Цими днями в родині мого племінника народився син. Треба було бачити, як світилися очі молодого батька та його юної дружини. Звучали вітання і побажання, між іншим, і таке: щоб у їхнього сина в майбутньому з'явився братик або сестричка. На що щасливий донестями батько, подумавши, відповів: не все одразу, треба одного на ноги поставити. І все, як кажуть, треба і треба. Але ж ми міські. А як селянам?
Як сказала в.о. головлікаря Ізмаїльського пологового будинку Анжеліка Розен, за вісім з лишком місяців народилося близько 950 малят. Торік було 1500 пологів. І є привід говорити, що дітей народжується менше, хоча в останні роки спостерігається зростання кількості немовлят, викликане солідною державною підтримкою. Найбільш проблематичною залишається сільська глибинка.
У нинішньому році в найвіддаленішому селі району – Новій Покровці, – прийшли у перший клас лише дев'ять дітлахів. А на наступний рік, як сказала директорка школи Ганна Смокова, клас і зовсім не набереться.
Схожа ситуація в сусідній Муравлівці Ізмаїльського району.
– На сьогоднішній день у селі налічується близько 1100 жителів, – повідав сільський голова Сергій Скорик. – У Муравлівці 540 дворів, з них близько 150 – стоять пусткою. А що ви хочете, молодь їде до Ізмаїла, інших міст України, за кордон, та куди завгодно, аби лише робота була. Звідки ж дітям взятися?
Як тут вважають, дуже гостро позначаються на рівні життя селян не лише безробіття, але й відсутність елементарних благ. Немає питної води, її доводиться привозити здалеку, коштує вона недешево. Залишається тільки мріяти про газифікацію. Не менш гостра проблема – сільські дороги. Спасибі ентузіастам – місцевим автомобілістам. Вони вскладчину відремонтували декілька вулиць. Але цього вкрай недостатньо. Не до кінця вирішено питання з подачею технічної води.
...Однак послухаємо й інших, компетентних, людей.
Як сказав начальник відділу реєстрації актів громадянського стану по Ізмаїльському району Радіон Арєшкін, у цілому по району спостерігається зростання народжуваності, хоча в різних населених пунктах ситуація не схожа, часом прямо протилежна.
– Якщо в Муравлівці, яку ви тут згадували, народилося за вісім місяців семеро дітей і померла 21 особа, то в тій же Новій Покровці з 12 народжених померло семеро, – сказав Радіон Федорович. – Лідером з народжуваності залишається село Озерне, тут населення зросло на 60 дітей, на 13 більше, ніж пішло з життя. Стабільна ситуація в Кам'янці, селі з найбільш потужною соціальною інфраструктурою. Відносно рівним можна вважати становище у сусідній з Муравлівкою Комишівці. У той же час найбільш неблагополучне становище сьогодні спостерігається в селищі Суворовому – колишньому районному центрі, у якому ще років двадцять тому мешкало до восьми тисяч чоловік, а сьогодні – у межах чотирьох тисяч.
...І все-таки, чому в одному селі ситуація складається чи ледве не катастрофічно, а в іншому ці проблеми відчуваються менше? Що чекає на наші села завтра? На ці запитання різні люди відповідають по-різному. Також висловлювалася думка, що справа і у менталітеті жителів того чи іншого села, у їх прихильності традиціям, певним релігійним конфесіям. У розмові з одним із сільських священиків довелось почути, що нинішнє покоління відійшло від Бога, від моральних цінностей, які є основними для нашого життя. Були і тверді судження, які стосуються того, що в деяких наших селах, замість того, щоб трудитися сумлінніше, заливають горе вином...
– Та ніхто нікуди не поїде, якщо буде вдома чим займатися, – вважає сільський голова Кислиці Михайло Шевченко. – Наша сільська громада усіх зусиль доклала, щоб провести технічний водопровід. А в нинішньому році, після спорудження локальної станції з очищення води, є у нас і своя питна. Не знаю, що з чим порівнювати, але саме після того, як село одержало воду, до нього стала активно повертатися молодь. І дитячий садок, який теж за останні кілька років був ґрунтовно реконструйований, вщент заповнений. І то вірно – хто на нас чекає в місті? А вода дає можливість активно займатися городництвом, парникарством. Тільки не лінуйся, і все у тебе буде. Додамо – знайшли кошти, щоб упорядкувати Будинок культури, де тепер займається сільська дітвора. Є у нас і колективи, що носять звання народних.
– Питання соціально-культурного будівництва на селі були і залишаються для нас основними, – так прокоментував цю розмову голова районної ради Сергій Мазур. – Адже я і сам живу в малому селі – Новоозерному, і чудово розумію, як необхідні селянам найосновніші блага – вода і газ. Усе, що можемо, ми намагаємося в цьому напрямі робити. Цими днями прийшов газ до Матроски. На черзі – села Ларжанка і Нова Некрасівка. Ведеться підготовча робота з газифікації в Утконосівці. Звичайно ж, не знімається з порядку денного і питання подачі води. Разом з керівництвом районної держадміністрації ми намагаємося вирішити ці питання на відповідних рівнях. І якщо в Одесі знаходимо взаєморозуміння, то вище – далеко не завжди. Залишається констатувати, що, дійсно, політика нинішнього керівництва країни не має належної чіткості і цілеспрямованості стосовно села, селянство фактично залишається незахищеним від найрізноманітніших негараздів.
– У державі, якщо вона хоче, щоб через кілька років село не вимерло, обов'язково повинна діяти програма підтримки сільської глибинки, – вважає Сергій Скорик. – Але там, нагорі, Президент із Прем'єром займаються своїми розбираннями, плюс до цього витрачаються чималі кошти на різні помпезні і далеко не завжди потрібні заходи, промовляються гучні, але не підкріплені нічим практично промови, даються найрізноманітніші обіцянки, якими народ уже по горло ситий. А взяли б, та й проїхалися по нашій глибинці. Приїхали б, скажімо, у наше або сусіднє село, пройшлися б по хатах та запитали: як же живете ви, шановні селяни, годувальники країни? Що потрібно зробити, щоб село міцніло, а не руйнувалося, щоб молодь залишалася вдома? Ні, напевно, ніколи ми цього не дочекаємося. Не знають і не хочуть, мабуть, знати, нагорі про те, що робиться внизу. А від цього, вибачте, і страшнувато вже стає за всю нашу країну, яка починається-то саме з людей від землі. Так чого ж ми хочемо від молодих людей, які бажають знайти своє щастя там, де це найбільш можливо, і не поспішають народжувати дітей? Це їхнє право.
