Самі собі юристи
Час від часу в редакційній пошті накопичується чимало листів, які стосуються тих чи інших сторін нашого життя, певного кола проблем, що цікавлять багатьох читачів «Сімейного адвоката», і можуть слугувати правовим підґрунтям для людей відповідних професій, позбавляючи їх необхідності звертатися за консультаціями до юристів чи до редакції газети з кожного конкретного питання зокрема. Так от, ми вирішили об’єднувати такі листи і давати вичерпні відповіді та конкретні поради з певного комплексу питань. Сьогодні наш юридичний консультант обрала питання, які цікавлять багатьох читачів і стосуються юридичних засад видавничої справи, а також взаємин між автором та видавцем.
Свого часу ми вже докладно зупинялися на проблемі захисту авторських прав літераторів, композиторів, художників та інших митців, які намагаються убезпечити свою інтелектуальну власність від зазіхань плагіаторів, тобто крадіїв мистецьких творів. Але останнім часом з’явилося чимало звертань до редакції молодих авторів, які прагнуть з’ясувати юридичні засади діяльності видавництв (дехто хоче сам займатися видавництвом своїх творів) та юридичні права Автора у взаєминах з Видавцем.
Видавнича справа, незалежно від форми власності того чи іншого видавництва, в суті своїй завжди була справою державною. А взаємини між Автором та Видавцем регламентуються спеціальним Законом України «Про видавничу справу». У Статті 2 цього Закону зазначається, що «Видавнича справа – сфера суспільних відносин, що поєднує в собі організаційно-творчу та виробничо-господарську діяльність юридичних і фізичних осіб, зайнятих створенням, виготовленням і розповсюдженням видавничої продукції».
Дуже важливо, що цим законом визначається державна політика у видавничій справі, яка «спрямовується на підтримання розвитку національного книговидання, наповнення україномовними виданнями ринку, фондів бібліотек, забезпечення потреб навчальних і наукових закладів необхідними виданнями державною мовою. Державна політика підтримки культур національних меншин у видавничій справі здійснюється через відповідні органи виконавчої влади із залученням національно-культурних товариств».
Щодо мови у видавничій справі, то Стаття 8 цього Закону говорить, що «вся друкована продукція, призначена для службового та ужиткового користування (бланки, форми, квитанції, квитки, посвідчення, дипломи тощо), що розповсюджується через державні підприємства, установи і організації, видається державною мовою». Але при цьому держава заохочує «…виготовлення і розповсюдження друкованих видань… мовами національних меншин, що проживають в Україні». Тобто, якщо автор подав до видавництва книжку молдавською, російською, гагаузькою чи якоюсь іншою мовою, і питання з фінансуванням цього видання розв’язане, то видавництво видає його мовою оригіналу.
До речі, зауважу, що, крім Закону України «Про видавничу справу», права та обов’язки Видавця у відносинах з Автором будуються на основі законів України «Про авторське право та суміжні права», «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг».
За радянських часів уся видавнича продукція підлягала жорсткій державній цензурі. При цьому у цензорів існували списки з прізвищами заборонених до друку авторів, заборонених творів і тем. Крім того, цензура, чи місцеві партійні органи, могли заборонити видання тієї чи іншої книжки, вважаючи, що в них недостатньо відтворено роль Комуністичної партії в житті суспільства, чи помічені інші, суттєві, на їх погляд, зауваження. Такі ж втручання компартійних органів відбувалися під час створення художніх фільмів, пісень та інших творів.
У незалежній Україні цензури не існує. Мало того, Стаття 19 зазначеного Закону прямо стверджує, що «Втручання державних органів, їх посадових осіб, громадських організацій, окремих громадян в організаційно-творчу діяльність видавців, а також цензура як контроль за ідеологічним змістом видань забороняються. Відповідними органами контролюється лише зміст інформації, що охороняється законодавством».
Таким чином Закон України «Про видавничу справу» гарантує Видавцеві право самому формувати власну видавничу програму, визначати масштаби і тематичну спрямованість своєї діяльності. Свою видавничу продукцію Видавець може розповсюджувати власними засобами або ж вдаватися до послуг книгорозповсюджувальних організацій чи окремих осіб. Він може «приймати від юридичних і фізичних осіб замовлення на підготовку і випуск у світ видань, надавати їм редакційно-видавничі та інші послуги відповідно до профілю своєї діяльності; висувати у встановленому порядку видані твори науки, літератури і мистецтва на здобуття державних, громадських, міжнародних премій».
Перш ніж подати свій твір до приватного видавництва, слід обов’язково поцікавитися, чи має воно право на видавничу діяльність, а цього права воно набуває лише «після внесення його до Державного реєстру з усіма правами та обов’язками, передбаченими цим законом для видавця». Якщо вже ви видаєте свою книжку, то обов’язково повинні вимагати від Видавця, щоб на кожному примірнику книжки були відомості про вас як автора, а також «випускні дані (номер і дата видачі документа про внесення видавця до Державного реєстру, обсяг видання, тираж тощо)». А ще на цьому примірнику мають бути виставлені класифікаційні індекси, міжнародні стандартні номери (ISBN), знак охорони авторського права, тобто «копірайт» -@. Причому всі вихідні дані зобов’язаний оформлювати Видавець.
Важливо знати, що відсутність на примірнику міжнародного стандартного номера свідчить про те, що у вас у руках – «самвидав», поява якого переслідується законом. Стаття 23 згадуваного Закону прямо застерігає: «Вихід у світ видання без обов’язкових для нього вихідних відомостей не допускається». Зауважу, що правлінням Національної спілки письменників України було ухвалене спеціальне рішення щодо того, що автор таких «самвидавських» творів не може стати членом Спілки, і що такі твори навіть не приймаються до розгляду під час вступу до Національної спілки письменників.
І ще одне зауваження: якою б мовою ви не видавали свій твір, анотація та вихідні бібліографічні відомості повинні, як цього вимагає Стаття 23, бути написані державною, тобто українською, мовою. Крім того, відповідно до Статті 24, всі видавництва, згідно з законодавством України, повинні надсилати так звані «обов’язкові примірники» певним установам і організаціям, перелік яких має кожне внесене до Державного реєстру видавництво.
Авторське право захищається законом й у тому сенсі, що жоден видавець не має права видати твір Автора без його письмової згоди, або без згоди тієї юридичної чи фізичної особи, яка володіє авторськими правами. Так само Стаття 21 Закону «Про видавничу справу» забороняє без дозволу Автора видавати додатковий тираж того чи іншого твору або передавати комусь право на видання його творів. Якщо ви бажаєте, щоб видавництво виплатило вам авторський гонорар, то зобов’язані укласти з Видавцем відповідну угоду, а в разі порушення умов цієї угоди, вам слід звертатися до суду. Тож нехай вам щастить на видавничій ниві.
Анжела СУШИНСЬКА,юридичний консультант
Спрашиваете – отвечаем
На поступившие вопросы читателей отвечают партнеры адвокатского офиса «ЮГ» – адвокат, член Одесского отделения Союза адвокатов Украины Андрей Чебаненко и юрист Дмитрий Кацук
«Я – пенсионерка, проживаю в однокомнатной квартире с двумя взрослыми сыновьями. Один из сыновей без моего согласия заложил нашу квартиру и взял кредит в банке. Имел ли право банк без моего согласия брать в залог эту квартиру?»
Е. Гаврилюк, г. Одесса
Нет, не имел. Согласно статье 578 Гражданского кодекса Украины имущество, находящееся в совместной собственности, может быть передано в залог при наличии согласия всех его собственников.
«Я купил в аптечном киоске в г. Белгороде-Днестровском флакон с препаратом «Гентос», а в нем вместо этого препарата оказалась обыкновенная вода. Куда я могу подать жалобу и сдать на исследование этот флакон?»
И. Димов, с. Кулевча Саратского района
По этому вопросу рекомендуем Вам обратиться в Одесское областное управление по защите прав потребителей, расположенное по адресу: ул. Канатная, 83, г. Одесса.
«Я работал в Петровском совхозе-техникуме, а в 1993 году вышел на пенсию. В 2002 году этот совхоз-техникум был реорганизован: его бывшая производственная часть была превращена в КСП, а сам совхоз стал государственным аграрным. Однако при распределении земель меня не включили в списки пайщиков, ссылаясь на то, что я не являюсь членом КСП. Правильно ли это?»
Н. Заграенко, с. Петровка
Коминтерновского
района
Согласно пункту 2 Указа Президента Украины от 08 августа 1995 года № 720 «О порядке паевания земель, переданных в коллективную собственность сельскохозяйственным предприятиям и организациям» право на земельную долю (пай) имеют члены коллективного сельскохозяйственного предприятия, сельскохозяйственного кооператива, сельскохозяйственного акционерного общества, в том числе пенсионеры, которые ранее работали в нем и остаются членами этого предприятия, кооператива, общества в соответствии со списком, прилагаемым к государственному акту на право коллективной собственности на землю.
«Моя мать является инвалидом І группы по зрению, и она нуждается в постороннем уходе. Какую сумму денег должен получать человек, который ухаживает за матерью?»
И. Коновалова, с. Семеновка Кодымского района
В соответствии с пунктом 2 Порядка назначения и выплаты компенсации физическим лицам, оказывающим социальные услуги, утвержденного Постановлением Кабинета Министров Украины от 29 апреля 2004 года № 558, – лицам, осуществляющим уход за инвалидами І группы, компенсация назначается в размере 15 процентов от суммы прожиточного минимума для трудоспособных лиц. Сумма прожиточного минимума для трудоспособных лиц устанавливается законом Украины о Государственном бюджете Украины на соответствующий год.
«В конце прошлого года умер мой отец, оставив в наследство земельный участок, на который был выдан государственный акт. Я вместе с моими двумя братьями подал заявление нотариусу о принятии наследства. Но в нотариальной конторе нам сказали, что каждому из нас придется оформлять отдельный государственный акт на этот земельный участок. Правильно ли это?»
В. Денисов, г. Одесса
Согласно части 4 статьи 126 Земельного кодекса Украины формы государственных актов на право собственности на землю утверждаются Кабинетом Министров Украины. В соответствии с постановлением Кабинета Министров Украины от 02 апреля 2002 года № 449 утвержденная им форма государственного акта на право собственности на землю допускает включение всех собственников в один государственный акт.
