Ганнівка – одне з невеликих сіл у Тарутинському районі. На нього і Новоселівку, яка теж розташована на території Ганнівської сільради, не набереться і тисячі мешканців. До райцентру – кілометрів 28 – 30.
Ганнівці давно вже нарікали на різні незручності. Мовляв, все одно влада не почує. І коли в селі розгорнулося довгоочікуване спорудження типової школи – радість була спільною загальною. Але будівництво щоразу заморожували. Коли після тривалої паузи роботи вирішено було відновити, з’ясувалося, що земля осіла, і у стінах з’явилися зловісні тріщини. До того ж було розкрадено все до внутрішніх простінків.
Яку ж треба було мати рішучість, щоб завершення будівництва школи вписати першим у перелік передвиборних обіцянок. Це зробила нинішній сільський голова Валентина Миколаївна Дімова. І домоглася того, що з 2006 року школа доведена до 80% готовності до експлуатації. А поки що колектив – від технічки до директора – робить все можливе, щоб подовжити життя старої школи, де майже у всіх класних кімнатах, бібліотеці установлено дерев’яні балки, що підпирають стелю, яка може обвалитися будь-якої миті. Парти тут присунуто майже впритул до дошки у невеликих класах. Всі в селі засмучені тим, що спорудження школи знову заморожено, а залишилося завершити роботи у їдальні і спортзалі.
Взагалі Валентині Миколаївні проблеми дісталися дуже важкі. Не випадково завідувачка ФАПу Тетяна Гросу сказала:
- До Валентини Миколаївни наше село було мертвою точкою. У тому ж ФАПі – ні води, ні телефону. А вже про ремонт доріг між селами мови зовсім не було, бо вважалося це нездійсненним. Але за перші роки свого перебування на посаді сільського голови Валентина Миколаївна зробила стільки, що дивуєшся працездатності і рішучості цієї симпатичної жінки. А ще більше – на її фоні дивуєшся безпорадності попереднього сільського голови – чоловіка, який пропрацював повних три скликання! Цікаво, про що думають люди, односільчани, голосуючи за людей інертних, від яких, як вони самі кажуть, ні холодно ні жарко. Хороша людина? Але це не означає, що буде вона діяльним керівником. А Валентина Миколаївна за навіть такого бідного бюджету і вулиці освітила, і мости підправила, і культуру підняла. Відремонтовано ФАП, і тепер там є вода і телефон. І до дитячого садка вода подається цілодобово.
Я переконалася у правоті Тетяни Гросу, побувавши у клубі, де провадяться ремонтні роботи. Завідувач клубу Анатолій Тимофєєв разом з дружиною Мариною (вона бібліотекарка) беруть участь у районних конкурсах. У закладах культури запрацювали гуртки. Їх учасники вже удостоєні грамот за творчість і талант.
Мешканці вулиці Миру, де довелося побувати, Валентині Миколаївні у пояс вклоняються. На цій ділянці дорога років 100, кажуть, не ремонтувалася. Живе там сім’я, у якій дружина і чоловік паралізовані, а їхній син пересувається на інвалідному візку. То до них у негоду жодна «швидка» не могла проїхати. А тепер ці 700 метрів дороги щебенем засипано. Нещодавно ще 8,5 тисячі гривень перерахувала сільрада райавтодору на ремонт такої самої розбитої вулиці Центральної.
Зробили ямковий ремонт на ділянці траси від села Гурове до Ганнівки, не чекаючи доки розщедриться держава. Але пішли по ній 40-тонки, зокрема і з продукцією винзаводу, на Молдову, і «дорога життя» - була знову розбита. Тим часом, саме від цієї ділянки дороги залежить нормальна життєдіяльність трьох сіл. На радість їхніх мешканців, облавтодор певну суму таки перерахував. «Хай хоча б щебенем засиплять, і то вже зимувати можна», – кажуть люди.
З приходом Дімової до сільської ради почали відзначати День села. Він стає своєрідним звітом про підсумки роботи за рік нинішнього сільського голови, депутатського корпусу, виконкому. Річний сільський бюджет виконано ще у серпні. Отже, буде що виділити на подальший благоустрій сіл. До зими готові всі установи. Вугілля завезено, переказано гроші на закупівлю дров. Стало правилом: п’ятниця – загальний санітарний день. Тепер бур’янам навіть на задворках місця немає.
У найближчих планах Дімової - вибороти перше місце у районному конкурсі, який щороку проводить районна рада, на краще упорядкування і санітарний стан населених пунктів. А чому б і ні, якщо друге вже посіли?
Перед від’їздом з Ганнівки до мене звернулася група жінок з проханням: «Напишіть обов’язково, що у приміщеннях нашої старої школи навчатися вже небезпечно. І діти, і дорослі чекають на допомогу».
