». Спробуємо вивідати секрет його успіху.
– Пам’ятаєте, на що витратили першу зарплату, Арсене Євгеновичу?
– Перші у своєму житті гроші я заробив як тренер шкільних і студентських команд з гри «Що? Де? Коли?». Пам’ятаю, витратив їх на подарунок коханій дівчині – купив енциклопедію про кінематограф і театр. Після закінчення вузу працював у банківських структурах. Одного разу навіть довелося пізнати скорочення кадрів – як я розумію зараз, це цінний досвід. На нинішньому місці роботи працюю майже три роки.
– Не час поміркувати про іншу роботу?
– В епоху кризи кажуть, що найкращий подарунок на Новий рік – робота у цьому самому Новому році. Від добра добра, як кажуть, не шукають. На що скаржитися? У мене цікава робота, пов’язана із зовнішньоекономічною діяльністю, мої безпосередні керівники вийшли із середовища знавців. Звичайно, робочий день досить інтенсивний, я часто затримуюся на роботі... і, чесно кажучи, вранці на роботу теж. Пунктуальність не належить до числа моїх чеснот. Напружує хіба що рутина, яка періодично виникає, необхідність утримувати документообіг у повному порядку – мої прибалтійські колеги дуже суворі щодо цього .
– Щаблі кар’єрних сходинок ідуть вгору, зростають доходи, змінюється соціальний статус. Мабуть, не з руки робити те, що раніше здавалося природним?
– Так, але це пов’язано не із статусом, а з віком. Я ж дорослішаю, і витівки дитячих років здаються такими безглуздими! Тепер про статус. Звичайно, гроші дають свободу. Але бажання дотримуватися того чи іншого стилю поведінки не завжди пов’язане з фінансами. Я нормально спілкуюся і з тими, хто був у моєму оточенні п’ять-шість років тому, і з успішнішими людьми.
– Поговоримо про справи інтелектуально-ігрові.
– Із задоволенням! Я з дитинства прилипав до екрана, коли показували «Що? Де? Коли?». Пам’ятаю, як відповів на запитання, яке стало нерозв’язною проблемою для знавців, – про те, що стародавні греки використовували олійну лампаду не лише для освітлення, але і з метою точного відліку часу. Приємно усвідомлювати, що з тих пір я пройшов шлях від телеглядача...
– ...до найкращого капітана серії ігор української елітарки! І як, «Земля в илюминаторе видна»?
– Ні, на «зоряну хворобу» не страждаю. Між іншим, люди, які бачили Арсена Малиновського лише на екрані на чолі команди знавців, очікують від мене якоїсь різкої, агресивної поведінки у житті. І дивуються, довідавшись, що я не такий. За це і за багато чого іншого я вдячний тим людям, які допомогли мені стати знавцем. Ольга Ігорівна Цейтлін – мій класний керівник і перший тренер, завдяки її допомозі у п’ятому класі я вперше сів за ігровий стіл. Багато запозичив з досвіду відомого ерудита В’ячеслава Саннікова. Гравець Московського елітарного клубу «Що? Де? Коли?» Єлизавета Овдеєнко навчила мене працювати над собою, навчила докладати не зусилля, а надзусилля для досягнення бажаного. Без її допомоги і підтримки я б не пройшов відбір до Українського елітарного клубу. Більше того, разом з Єлизаветою ми стали найкращими у країні і третіми у світі з гри «ЧГК-мікст», у якій команда складається з двох чоловік – чоловіка і жінки.
– Інтелектуальні ігри не заважають роботі?
– Негативного впливу не бачу. Навпаки, гра у команді ерудитів допомагає будувати відносини з колегами і діловими партнерами. До речі, відомі російські знавці розробили на основі «Що? Де? Коли?» систему семінарів з теми командної взаємодії, так званого team-buіldіng. Досвід дуже допомагає мені при роботі у цейтноті: за обмежений відтинок часу потрібно вислухати кілька думок і зробити правильний хід.
– Але людині властиво і помилятися. Як Ви сприймаєте критику?
– Стародавні римляни говорили: «Приємно чути похвалу від людини, яка сама гідна похвали». Так само ставлюся і до критики: прислухаюся до зауважень людей, професіоналів у своїй справі, чия думка справді цінна для мене. Сидіти ж перед телевізором з пивом, критикуючи геть усе, може кожен.
Складним моментом є командний «розбір польотів». Аналіз гри часто супроводжується вказівками на індивідуальні помилки членів команди. Це стосується і капітана. На щастя, критика від товариша по грі ніколи не ставала приводом для сварки.
– Схоже, «Що? Де? Коли?» пронизало все Ваше життя. Не стомлює?
– «Що? Де? Коли?» – це джерело позитивних емоцій. Ця гра не може мене стомити. Але якщо я відчуваю необхідність у свіжих враженнях, то збираю дорожню валізу і вирушаю у подорож. Дуже люблю подорожі. З інших захоплень відзначу серйозний кінематограф, який зараз прийнято називати арт-хаусом. Спасибі мамі, яка прищепила мені художній смак. Ми з нею відвідали Дрезденську галерею, Лувр та інші скарбниці світового мистецтва. А батько навчив критичного ставлення до навколишнього світу. Що б я порадив молодим людям? Насамперед, не переставати навчатися, вірити у свої сили і не давати собою маніпулювати.
