Що за свято в Кілії? На честь кого біля мерії грає духовий оркестр? Що привело людей у цей вихідний день до школи номер один? До кого у гості приїхали делегації з Кишинева, Одеси, Ізмаїла, Рені? Сьогодні відзначає свій 100-річний ювілей Єміліан Несторович Буков. Мені хочеться про нього говорити винятково у теперішньому часі. Тому що з минулого сторіччя доноситься живий голос поета: «У смерть мою, прошу, не вірте!»
Єміліан Буков народився в Новій Кілії, тоді Ізмаїльського повіту Бессарабської губернії, і згодом став заступником Голови Верховної Ради Молдавії, двічі обирався депутатом Верховної Ради СРСР. Але жителі Кілії, за правом земляків, у Букові вбачають не тільки громадського діяча, відзначеного за труди званням Героя Соціалістичної Праці, не тільки полум’яного трибуна і поета. Для них він усе той же Міля Буков, який часто приїздить на батьківщину, обіймає черешню, посаджену перед будинком його батьком – на честь народження єдиного сина. Він зустрічається зі своїми найкращими друзями – євреєм Швайком, молдаванином Чобану, росіянином Соловйовим. Озброївшись вудками, вони на зорі йдуть на риболовлю, а потім варять ароматну юшку, приправляючи її своїм гарним настроєм. Міля Буков, як завжди, – душа компанії: він сипле поетичними рядками, самобутніми молдавськими приповідками, які є в цій мові буквально на всі випадки життя.
Звичайно, свято душі – зустріч з малою батьківщиною, Єміліан Буков неодмінно поєднує її зі своєю роботою: зустрічається зі школярами, їздить селами району, виступає перед колективами.
– З Єміліаном Несторовичем Буковим я у своєму житті зустрічалася тричі, – розповідає жителька Кілії Марія Іванівна Іванова. – Добре пам’ятаю, як він сидів і розмовляв з нами, піонерами, у тінистому дворику школи. Вдруге я побачила земляка на зльоті молоді України і Молдавії, коли поет читав свої вірші з трибуни.
Третя зустріч Марії Іванівні запам’яталася особливо, це було велике багаття, навколо якого зібралися секретарі комсомольських організацій. Здавалося, язики гарячого полум’я піднімали в зоряне небо не менш палкі рядки поета – про високе призначення молоді. І всі, хто сидів біля багаття, відчували у собі приплив нових сил, жагу творення, творчості.
Буков – людина надзвичайно цікава. Його дитинство збіглося з бурхливим початком ХХ століття, коли народ Бессарабії боровся за визволення від румунської влади. Юнак був свідком розправи з учасниками повстання в Татарбунарах. Перебуваючи під сильним враженням, у 1924 році він написав один з перших своїх віршів «Красный корабль» – так Буков вступив на шлях революційної боротьби з румунськими окупантами.
Після закінчення університету, Єміліан виступає зі своїми віршами в Бухаресті, Кишиневі, Акермані, у рідний Кілії. Але сигуранца не дрімає – поета арештовано.
«Я знаю силу слов, я знаю слов набат – они не те, которым рукоплещут ложи...»
Я цитую Маяковського, бо за духом Єміліан Буков – такий же червоний поет, який вбачає своє головне призначення у боротьбі за права простих людей.
У роки радянської влади цілком розкривається талант Букова. У світ виходять його книжки: казка у віршах «Андриеш», за якою Сергій Параджанов згодом зняв однойменний фільм, поема «Песня молодости», роман «Магистраль», збірка віршів «Искры сердца» і багато інших. Як вірно зауважив академік Академії наук Республіки Молдова Міхай Долган, який приїхав до Кілії на 100-річний ювілей Букова, цей автор проявив себе в багатьох жанрах. Його перу, до речі, належать і переклади, причому не лише російської, радянської літератури – він переклав молдавською і Великого Кобзаря – Тараса Шевченка.
Академік Долган також добре знайомий з Буковим, і навіть, коли був молодим, привселюдно виступав із критикою його творчості. Єміліан Несторович не лише не затаїв образи, але дав Міхаю Долгану рекомендацію до Спілки письменників Молдавії. Такий він чоловік – відкритий, щирий, котрий прагне «во все глаза на свете заглянуть».
Нібито вчора бачився з Буковим житель молдавського села Дмитрівки Кілійського району Іван Васильович Іонел:
– Я працював у Дмитрівці секретарем парткому, і якось мені зателефонували з райцентру: до вас їде Буков. Педагоги нашої школи за лічені години підготувалися до цієї зустрічі, яка пройшла дуже цікаво. Коли я проводжав Єміліана Несторовича, він раптом спитав, а чи знаю я його вірші? Я одразу, із захватом, став читати улюблені рядки... Буков сказав: «Так, на батьківщині мене краще знають, ніж у Кишиневі...»
Востаннє Єміліан Буков приїжджав додому 27 років тому – він готувався до свого 75-річчя і зустрічався із земляками.
І от – нова зустріч. Тому що Буков далі живе – у своїх віршах. До 100-річного ювілею поета Всеукраїнська національно-культурна молдавська асоціація за підтримки управління у справах національностей та релігій Одеської облдержадміністрації видала нову збірку, до якої увійшли здебільшого ліричні твори, причому як молдавською, так і українською і російською мовами. Кілійське телебачення зняло проникливий документальний фільм про життя і творчість Букова.
Чи актуальна творчість «червоного» поета сьогодні? Гадаю, так. Хоча б тому, що Буков знову збирає і поєднує людей різного віку, професій, політичних поглядів. До Кілії на зустріч із творчістю радянського пропагандиста приїхав навіть Олекса Різниченко – одеський поет і дисидент, який у червонопрапорні часи двічі був репресований і за свої антикомуністичні погляди сім років провів у таборах.
– Сучасний критик скаже, що Єміліан Буков був одним з останніх романтиків радянської поезії. Не будемо сперечатися із цим критиком, а просто відкриємо збірку віршів сина бессарабської землі і зрозуміємо, що у нас дуже багато спільного, – говорить філолог М.О. Бурцева.
Марія Онисимівна, будучи молодим фахівцем, записала виступ Букова перед школярами і педагогами. Всі ці роки педагог трепетно зберігала касету. І завдяки їй голос знаменитого уродженця Кілії звучить донині.
Жителі Кілії одностайно підтримали пропозицію М. Бурцевої відкрити музей поета, бажано, звичайно, у збереженому рідному домі. А поки що... Як повідомив міський голова Кілії Валентин Бобровський, депутатський корпус ухвалив рішення перейменувати вулицю, на якій стоїть рідний будинок Букова, його ім’ям. Таким чином, Єміліан Несторович назавжди повернувся до своєї рідної Кілії – назвою вулиці.
У день народження поета в школі №1, де дотепер збереглися стіни колишньої прогімназії (тут Буков опановував науки) урочисто відкрито меморіальну дошку.
А життя триває. Усе так само цвіте Кілія, надихаючи місцевих поетів. Усе так само бігає дітвора на Дунай вудити рибу, насолоджуючись чудовими пейзажами.
Напередодні ювілею поета оргкомітет провів цілу серію конкурсів – юних авторів, читців і... рибалок. У районній бібліотеці пройшли літературні читання. Разом з об’єднанням поетів на чолі з Євгенією Томша бібліотекарі провели дуже цікавий літературний вечір у дитячому оздоровчому таборі «Супутник». А увінчала свято поетичного слова конференція, присвячена творчості ювіляра.
Члени робочої групи не просто творчо підійшли до організації культурного свята – вони зуміли створити цілковите відчуття присутності Єміліана Букова на своєму ювілеї. Голова Кілійської райдержадміністрації Іван Поджаров, заступник голови районної ради Людмила Карастойка, голова Всеукраїнської національно-культурної молдавської асоціації Анатолій Фєтєску тепло подякували всім, хто допоміг землякові повернутися додому.
