Рівно 10 років тому в нашій країні з'явилася морська державна спеціалізована аварійно-рятувальна служба. І тепер немає жодної надзвичайної ситуації на морі, у ліквідації якої не були б задіяні фахівці Морського координаційного рятувального центру МНС України. А судячи зі статистики, яка свідчить про те, що кількість нещасних випадків на воді з кожним роком зростає, роботи у рятувальників стає все більше й більше. Про те, що ж являє собою Морський координаційний рятувальний центр у місті Одесі, про специфіку його роботи, про небезпечні трудові будні рятувальників – на ці та інші запитання напередодні першого ювілею центру відповів його керівник Юрій СТЕПАНОВ:
У відкрите море на... надувному матраці
– Одеську рятувальну службу було створено у 1999 році. Вона входить до складу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій. Таких, як наш центр, в Україні ще два – у Севастополі та Керчі. На сьогоднішній день ми оснащені цілком сучасним устаткуванням. Є навчальний клас, медпункт, кімната атестації водолазів і найважливіше – пост оперативного чергового, звідки доступний зв'язок з усіма суднами, які перебувають в акваторії Чорного моря. Одна з найсерйозніших наших операцій – робота на місці катастрофи гелікоптера "Мі-8" у районі Вилкового. Тоді загинуло 13 чоловік. Там на водолазів лягло основне навантаження. Це був березень місяць. Працювати доводилося у воді, температура якої не перевищувала 6 градусів тепла...
Зону нашої відповідальності визначено від Рені до миса Тарханкут. Ми завжди готові прийняти екстрене повідомлення про тих, хто потрапив у біду та прийти на допомогу, чи повідомити їхні координати найближчій аварійній службі. Будь то сигнал від моряків із судна, що сів на мілину, або інформація про віднесеного у відкрите море, наприклад, на надувному матраці, безтурботного відпочивальника. А трапляється, що виходимо і на ліквідацію розливу пального у прибережній зоні.
– І часто людей відносить від берега на надувних матрацах?
– Скажімо так – нерідко. Останнім часом це просто якась біда. Зовсім нещодавно нашим рятувальникам довелося шукати шістдесятирічну москвичку, яка на надувному матраці разом зі своєю десятирічною онучкою протягом трьох годин дрейфували у відкритому морі. На щастя, усе закінчилося благополучно. Їх вчасно вдалося виявити нашому рейдовому катеру "Лагуна-500".
Водолаз штурмує Еверест
– Екіпаж "Лагуни-500", до якого входили рятувальники Сергій Зятіков, В'ячеслав Рибак та Валерій Соловйов діяв дуже організовано і професійно, у зв'язку із чим я оголосив їм подяку. 24-річний водолаз В'ячеслав Рибак, випускник Одеської національної морської академії, можна сказати, універсальний рятувальник. Крім морської стихії, його ваблять ще й гори. До речі сказати, Сергій спеціально на честь 10-річчя центру зробив сходження на Еверест, взявши туди із собою прапор нашої служби.
Буй для «галочки»
– Юрію Миколайовичу, до обов'язків центру входить і перевірка стану дна пляжів, і рівень підготовки матросів-рятувальників, тобто, усе те, що пов'язано із безпекою відпочивальників. Яким чином Ви провадите такі перевірки, і які заходи впливу застосовуєте до порушників?
– Оскільки як останнім часом на пляжах міста зросла кількість надзвичайних пригод, серед них і тих, що закінчувалися трагічно – загибеллю людей, наприкінці липня протягом чотирьох днів ми провели позачергові огляди основних пляжів м. Одеси. Результати були невтішними. Майже усі вони не відповідають вимогам нормативних документів і наказам МНС. Рейди показали, що на пляжах немає навіть найелементарнішого – щитів із рятувальними кругами. Що стосується їх водної акваторії, то у більшості випадків там відсутні спеціальні буї, призначені як для огородження, так і для порятунку людей у надзвичайних ситуаціях.
У найкращому разі на декількох пляжах як буї використовують яхтові якірні буї, шматки пінопласту, порожні металеві балони або каністри. Усі ці предмети, звичайно, не мають навіть рукояток для того, щоб потопаюча людина могла за них схопитися. До того ж плавучість саморобних буїв явно недостатня. Простіше кажучи, уся ця "кустарщина" не дозволяє людині протриматися на поверхні якийсь час до прибуття рятувальників, а отже, позбавляє її останнього шансу на порятунок.
Ми зобов'язали власників та орендарів пляжів, причальних та водно-моторних станцій установити сертифіковані рятувально-огороджувальні (для пляжів) та сигнально-огороджувальні (для прокатних баз) буї, які завдяки вмонтованим у них сонячним батареям, що мерехтять червоним кольором, помітні навіть вночі. Якщо забезпечити такими буями усі пляжні акваторії, вони могли б допомогти уникнути дуже багатьох неприємностей. Але чи виконає керівництво пляжів наші приписи – під великим сумнівом. Акти, які ми складаємо, на відміну від, наприклад, таких служб, як пожежна охорона або санепідемстанція, які можуть застосувати до порушників якісь штрафні санкції, мають лише профілактичне та виховне значення. А воно, на жаль, не завжди буває досить ефективним, тим більше у тих питаннях, де йдеться про людське життя.
Єдино реальний захід, до якого ми можемо вдаватися стосовно власників пляжів, які злісно не виконують правила безпеки – це не підписати так званий паспорт пляжу при відкритті сезону. Підпис нашої служби на цьому документі підтверджує, що дно пляжу обстежене та безпечне для тих, хто купається, матроси-рятувальники пройшли відповідну підготовку, а рятувальний пост обладнано належним чином. Але й відсутність нашого підпису не заважає їм далі експлуатувати об'єкт.
Проте, ми постійно намагаємося роз'яснювати людям, що пляж це не просто зона відпочинку, а також і територія підвищеної небезпеки. Тільки ось усвідомлюють це, на жаль, далеко не усі. Причому рівною мірою це має стосунок як до власників або орендарів пляжів, так і до самих відпочивальників.
Найстрашніше, коли через легковажне ставлення до питань безпеки з боку дорослих, гинуть діти, причому, можна сказати, у них же на очах. А ще нестерпно образливо, як це було у чотирьох випадках, коли нам вдалося врятувати дітей, що тонули, – одного у Грибівці, другого – у Татарбунарському районі Одеської області і двох – на одеських пляжах. В усіх випадках, рятувальники витягли з води дітей ще живими і одразу ж передали їх до рук медиків. Але у всіх цих випадках, як нам згодом стало відомо, діти померли в лікарні або ще по дорозі до медичного закладу.
Подарунок до ювілею
– Юрію Миколайовичу, а як вирішилося питання із приміщенням, у якому ви розташовані? Морському центру, як і раніше, загрожує виселення?
– Цього року минув термін орендного договору, за яким місто за символічну плату – одну гривню – здавало нам, як державній структурі, приміщення по вулиці Ришельєвській. Однак не чекаючи закінчення терміну договору, три роки тому Відділ комунальної власності при Одеській міськраді ініціював судовий позов, пов'язаний з нашим достроковим виселенням із цього приміщення, тому що з погляду місцевої влади, приміщення, здане нам в оренду, використовується "неефективно". Але справа у тому, що ми не комерційна організація, і наша діяльність не припускає одержання прибутку. Наше завдання – виконання важливих державних функцій Проте, у результаті тривалого судового розгляду, ми одержали припис залишити приміщення до 16 липня. Замість цього приміщення, міська влада мала запропонувати нам якийсь інший альтернативний варіант із обов'язковою умовою – приміщення розташоване неподалік від порту. Але цього так і не сталося. І ось нещодавно нам стало відомо, що управління комунальної власності готове продовжити з нами договір оренди. На скільки та на яких умовах – поки що невідомо. Та все ж, ця новина – свого роду подарунок нам до десятиріччя, тому що переїжджати до іншого приміщення завжди справа досить заморочлива, а для рятувального центру з його спеціальною апаратурою – удвічі.
Отже, схоже, що в морських рятувальників однією турботою стало менше, і свій ювілей вони відсвяткують на своєму, що вже стало рідним, обжитому місці.
