17-річний любашівчанин Артем Гуменюк за спеціальною програмою майбутніх лідерів навчальний рік провів в одній з каліфорнійських шкіл США. Що стосується Каліфорнії, то це найбільший за територією і населенням американський штат, який так полюбляють мільйонери всього світу. Саме там вони прагнуть придбати величезні будинки та іншу нерухомість задля вигідних капіталовкладень та інвестицій, спіймати вдачу в казино Лос-Анджелеса. Каліфорнійським губернатором є відомий в минулому герой бойовиків, актор Арнольд Шварценеггер.
Все для Артема почалося з того, що американський викладач – волонтер Ерон Спаркс, що викладав англійську в Любашівській загальноосвітній школі-гімназії, запропонував взяти участь у відбірковому конкурсі майбутніх лідерів, які за програмою протягом року повинні були проживати в американських сім’ях і навчатися в місцевих школах.
– Крім мене, в конкурсному етапі, що розпочався в кінці 2007 року, взяли участь ще два учні з Любашівки, – розповідає Артем. – Здавали тести, але в останньому, третьому, турі була серйозна співбесіда англійською мовою. Організатори в Києві не могли допустити, щоб діти після кількох тижнів почали плакати за домівкою, і їх терміново довелося відправляти назад. Запитували про будь-яку складну американську ситуацію, пригоду і, звісно, чекали слушної відповіді. Я тоді співбесіду проходив один, двоє наших хлопців до третього відбіркового етапу не потрапили. Навіть на іспит хтось з них не приїхав. Потім повідомили, що я став учасником зарубіжної програми, і це була приємна новина. Лише в жовтні 2008 року делегацію з 300 учнів з Одещини у Києві почали розсаджувати на рейсові літаки до США. Окремі учні потрапили до Техасу, інші – в Нью-Йорк, а мені дісталося Каліфорнійське місто Фейрфілд, майже на узбережжі Тихого океану, десь за сто п’ятдесят кілометрів від адміністративного центру Сакраменто. Переліт був складним, але цікавим, літати на «боїнгу» – одне задоволення, хоч не обійшлося і без пригоди. У Франкфурті – на – Майні ледве встиг на рейс до Вашингтону, в аеропорту змінили ворота, і це мене дещо дезорієнтувало. Та все владналося. У Вашингтоні без проблем пересів на рейс до Сакраменто, де на мене чекала родина православного священика Роберта Руарка, в якій за програмою я мав проживати.
Любашівчанину виділили окрему кімнату в двоповерховому будинку, де й мешкала уся родина, комп’ютер з доступом до мережі інтернет, оскільки це є обов’язковим атрибутом. Операційну систему Артем не змінював на російськомовну, а користувався англомовною, це для нього було не складно.
Батьки Артема – військовослужбовці, у Любашівку переїхали, коли хлопчик перейшов до п’ятого класу. Дізнавшись, що у сина з’явився шанс спробувати сили за океаном, і раділи, і тривожились водночас. Телефонував він рідко, бо це задорого, а от через інтернет спілкувалися щодня. Чекала його повідомлень і менша восьмирічна сестричка Яна.
– На багатьох приватних будинках американців у звичайні дні майорить державний прапор, – продовжує розповідь любашівчанин. – А в свята – це звичне явище чи не для всіх американців. Вони цим пишаються. Мені б хотілось, щоб і українці були такими ж патріотами. Взагалі американці – ввічливі люди, завжди можуть в чомусь допомогти. Наприклад, у школі всі учні з повагою ставилися до мене як до іноземця. Про Україну вони майже нічого не знають, то ж частенько доводилося розповідати все спочатку. Викладачі орієнтувалися по боксерах – братах Кличках і футболісту Андрієві Шевченку, таких легенд спорту гріх не знати. Школа була за 5 кілометрів від нашого будинку, тому господарі вранці мене туди відвозили. Навчатися спочатку було важкувато. За партою сидиш один, в класі близько 30 учнів, урок триває 55 хвилин. Перерва – не більше п’яти хвилин, там час – це гроші. Між четвертим і п’ятим уроком – годинна перерва. Історія США і англійська мова є обов’язковими предметами, далі учень може вибирати ще чотири. Я обрав біологію, комп’ютерні технології, фізкультуру та алгебру. Попотів серйозно перші місяці над завданнями, потім справи пішли на краще, зробив висновок: американці не вміють і не бажають списувати щось потрібне, наприклад, на контрольній, тут українці майстри, прямо аси. Наш досвід списувати я таки використав. Щоправда, робив це у вкрай необхідних випадках. Оцінки виставляють у них не цифрами, як у нас, а першими вісьмома літерами англійського алфавіту. Що стосується якості освіти, то українські учні знають всього потроху, американські – все спеціалізовано, лише те, що є необхідним, і поглиблено. Усе залежить від дитини, якщо вона бажає, то вчиться серйозно, і її ніхто не примушує. Вона ставить перед собою мету і прагне її здійснити.
Я і в європейський футбол пограв, і, здається, нормально, досвіду вистачило, записався в секцію, потім спробував себе у бейсболі. Американці обожнюють свій футбол, бейсбол і хокей.
З північного штату Вашингтон до мене приїздив всім відомий у нашій школі Ерон Спаркс. Аби мене побачити, він їхав автівкою до Фейрфілду близько 12 годин. У США автомобіль – просто необхідна річ. Пішки майже ніхто не долає навіть невеликі відстані. У родині Руарків – 6 легкових автомобілів. Всім по машині – з таким лозунгом живе більшість американців.
Взагалі американці справляють враження щасливих людей, вони завжди усміхнені і кожному раді, відкриті, постійно дякують, і це дуже помітно, бо у себе на Батьківщині не скрізь тобі посміхаються у магазині, будь-якій касі, і це засмучує. Мабуть, криза торкнулася більше пострадянських країн, бо у США особливої нестабільності не відчув.
Стипендію Артем отримував у розмірі 125 доларів США. Встиг і непоганий ноутбук придбати за знижкою – за 500 доларів, у нас він коштує не менше 800. У магазинах очі розбігалися від різноманіття продукції. За цигарки і алкоголь можна не хвилюватися, їх ніколи не продадуть учневі. Там з цим суворо. Та й любителів цигарок там стало менше, ціна пачки – близько 5 доларів, і палити їх дозволено тільки у спеціально відведених місцях. Біля супермаркету, кінотеатру людей, які б палили, він не зустрічав, а це означає, що ніхто не хоче мати проблем з владою.
Що стосується кінематографічної індустрії, то там вона на першому місці, населення просто обожнює кіно. Артем побував у величезному кінотеатрі (12 залів) в Сакраменто. Якщо фільм тобі не сподобався, можеш перейти до іншої зали.
Біля будинку Руарків – церква, куди в неділю і на церковні свята приходять православні парафіяни з дітьми. Вони моляться, спостерігають за концесією, а потім всі разом обідають. Є там і паски, і крашанки, і кутя. Священнослужитель Роберт Руарк, в минулому військовий детектив, після закінчення кар’єри вирішив стати православним священиком.
– Його дружина – француженка, – продовжує розповідь Гуменюк, – якось зварила український борщ. Хотілося жінці мене здивувати. Я мовчки поїв. Свинячих кісточок і м’яса там не було, але я не став нічого пояснювати. Побувавши в сусідньому місті, натрапив на російський магазин, там було все – від ковбаси до сала. Кілограм українського сала придбав за 14 доларів (близько 100 гривень), смачне, начебто наше, але мої господарі цим були шоковані. На їхню думку, така їжа не бажана для здоров’я, можливо ще й небезпечна. У них багато різновидів «макдональдсів», тому багато людей страждає на ожиріння. Одягаються просто – що прості люди, що мільйонери. Там страшенна спека влітку, взимку – максимум 5 градусів тепла і дощ, це вже холодно.
Кращих, ніж в Україні, дівчат немає, це вже давно доведено.
На екскурсіях і в подорожах «нашого брата» впізнаєш здалеку. Познайомився з росіянами, кажу, що з Одещини. На обличчях – посмішки і радість, адже Одеса – це історично – славетне і відоме на увесь світ місто.
Незабаром закінчилося навчання в Каліфорнії для Артема з Любашівки. З багажем спогадів і знань він повернувся в квітні цього року на Батьківщину. Встиг здати тести і вступатиме до вузу. Якби Артем не поїхав до Америки, цього року міг би претендувати на золоту медаль, але за цим він не шкодує, бо поглибив свої знання з англійської мови, словом, використав свій шанс, який випадає не всім і не щодня.
Що стосується вибору професії, то найшвидше, він обере гуманітарний профіль з іноземної мови.
