На кілька днів мальовничі береги знаменитої річки Кодими стали місцем відпочинку для вихованців Борщівської школи-інтернату І-ІІ ступенів Котовського району. Двадцять п’ять дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розбили наметове містечко неподалік села Гвоздавки-Першої Любашівського району і облаштували його, як справжні туристи. Впродовж трьох днів учні 4 – 9 класів розважалися, засмагали, купалися та ловили рибу. А потім повернулися до свого базового літнього табору відпочинку, що у селі Дубки, на Савранщині. Тут інтернатівська дітвора набиратиметься сил до 20 липня, а потім їхній відпочивальний марафон триватиме на Чорному морі.
Діти безтурботно насолоджувалися перебуванням на лоні природи. Правда, у кожного були свої необтяжливі обов’язки: заготівля дров, приготування їжі, миття посуду, риболовля тощо. Вихователь інтернату Олена Миколаївна Кирничанська та організатор Ольга Леонтіївна Невінська підготували для своїх вихованців змістовну пізнавально-розважальну програму. Над річковими берегами не змовкав веселий дитячий сміх. Проводилися також змагання з футболу та інших спортивних ігор.
А в ніч з 6 на 7 липня поблизу табору відбулося святкування Івана Купала, влаштоване культпрацівниками Гвоздавського будинку культури. Тож і тут борщівська дітвора добре повеселилася. Вони разом з місцевими жителями танцювали, їли смачну юшку та стрибали через купальське вогнище.
Звичайно, життя інернатівських дітей не таке безтурботне, як здається на перший погляд. Ці діти обділені увагою, батьківською любов’ю та піклуванням. Жоден з педагогів-вихователів не замінить їм матір, батька. Вони це розуміють і тому після закінчення навчання в інтернаті по-справжньому готуються вступити на вибоїсту стежину дорослого життя. Нинішнє літо для багатьох дівчат і хлопців, які здобули неповну середню освіту, стане останнім безтурботним відпочинком у їхньому житті. Згодом вони навчатимуться у технікумах, професійно-технічних училищах або працюватимуть.
Чарівна і граціозна Олена Рябоконь мріє стати актрисою. Вона змалку брала активну участь в різних виставах та виступала на сценічних підмостках школи-інтернату. Проте дівчина вирішила вступати до Котовського медичного училища, бо розуміє, що професія медсестри — більш реальна для неї.
А ось Марійка К., уродженка міста Котовська, теж мріє навчатися далі, проте її рідна мати протизаконно продала їхню хатину, і до рішення суду дівчина мешкатиме у гуртожитку...
В очах вихованців інтернату – потаємний сум і біль. Тому втішно, що їхні вихователі намагаються хоч чимось скрасити їхнє нелегке життя та відволікти від непростих реалій сьогодення.
