22% населення України – представники національних меншин. У багатонаціональній Одеській області їх понад 37%. Якщо ж говорити про Ренійський район, тут неукраїнців – 82%.
Що далі від Києва, то гостріше сприймаються питання державної політики щодо підтримки національних етнічних груп, які населяють нашу країну. Насильницьке ж нав’язування культурно-духовних цінностей Західної України всім іншим регіонам призводить до цивільного протистояння громадян і викликає серйозні побоювання за цілісність держави.
Обміркувати непрості питання національної політики ми запросили дуже шановану в Рені людину, лідера районного молдавського національно-культурного товариства «Ізвор» Олега Костянтиновича Бурлі (на знімку). А приводом для бесіди став маленький ювілей – 5 років діяльності цього товариства.
– Олегу Костянтиновичу, пам’ятаєте, у радянський час говорилося про те, що в місті Рені 75% шлюбів – інтернаціональні. Отже, у цих родинах народилися і виросли інтернаціональні діти. Сьогодні в Ренійському районі створені національно-культурні товариства гагаузів, болгар, молдаван. Нещодавно зареєструвалася російська громада, у клуб «Червона калина» поєднуються українці. Але куди ж податися більшості молодих жителів – тим самим інтернаціональним 75%?
– За даними останнього перепису, 49% населення Ренійського району – молдавани, близько 18% – українці, 15% – росіяни, 9% – болгари і 8% – гагаузи, а також представники інших національностей. У цьому і є особливість цього куточка України. Він завжди був толерантний стосовно всіх народів, які на якихось історичних етапах вирішували оселитися на цих землях, тут живуть, трудяться і творять. Це взаємне проникнення культур, прагнення брати краще від тих, хто поруч із тобою, створювали ту гармонію, що найближча нашому серцю. Ця гармонія визначає наш світогляд і наше світовідчування, наше розуміння навколишньої дійсності.
– Цілком із цим згодна, але Ви не відповіли на моє запитання: як бути 75-ти відсоткам населення? Візьмемо Вашу родину. Дружина – хто за національністю?
– Білоруска.
– Дитина – хто?
– Моя донька – громадянка України. Причому, це справжній патріот України, який досконало володіє державною мовою. Але в той же час приналежність батька до молдавського етносу – щось значиме в її житті. Коли студенти Одеського університету імені Мечникова різних національностей збираються в гуртожитку і з’являється Іра Бурля, там обов’язково буде звучати іскрометна молдавська нотка.
– А якщо говорити про вступ студентки до національно-культурного товариства? До якого піти?
– Я не можу за неї вирішити. Можливо до українського чи російського, тому що ми в родині розмовляємо російською. Можливо, навіть і до молдавського. Упевнений в одному: її потенціал був би затребуваний у кожному із цих товариств.
– Можливо, настав час, поряд з існуючими, створити якусь громадську інтернаціональну організацію «Букет Бессарабії»?
– Слушна думка. На наш фестиваль приїжджав оперний співак з Кишинева Сергій Варсанов, він співав різними мовами. Завершуючи виступ, звернувся до аудиторії: «Зараз я виконаю а капела одну пісню, і ви зрозумієте, хто я за національністю». І він заспівав дуже гарну болгарську пісню «Полюбив я молоду дівчину». А потім запитав: «Тепер ви зрозуміли якої я національності? Вірно, – молдаванин!» Ось це є культура людська – відчуття себе громадянином світу, відчуття приналежності до усього того, що підносить нам історія, що дає можливість пізнати культуру різних народів.
Мені однаково цікаво бути на заходах різних національно-культурних товариств. Торік я був у цікавій культурологічній поїздці по Італії, для чого попередньо вивчав італійську мову. Я дуже вдячний італійському товариству у місті Одесі «Данте Аліг’єрі» і його керівникові Віктору Анусі за надану можливість побачити цю чудову країну, перейнятися її історією і культурою.
– Як Вам здається, Олегу Костянтиновичу, українська національна політика, що виходить від перших осіб держави, відповідає нашим бажанням і потребам?
– Як людина, яка репрезентує громадську національно-культурну організацію, я зобов’язаний бути толерантним і дипломатичним у своїх висловлюваннях. Можу сказати, що в Україні робиться досить багато. І навіть той факт, що ми з вами ось так розмовляємо, говорить про рівень демократизації суспільства. Але в той же час у мене є деякі запитання до нинішньої влади. Пам’ятаєте, із приходом Радянської влади в нашому краї молдавське населення одержало національні школи в усіх молдавських селах. І в Рені теж була молдавська школа. Районна газета видавалася російською і молдавською мовами. Приймалися передачі Кишинівського телебачення. Обласне радіо і телебачення готувало передачі молдавською мовою. Виходять, правда, такі передачі і нині. У радянський час нічого просто так не робилося. Ті, хто відповідав за стабільність країни, її розвиток, продумували всі ці моменти.
На жаль, слід констатувати, що в рік проголошення незалежної України районна газета перестала виходити молдавською мовою, хоча половина населення району, як я вже говорив, – молдавани. У Рені на сьогоднішній день немає молдавської школи. Щодо сільських національних шкіл теж є ціла низка питань. Візьмемо, наприклад, школу-ліцей у селі Новосільському, де першокласників набирають в український, російський і молдавський класи. Що ми хочемо від цього одержати? Я розумію прагнення деяких батьків дати можливість своїм дітям всі предмети вивчати українською мовою. Але якість?..
– Якими Ви бачите національні школи в місцях компактного проживання національних меншин?
– Торік проходила конференція директорів національних шкіл, і мені сподобалася ось така запропонована фахівцями формула: викладання з першого класу національною мовою, плюс поглиблене вивчання державної мови.
– За роки незалежності в Ренійському районі скоротилася кількість школярів, які навчаються молдавською мовою. І на те є причина: якщо раніше багато випускників наших шкіл навчалися в Молдавії, то зараз дипломи, отримані в суміжній державі, в Україні просто недійсні.
– Я гадаю, що вдумливий, розумний підхід до розв’язання проблем і прав нацменшин, які живуть у країні – і мова не лише про Україну – повинен бути спрямований на те, щоб створити максимально комфортні умови для етнічних груп, що компактно тут живуть. Що дозволить їм більшою мірою відчувати себе патріотами своєї держави Україна.
– Ви хочете сказати, що сучасний уряд у національних питаннях не допрацьовує?
– Спостерігається тенденція централізації держави.
– Що Ви не сприймаєте в діях наших політиків?
– Я не сприймаю крайнощів. Не сприймаю екстремальних висловлювань і поведінки. А ще звеличування одних і умовчування достоїнств інших народів, які теж населяють цю країну, вони – такі ж громадяни, які гідні жити і творити. Я вважаю, що питання загальної культури, моральності і відповідальності перед усіма, хто населяє цю поліетнічну країну, – це найголовніші моменти в поводженні державного діяча, політика, публічної людини.
– Чи не здається Вам, що деякі політики навмисне вдаються до дій, які зіштовхують людей?
– Багато людей говорять про керований хаос... Не знаю, наскільки наш хаос управляємий. Можливо, це просто невміння створити комфортні обставини в країні. Я гадаю, що майбутнє – за прагматиками, за людьми грамотними, толерантними, які пам’ятають про відповідальність перед народом.
– У національному питанні немає дрібниць. Як, наприклад, Ви ставитеся до таких формулювань як «титульна нація»?
– Гадаю, решту людей цей термін змушує відчувати себе в якомусь незручному становищі.
– У школах є такий предмет як рідна мова. І це – урок української мови. Але у кожної дитини своя рідна мова. У однієї рідна – гагаузька, у другої – молдавська, у третьої – російська.
– Справді... Хоча вивчати державну мову треба. Українська така гарна і милозвучна!
– Кожен народ – самобутній. Мені дуже подобаються національні імена. Ось болгари зараз порушують питання: чому не можна назвати хлопчика, наприклад, Нікола? Чому у свідоцтві про народження напишуть на український манер – Микола? У молдаван теж є особлива мелодика в іменах – Іон, Адріан, Віорел.
– Звісно. Якщо чоловік Тудор, він повинен бути Тудором, а не Федором. Та нащо далеко ходити за прикладами? На виборах у 2004 році в списку виборців я не знайшов свого прізвища. Виявилося, що з «Бурля» зробили «Вируючий». Я був обурений: чому, хто посмів?
– Очевидно, комп’ютерний переклад: Бурля – Бурлящий – Вируючий.
– Але ж були люди, які відповідали за підготовку списків виборців. Подібні помилки, повірте, ще більше розпалювали і без того складну ситуацію в суспільстві, підсилювали негатив. Не можна грати на суперечностях, не можна зіштовхувати людей – це шлях у безвість, нічого доброго із цього не вийде.
– Державна політика України в національному питанні розглядалася на одному із засідань ЄС. І було відзначено, що в нашій країні багато чого робиться для захисту прав нацменшин. Однак, як відзначила пані Мер’я Лахтінен, в Україні існують три глобальні проблеми. Перша – дискримінація за національною ознакою. Друга – проблема ЗМІ, які мало приділяють уваги мовам. І третя – це проблема освіти, коли не всі нацменшини мають можливість навчатися рідною мовою. Існування другої і третьої проблем Ви вже відзначили. А що скажете із приводу дискримінації за національною ознакою?
– Я не можу сказати, що це повсюдно відбувається. Це, скоріше, проблема загальної культури тих окремих людей, які дозволяють собі подібні акти неуцтва... Чи не здається вам, що є момент туги за тим минулим, коли ми всі відчували себе в єдиній країні? Молдаванин був свій і на Уралі, і на Кавказі, а якщо ще з’являлося на столі чудове вино... Скажіть, хто не любив Софію Ротару? Було багато гарного, що нас поєднувало.
– Періодично наш регіон відвідують делегації з Румунії які «моніторять», як живеться в Бессарабії «їхнім людям». Як Ви це сприймаєте?
– Під час останнього перепису населення в Одеській області назвали себе румунами за національністю близько 700 чоловік, а молдаванами – 124 тисячі. Отже, якщо і провадити моніторинг на предмет дотримання прав і свобод молдаван, то це може робити Республіка Молдова. І все – тема закрита.
– Коли ж наші чиновники розставлять крапки над «і»?
– Це те, про що неодноразового говорив голова нашої Всеукраїнської молдавської асоціації Анатолій Семенович Фєтєску. На жаль, зі своєї волі чи мимоволі, деякі чиновники ллють воду на румунський млин. Невже нам в Україні не вистачає «гострих кутів»?
– Один із найгостріших – це питання економічного розвитку багатонаціональних околиць України.
– Безумовно, потрібно пожвавлювати економіку Українського Придунав’я. Ми повинні бачити, що держава Україна вкладає фінансові ресурси в цей регіон, піклується про нас усіх, створює умови для збереження і розвитку культурної спадщини всіх народів, які живуть у цьому регіоні. Ми повинні відчувати зростаючу економічну потужність нашої держави. І тоді у людей відпаде потреба дивитися туди, де краще, переживати ностальгічні настрої, піддаватися спокусам.
– Повернемося до районного товариства «Ізвор», що дуже плідно працювало протягом п’яти років. Над чим плануєте працювати надалі?
– Зараз на місцевому кабельному телебаченні репрезентовано два румунських канали, але немає жодного молдавського. Як це розуміти? І, звичайно, інформаційне поле не постраждає, якщо «Ренийский вестник» буде видаватися не лише російською, але і молдавською мовами – рідною для половини населення району. Якщо говорити про систему освіти, тобто прагнення збільшити частку української мови, звісно, за рахунок інших... У національних школах мало літератури, підручників молдавською мовою – діти змушені писати конспекти.
– Олегу Костянтиновичу, Ви, як завідувач неврологічного відділення районної лікарні, людина надзвичайно завантажена. Але, проте, вважаєте за необхідне займатися громадською роботою.
– Є внутрішня потреба. Це ті відчуття, які ти всотав з дитинства, які тобі нагадують про рідний дім, маму і батька, про дідуся і бабусю, про рідне село із його чудовими пейзажами. І ця пам’ять дає якийсь заряд позитивної енергії.
– Сучасні філософи стурбовані насадженням одноразової культури – починаючи від одноразових стаканчиків і закінчуючи панельними будинками...
– Ми не повинні втратити себе в цій «одноразовій культурі». Треба берегти свою культурну спадщину і передавати її наступним поколінням. Це дуже важливо.
