Жителі Малаївців Красноокнянського району по праву пишаються своїм клубом, яким керує справжній ентузіаст Віра Павлівна Роженко. Вона працює на такій відповідальній посаді понад двадцять років. І сьогодні часто згадує історію клубу. Адже спочатку він розташовувався у колишньому будинку церкви. Згодом його довелося віддати громаді парафіян храму, і клуб перекочував до... крамниці, одержавши там зовсім маленьке приміщення. Було це у 1997 році.
– У нас провадиться дуже багато заходів, – розповідає Віра Павлівна. – У селі люди люблять разом відзначати свята, провадити конкурси. А у крихітній кімнатці ніде було розгорнутися. От два роки тому ми і звернулися по допомогу до сільської ради, до голови райдержадміністрації Василя Петровича Арнаута. Нас одразу підтримали, виділили кошти на перебудову приміщення. Тепер старе виконує роль фойє, а у новому приміщенні із залою можуть розміститися всі, хто приходить на свята. Душа радіє, коли бачиш своїх односельців.
Як з’ясувалося, різноманітності напрямів роботи сільського клубу могли б позаздрити набагато більші заклади культури. Хочеш, займайся драматичним або вокальним мистецтвом (у хоровому колективі "Надвечір'я" із задоволенням співають жінки різного віку), навчайся танцювати, малювати. І всім цим місцеві жителі активно цікавляться і присвячують різним видам творчості весь свій вільний час. А інакше, мабуть, і бути не може: дивлячись на Віру Павлівну Роженко якось незручно стає не взяти участі у художній самодіяльності Малаївців.
Вразило, що влітку, у розпал шкільних канікул, у клубі було чимало дітей. Почувалися вони тут впевнено, по-домашньому. Одні захоплено розучували разом з Вірою Павлівною пісні, а хлопчики тим часом азартно грали у доміно. В Одесі частіше в руках дітей можна побачити гральні карти. Тому я вирішила поцікавитися у гравців, чому вони віддали перевагу саме доміно.
Максим Мельник, Сашко Унтілов і Рома Затуринський переконали мене у тому, що гра ця інтелектуальна, розвиває логіку і тому корисна для школярів.
Чесно кажучи, така доказова база мені сподобалася. Відчувалося, що хлопці і дівчата хоч і жартують, але до всього ставляться серйозно і ґрунтовно.
Запам’яталася й Олечка Бурдейна – донька медсестри місцевого ФАПу Галини Михайлівни. Ця дівчинка і співом займається, і корів доїть, а потім до череди відводить, і вдачливою рибалкою вважається. Одночасно встигає ходити на тренування з дзюдо, мріє у майбутньому займатися лісовим господарством, тому що найбільше любить вирощувати дерева.
Ідучи із сільського клубу, мимоволі подумалося про те, як дуже відрізняються місцеві діти від міських. Самостійніші вони, це точно. Можливо, відбувається це тому, що тут у батьків немає особливо часу ними займатися. Та й життя у селі з ранніх років привчає дитину до праці, до відповідальності за покладені на неї численні обов'язки. От і звикають вони до дисципліни, розуміють, що завжди треба працювати, жваво цікавляться всім новим, наприклад, заняттями у гуртках клубу.
