– Спочатку у мене були не те щоб конфлікти – тертя, скажімо так, з деякими сільськими головами, депутатами районної і сільських рад, – ділиться своїми думками голова Татарбунарської райради Наталя Кожухаренко. – Якось увечері, аналізуючи черговий прожитий день (маю таку звичку – порозмовляти з власним «я»), замислилася над запитанням: хто зараз головна владна постать у нашій сільській глибинці? Та він же, сільський голова і його помічник – депутат. До них люди йдуть з усіма своїми проблемами, радістю, смутком, різними питаннями юридичного, медичного та інших соціальних аспектів. Сільський голова нині там, на місці, як кажуть, і швець, і жнець, і на дуді грець. Тож коли він мені суперечить, щось доводить (інколи на межі «точки кипіння»), то значить, що, по-перше, він чи вона – людина не байдужа, а по-друге, – краще знає ситуацію на місці. Отож моє найголовніше завдання у подібній ситуації – не роздмухувати полум’я, демонструючи «хто тут хазяїн», а допомагати вирішити питання: фінансове, земельне, будівельне, ремонтне, дитсадкове, шкільне, фапівське, водопостачальне – будь-яке. Такий тепер мій основний службово-виробничий постулат. Ним же, між іншим, керується і голова Татарбунарської райдержадміністрації Олександр Мусіхін…
Розмова з Наталею Григорівною відбулася після підбиття підсумків чергового етапу виконання довгострокової районної програми соціально-економічного розвитку. За її словами, саме депутатами цього, п’ятого скликання райради сукупно з райдержадміністрацією, вдалося чимало зробити за останні два роки. Завдяки, зокрема, людському фактору, вмінню йти на компроміс, знаходити порозуміння, незважаючи на те, що до складу ради на пропорційній основі входять представники восьми районних організацій політичних партій та блоків, підкреслила голова райради.
Сьогодні постійні депутатські комісії, котрих також вісім, працюють зовсім по-іншому. Раніше як було: зібралися 2-3 депутати і за лічені хвилини все вирішили. Зараз же засідання – це скрупульозний аналіз, глибоке вивчення тієї чи іншої проблеми, обговорення (подекуди на грані «ламання списів»). А результат – на сесію виноситься виважене, економічно обгрунтоване рішення.
Грошей ніколи не буває зайвих. Тим більше нині, у непевні кризові часи. І хоча наповнення районного бюджету не скоротилося, порівняно з відповідним періодом минулого року, навіть дещо зросло, кожен із 46 депутатів, обраних до районної ради, дотримується аксіоми: копійку треба берегти. А ще вони пам’ятають, що обиралися громадами загалом та конкретними людьми зокрема, що людям цим треба дивитися у вічі, періодично звітувати перед ними про зроблене. Тож, у сесійній залі чи у залі засідання тієї чи іншої постійної комісії слід відкидати вбік власні політичні уподобання та амбіції.
Головними пріоритетами у програмі економічно-соціального розвитку району депутати, сільські та селищний голови визначили школи, дитячі садочки, сільські заклади охорони здоров’я, допомогу ветеранам різних категорій. Саме на підтримку у належному стані приміщень, їх реконструкцію, добудову або будівництво, придбання транспорту за програмою «Шкільний автобус» кошти виділяються у першу чергу. Завдяки такій цілеспрямованості вдалося, наприклад, покінчити з довгобудом у Дмитрівці, що дало можливість при загальноосвітній відкрити дитячо-юнацьку спортивну школу з просторою залою, класами, роздягальнями, усім необхідним для занять різними видами боротьби (цей вид спорту – найпопулярніший у селі, де виховано чимало відомих атлетів, переможців і призерів обласних, всеукраїнських та міжнародних змагань).
Загалом немає жодного із 17 загальноосвітніх закладів району, де за останні два роки не було б щось зроблено. Так, за рахунок коштів обласного бюджету розвитку і районного бюджету здійснено капітальний ремонт Трапівської школи і Тузлівського навчально-виховного комплексу, на що відповідно витрачено 300 і 350 тисяч гривень. Для більшості шкіл закуповувалися нові меблі, комп’ютери, телевізори, спортивний інвентар. У Жовтоярській ЗОШ капітально відремонтовано спортивну залу. Запрацювали оновлені дитячі садки у Татарбунарах, Борисівці, Глибокому. Близько 200 дітей з віддалених сіл доставляються на навчання та у зворотньому напрямку автобусами, що знаходяться у розпорядженні Базар’янської, Тузлівської, Рибальської, Трапівської і Жовтоярської шкіл. У більшості дошкільних і навчальних закладів здійснено ремонти дахів, систем опалення, харчоблоків, їдалень, впорядковано прилеглі території.
У плані виконання програми підтримки людей похилого віку, ветеранів війни і праці вартий уваги досвід татарбунарців щодо створення Будинку одиноких старих людей. За кошти, виділені з районного бюджету, вони власними силами відреставрували занедбане приміщення колишньої дільничної лікарні між селами Лиман і Приморське, створили тут належні умови для проживання, медичного догляду, харчування стареньких. Передбачено витрати на подальше облаштування цього пансіонатного закладу, оплату праці його персоналу.
Крім того, понад півтисячею пенсіонерів і одиноких непрацездатних громадян, що частково або значно втратили здатність до самообслуговування (чверті з них – по 80 та більше років), постійно опікуються працівники територіального центру соціального обслуговування.
На звернення депутатів районної і сільських рад, райдержадміністрації про належне ставлення до ветеранів відгукнулися підприємства, організації, господарства та установи району. Вони надають різного виду допомогу двом тисячам престарілих та інвалідів на загальну річну суму від 250 до 300 тисяч гривень.
– Не помилюся коли скажу, що першими ініціаторами й організаторами добрих справ виступають керівники органів місцевого самоврядування й очолювані ними сільські ради, – відзначає Наталя Кожухаренко. – Зараз, в умовах фінансової скрути, вони згуртовують громади на вирішення тієї чи іншої проблеми власними зусиллями (скажімо, на ремонти фельдшерсько-акушерських пунктів, приміщень бібліотек, клубів, інших об’єктів соціально-культурного призначення, опорядження цвинтарів, братських могил, пам’ятників тощо). При цьому самі активно, як-то кажуть, «впрягаються» в роботу, виступаючи в ролях штукатурів, малярів і мулярів, теслярів, оздоблювальників, садівників, дизайнерів. Можу лише найвдячніші слова сказати про Дмитрівського сільського голову Івана Гайдаржі (до речі, торік ця сільрада стала переможцем традиційного обласного конкурсу на кращий санітарний стан та благоустрій територій, за що була нагороджена автомобілем «жигулі»), Татарбунарського селищного голову Михайла Гусаренка, Вишнівського сільського Світлану Ільїну, Лиманського – Олега Чебана, Трапівського – Івана Волкова, Качковатівського – Віктора Подлісецького…
Ви знаєте, мені легше назвати одне-два прізвища голів, що працюють менш ефективно, та й то – не в силу свого небажання, а в силу недосвідченості, оскільки їх обрали вперше. Хоча й вони стараються, сумлінно поповнюючи багаж всебічних знань, зустрічаючись з тими зі своїх колег, у кого справді можна багато чому навчитись з точки зору людських взаємостосунків, взаємопорозуміння та взаємодопомоги. Адже сільський голова, депутат будь-якого рівня, з моєї точки зору, передусім має знаходитися серед людей, жити їхніми проблемами, постійним прагненням їх вирішувати. Одне слово, бути людиною небайдужою і діяльною. Коли ж тебе вкриває полуда чи, швидше, іржа інертності, меланхолійності – ти вже не депутат і, тим більше, не керівник органу місцевого самоврядування. Це, як на мене, слід чітко усвідомлювати всім, хто бореться за депутатський мандат, чи посвідчення очільника громади…
