Зараз, коли знизилося певне напруження на хлібних ланах (хоча це доволі умовно – на часі сівба озимих і завершення збирання пізніх культур), все ж районні керівники, виробничі підрозділи концентрують увагу на інших невідкладних завданнях. Одне з них – належно підготувати до наступних осені та зими шляхи між населеними пунктами і всередині них, міжрайонні автотраси, забезпечивши тим самим надійне сполучення у складну для сільського жителя пору року.
Про це не випадково зайшла мова з виконувачем обов’язків голови Роздільнянської райдержадміністрації Феліксом Сігалом. Адже Роздільнянський район сьогодні – це близько 90 великих і малих населених пунктів, пов’язаних між собою, а також з районним центром і трасами Одеса – Київ та Одеса – Кишинів переважно автошляхами. Залізниця, що перетинає район з півдня на північ та ще й має відгалуження у західному (Кишинівському) напрямку, все ж не вирішує проблему надійного сполучення. Надто для таких віддалених від неї і від райцентру великих населених пунктів як Лимарнське, Лучинське, Яковлівка, Гаївка, Марківка, Щербанка, Новоселівка та низки інших.
– Ми справді маємо досить велику протяжність автодоріг – і державних, і комунальних, – говорить Фелікс Сігал. – Та й район наш – один з найбільших за територією на Одещині: займає площу майже 1400 квадратних кілометрів. З державних доріг на сьогоднішній день у нас близько 60 відсотків знаходяться у нормальному стані, 30 – у, скажемо так, пристойному і 10 відсотків потребують невідкладного ремонту. До останніх, зокрема, можна віднести шосе Кучурган – Лиманське і далі на Біляївку (тут, у деяких місцях, треба доволі серйозно попрацювати), дорогу Виноградар – Єгорівка, котру торік ремонтували, але цього виявилося замало. Важливою для району є магістраль Кошари – Київська траса з виїздом на неї у районі Червонознам’янки, де провадяться роботи. Так само, як і на дорогах Єреміївка – Новоселівка, Балкове – Бецилове. Хочу сказати добре слово про наших облавтодорівців, які відгукнулися на кількарічні прохання і звертання роздільнянців, високопрофесійно перемонтувавши «убиту» дорогу Виноградар – Вигода – Єреміївка. Враховуючи сьогоднішні економічні реалії (коли мало грошей і багато вимог, причому, чим ближче до виборів, тим кількість вимог зростає навіть не в арифметичній прогресії), автодорівці гідно вийшли із ситуації в даному конкретному випадку.
За словами виконувача обов’язків голови райдержадміністрації, знову ж таки виходячи з наслідків фінансово-економічної кризи, котрі боляче позначилися у першому півріччі на показниках району (значне скорочення робіт на залізничному вузлі, промислових підприємствах, ліквідація Кучурганської митниці тощо), з районного бюджету все ж вдалося виділити 700 тисяч гривень для ремонту комунальних доріг.
– Тобто, не можна сьогодні вести мову у ключі «хтось робить, хтось не робить», – підкреслює Фелікс Володимирович. – Обл.– та райавтодорівці, депутатський корпус, керівники виконавчої гілки влади та місцевого самоврядування роблять в умовах «не до жиру…» усе від них залежне, аби привести в порядок перед початком осінньо-зимового сезону шляхове господарство.
Але, на думку Ф. Сігала, для того, щоб ремонт автодоріг не був перманентним (і не тільки в Роздільнянському районі) потрібен державний, системний, цілеспрямований підхід до справи. Бо ж більшість автошляхів прокладалися у 50-ті, 60-ті роки минулого століття і розраховувалися вони на тодішні «полуторки», «газони», «зіси» і «зіли». Тобто, на автопоїзди із завантаженням у десять, максимум двадцять тонн. Сьогодні ж, наприклад, ми усі, з одного боку, радіємо хорошому врожаєві сільськогосподарських культур, особливо хліба. А з іншого боку у господарників – автодорожників подібне явище викликає якщо не острах, то головний біль точно. Бо ж перекидається збиральна техніка з одного регіону до іншого у який спосіб? В основному самоходом по автошляхах (вага одного комбайна від 30 до 40 тонн). Вивозять збіжжя чим? Автотрейлерами, у котрих 6 – 10 колісних пар і 30 – 40 тонн зерна «на борту». Мчить така великовантажівка розпеченою сонцем асфальтівкою зі швидкістю 80 – 90 кілометрів на годину, а позаду лишається вже не гладке полотно – «шифер». Не дай Бог ще й одне з коліс «вистрілює» – покриття взагалі розсипається.
– Тобто, коли дивитися на проблему ширше (а саме так і слід робити нашим державним мужам»), то необхідно поступово і цілеспрямовано не просто ремонтувати дороги (цьому не буде кінця і краю), а переводити їх в інший тип, пристосовувати до сучасного автотранспорту. Нашим, вітчизняним автодорівцям це завдання цілком до снаги за умови оснащення їх відповідним набором сучасних машин і механізмів. Ось про що треба дбати сьогодні відповідним міністерствам та Кабінету Міністрів у цілому, а не «мізкувати» про передачу райавтодорів на баланс районних рад з їхніми злиденними бюджетами, і створення міжобласних автодорожніх об’єднань з центром (у нашому територіальному випадку) у Херсоні, а не в адміністративному центрі Одещини, територією котрої пролягають кілька міжнародних транспортних коридорів і де розташовано сім морських торговельних портів. Подібні дії лише поглиблюють кризу українського шляхового господарства, а не сприяють вирішенню проблеми, – підкреслив Фелікс Сігал.
