– До всіх недоліків, мені ще і 70 років стукнуло, – жартує мер Теплодара Леонід Печерський.
Втім, подібна гострота йому до лиця. Він може собі дозволити жартувати таким чином. За майже вісім років, протягом яких він керує містом, у ньому жодного разу не відключалися вода і теплопостачання. Надзвичайною подією вважалося, якщо ліфт простояв на ремонті понад добу. В Теплодарі не знають, що таке заборгованість щодо зарплатні, а зарплата і аванс, як у старі добрі часи, виплачуються у призначені дні. Цілком і без зволікань нараховуються відпускні.
У Будинку культури, який, до речі, також побудований нещодавно, працюють 2 театральні колективи, один з них здобув звання народного. Багато тут гуртків, спортивних секцій, які вже виховали чемпіонів.
– Леоніде Мойсейовичу, міськими головами не народжуються. Як Ви дійшли до такого життя?
– Дуже важливим підготовчим періодом було 30-річчя роботи в НДІ «Шторм». Повернувшись із армії, я був прийнятий туди лаборантом. І потім пройшов всіма сходинками, дійшовши до заступника генерального директора. У 1993 році, коли підприємство захльоснула хвиля економічного розвалу, я вирішив спробувати свої сили у бізнесі. Будівельна фірма, яку я очолив, брала участь у реконструкції теплових станцій, у ліквідації аварійних наслідків зледеніння під Котовськом, коли там полягли всі лінії електропередач. А мером став, як я вважаю, випадково.
Влітку 2001 року больовою точкою для керівництва області було невелике містечко в степу – Теплодар. Без води, тепла і світла, зовсім недоглянуте і занедбане. Воно було згустком соціальних проблем. Проте на пост мера там претендувало шестеро осіб. Пропозиція виставити свою кандидатуру і стати сьомим претендентом здалася мені абсурдною. Але в останню мить з облдержадміністрації надійшов дзвінок, і мене попросили балотуватися. І отут спрацювало моє правило – ніколи не підводити людей.
– І Ви долучилися до передвиборної боротьби?
– У Теплодарі тоді не було ані радіо, ані телебачення, ані газет, і вся кампанія відбувалася в умовах інформаційного вакууму. А жителям я був зовсім невідомий. Тому я подумав: нехай буде так, як вийде! Проте місцеві опоненти випустили проти мене серію листівок, сповнених чорного піару. Виходить, комусь дуже не хотілося бачити мене тут у кріслі мера? Що ж, як людина з активною життєвою позицією, я вирішив виграти цю кампанію!
– Ви пообіцяли городянам світле майбутнє?
– Ні, та й ніхто з цих людей, сотні разів обдурених, не повірив би у такі обіцянки. Я просто став збирати їх і спілкуватися з ними. І, мабуть, був ними сприйнятий, тому що на мою частку дісталося голосів більше, ніж припадало на всіх інших конкурентів.
Я знав, що тут справи незавидні, але уявити, що настільки, – мені навіть фантазії бракувало. Фінансовий стан міста постав лише величезними боргами за всі види комунальних послуг. Жителі забули, що таке гаряча вода, 20 років не ремонтувався жоден дах. І я поставив собі за мету зустріти наступний опалювальний сезон гарячими радіаторами в кожному будинку. І для старту вклав у місцеву економіку частину власних капіталів.
– Хіба це не йде врозріз із принципами підприємництва?
– Нічого іншого не залишалося. Допомоги зверху не було. А оскільки я узявся за це, а такі мої переконання, громадяни повинні були відчути реальні результати. І зрозуміти, що все не так погано в цій державі. Однак у перші дні з особистих питань, переважно щодо побутової облаштованості, приходило до 70 відвідувачів, і останній, бувало, залишав кабінет об одинадцятій ночі. Сьогодні на прийом записуються троє-четверо. Це теж показник задоволеності людей методами керівництва містом.
– Планів зазвичай буває більше, ніж коштів на їхнє здійснення. Яке це співвідношення в Теплодарі?
– Жоден господар не скаже, що грошей на такий витратний процес як благоустрій достатньо. Але добрий господар їх знаходить. От і у нас: усе, що потрібно для міста, робиться. Але й від допомоги б не відмовилися. Так, є рішення обласної сесії про виділення 682 тисяч гривень на ремонт дитячого садка. Але рік закінчується, а гроші ще не перераховані. Ми врятували становище, знайшовши в місцевому бюджеті Теплодара близько півтора мільйона гривень на розвиток міста.
– Робота міського голови – соціальна творчість. Чого Ви ще не зробили?
– Обов'язково потрібно побудувати новий дитячий садок. Адже Теплодар одне з небагатьох міст, де народжуваність превалює над смертністю. Приміщення лікарні, побудоване як тимчасове, давно відслужило свій термін, і настав час споруджувати капітальне. Але це не скасовує необхідності оснащувати те, що приймає пацієнтів сьогодні. Потрібен також стадіон.
Але ще більш важливе завдання – побудувати в місті теплову станцію. Криза підірвала довіру інвесторів, і ті поки що вирішили почекати із вкладенням грошей у цей об'єкт. Але я вірю, що інвестора буде знайдено, і станцію – побудовано.
На жаль, коли було заморожено будівництво задуманої тут атомної станції, і місто, віддане забуттю, занепало, знайшлися несумлінні підприємці, які цим скористалися. Так, один привласнив собі землю, другий – устаткування, третій – матеріали. Ще один відрізав цілий залізничний комплекс.
– Чи можна відвоювати своє добро?
– Ті об'єкти, чия приватизація документально підкріплена, уже не повернути. Але з'ясувалося, що багато хто володіє майном незаконно. Доводячи це, я змушений був стати учасником не менш ніж двох сотень судових процесів.
Багато будинків, споруд ми відстояли і повернули у власність міста. Зараз триває прецедент із «Одесобленерго». Результатом позову із цим підприємством став міністерський наказ, за яким громаді Теплодара воно повинно передати всі підстанції і лінії електропередач, що йдуть по місту. В останній інстанції нашу правоту визнав Вищий адміністративний суд України. І можна буде створити свою незалежну РЕМ.
Також знадобилося 4 роки, щоб закінчити правову епопею із землею, на якій стоїть Теплодар. Але зате тепер місто має свої кордони, задокументований його план, зроблені інвентаризація, грошова оцінка.
Це все ланки спільної ідеї перетворити Теплодар на самодостатнє місто, як, наприклад, Іллічівськ, Южне. Щоб воно не був дотаційним. І було виключено повернення до його минулого жалюгідного стану.
– Напевно, допомагають також упевненість у своїй правоті і добрій меті?
– І ще – повага до Закону. За 8 років я жодного разу ні його літеру, ні його дух не порушував, навіть коли це було економічно або політично вигідно, і можна було уникнути відповідальності. Скажу більше: всі питання в місті вирішуються без хабарів. Будь-який факт хабарництва суворо припиняється.
– Чи важко працювати в такому напруженому режимі?
– Поки що є порох у порохівницях! Справа в тому, що позитивних рішень щодо низки питань, пов'язаних з обстоюванням інтересів міста, можу домогтися лише я. Мій досвід дозволяє розбиратися практично у всіх галузях комунального господарства, інженерії, як вихованець старої школи управління, я розуміюся у планових справах, у бухгалтерії! І я, як колись, сповнений бажання працювати.
