Право громадянина обирати прописане у Конституції України. Процес здається дуже простим – приходиш з паспортом на виборчу дільницю, одержуєш бюлетень і голосуєш за любого серцю кандидата. Але й тут ми відзначилися! Одні українці не можуть себе знайти у списках, в інших перекручені прізвища та імена. Існує ще одне гостре питання. Відповідно до Закону України «Про Державний реєстр виборців», у громадянина повинна бути виборча адреса. І відсутність реєстрації місця помешкання створює серйозні труднощі для виборця. Йдеться не лише про так званих бомжів: в Одесі чимало сімей, які не сплять під відкритим небом і не риються у смітниках. Це цілком пристойні люди, які десятиліттями живуть у своїх приватних будинках. У Цукровому селищі відбулася сходка таких громадян, на яку запросили представників преси і керівника Комітету з протидії корупції та організованій злочинності Василя Васильківського.
«Ми бомжі у своїх будинках»
Люди, які нас обступили, – мешканці Цукрового селища, селища імені Дзержинського та інших мікрорайонів – кипіли від обурення: на думку присутніх, влада ставить палиці в колеса і не дає реєструватися за місцем проживання. Ось що розповіла Марина Вершигора:
– Я вже сім років заміжня. Живу разом з чоловіком і сином на Суперфосфатній, 9 А, але не можу зареєструвати ні себе, ні чоловіка, ні дитину: паспортисти вимагають спочатку здати будинок в експлуатацію. Це клопітно і дорого. А споруду цю разом з ділянкою одержав ще дідусь чоловіка п’ятдесят років тому, є акт про передачу у безкоштовне користування. Ось домова книга, видана у 1961 році, тут зареєстрований мій свекор. Чому нас не реєструють у нашому житлі?!
Почувши у натовпі ридання, обертаюся. Втираючи сльози, жінка відрекомендувалася Вірою Дмитрівною Абрамцовою з Радіальної, 14 А. Її історія до болю схожа з тими, які я вже чув. Віра Дмитрівна прожила чверть століття з чоловіком, нині покійним, у приватному будинку. Чоловік був прописаний, а от доньку Оксану зареєструвати не вдалося – будинок не узаконений, так само як і земельна ділянка. Довелося Оксані реєструватися у бабусі, в іншому будинку. Вийшовши заміж, молода жінка виписалася, сподіваючись оформити проживання на Радіальній, але не тут-то було. Оксана чекає дитину, і Віра Дмитрівна риторично запитує: а ким буде маля, коли з’явиться на світ? Новонародженим бомжем?
Бомжем у своєму будинку називає себе і Володимир Феклін. Понад тридцять років тому він уже був прописаний у мами на вулиці Марата, але потім одержав від держави квартиру на житломасиві Котовського і, зрозуміло, прописався там. А в 1995-му, продавши її, перебрався до матері, але зареєструвати себе і дружину не зміг. Як і в інших страждальців, будинок не здано в експлуатацію, коштів на узаконення немає. У результаті, В. Фекліну відмовлено у переоформленні пенсії з інвалідності, дружина, власниця ще радянського (!) паспорта, ледве влаштувалася прибиральницею, а у доньки виникли проблеми при вступі до вузу. Зневірившись, Володимир Миколайович зважився на... відмову від батьківських прав на рідну дитину, що дозволило встановити опікунство над дівчинкою з боку її бабусі, матері В. Фекліна, на щастя, зареєстрованої. Донька Володимира Миколайовича змогла стати студенткою. Підтверджуючи свою неймовірну розповідь, громадянин України Феклін продемонстрував документи, зокрема домову книгу.
Не до сходок Олександрові Михайловичу Матвієнку, вісімдесятидев’ятирічному ветеранові Великої Вітчизняної, колишньому педагогові – здоров’я не те. Відсутність штампа про реєстрацію перешкоджає оформленню інвалідності.
– Треба ж, – дивується старий воїн, – Будапешт взяв штурмом, а чиновників здолати не вдається!
Живе він у дочки Алли Бобилєвої на вулиці Новикова, 2 А. Це приватний сектор з шести десятків будинків біля Іванівського мосту виник понад півстоліття тому. Батьки Алли придбали ділянку у 1958 році, а можливість оформити його з’явилася вже у дев’яності роки. А. Бобилєва збирала довідки, доки не одержала відмову в узгодженні з управління архітектури та містобудування міськради. Виявляється, будинок № 15 А по вулиці Новикова, 2 А перебуває у межах санітарно-захисної зони залізниці і узаконенню не підлягають. Тобто, офіційно житло Бобильових і не житло зовсім. Якщо так, і реєструвати громадян за цією адресою не можна. Жінка дивується: як же так, піввіку люди жили – не тужили, одержували прописку...
Обурювалися і жителі, що прийшли на сходку, інших будинків. Що ж, час з холодного повітря сходки переміститися до кабінетів відповідальних державних службовців і поставити їм кілька запитань.
А міліція сказала...
Яка процедура реєстрації громадянина? Це питання я поставив начальникові відділу громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, підполковникові міліції Анатолію Вінцевському.
– Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» визначає перелік документів, необхідних для реєстрації громадянина, – роз’яснив Анатолій Васильович. – Це письмова заява, паспортний документ, квитанція про оплату держмита або документ про звільнення від такої оплати і два зразки талона зняття з реєстрації. Відповідно до вимог цього Закону, Кабінет Міністрів України ухвалив Постанову № 985 від 28.07.2004 року, якою визначили форму заяви про реєстрацію місця проживання. Підставою для такої реєстрації є «ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи».
Та сама форма припускає письмову згоду власника або співвласників житла або уповноважених органів, наймача і членів його родини на реєстрацію місця проживання заявника. Таким чином, якщо громадянин хоче зареєструватися у приватному будинку, припустімо, у тому ж Цукровому селищі, він повинен стати його власником або одержати від власника письмовий дозвіл, після чого звернутися безпосередньо у відділ реєстрації. А мешканець багатоповерхівки заповнює заяву на реєстрацію у житлово-комунальному підприємстві, що обслуговує його будинок.
Одесит може бути прописаний за певною адресою з радянських часів, але якщо у нього немає документів на право володіння, найму або піднайму, то він не має права давати згаданий дозвіл іншим громадянам. Зокрема і своїх родичам! Додамо, що для реєстрації неповнолітнього досить заяви його матері. Зрозуміло, якщо вона є власницею або наймачем (піднаймачем) житла.
– У зв’язку з тим, що до нас надходять численні скарги від громадян на нібито необґрунтовані відмови у реєстрації, хотів би підкреслити: відповідно до чинного законодавства, фізична особа вступає у права володіння приватним житловим будинком після реєстрації в МБТІ. Відповідно до статті 331 Цивільного кодексу України, право власності на нерухоме майно виникає з часу прийняття його в експлуатацію, якщо це передбачено договором або законом. Ми чудово розуміємо всі труднощі громадян, але є встановлений порядок, який співробітники органів реєстрації порушувати не мають права.
Анатолій Вінцевський додав, що у жовтні розпочато перевірку правильності реєстрації громадян у Малиновському районі міста Одеси, а також продемонстрував пакети правильно оформлених поданих документів, згідно з якими їхні громадяни, будуть зареєстровані у приватних будинках на вулицях Грушевського та Промисловій
Влада шукає вихід
Відмова у реєстрації законна. Але чи справедлива? Що відповісти на запитання, яке стало риторичним: чому радянська влада прописувала громадян у незаконно, як з’ясувалося, споруджених будинках, а нові закони не дозволяють реєструвати там же їхніх родичів?
«Бомжі у своїх будинках» звертаються до влади. Можливо вибори, що наближаються, допомогли, але голос народу все-таки було почуто. Через кілька днів після сходки Одеський міський голова Едуард Гурвіц видав розпорядження № 2110-01 «Про створення комісії щодо вдосконалення заходів з реєстрації фізичних осіб у Малиновському районі м. Одеси». Комісію, перше засідання якої відбулося 10 листопада, очолив секретар Одеської міськради Олександр Прокопенко. У тексті розпорядження безпосередньо згадуються «скарги жителів на недоліки у реалізації заходів щодо реєстрації фізичних осіб». До 15 грудня робоча група повинна відзвітувати перед міським головою Едуардом Гурвіцем про результати роботи.
На мій погляд, у цій заплутаній ситуації слід виділити кілька аспектів. По-перше, невизначена кількість громадян не тільки в Одесі, але й по всій країні просто не може скористатися своїм правом обирати. По-друге, хто б що не говорив про свободу пересування, без штампа про реєстрацію у паспорті важко влаштуватися на роботу, влаштувати дитину до школи або садка. І, нарешті, проблема номер три. Послухаємо В’ячеслава Михайловича, мешканця Цукрового селища:
– Розумієте, раніше, при комуністах, ніхто не тривожився за свій будинок і свою землю. Думки не було, що можуть виселити, тим більше, що тоді прописували за місцем проживання! А зараз просто страшно стає. Будинок не узаконений, ділянка не приватизована – висиш між небом і землею, боїшся: а раптом завтра прийде новий власник, і не один, а з бульдозером? Гроші вирішують все, а у нас їх немає.
Згадайте скандальне обговорення генерального плану міста Одеси. Громадяни з лупами в руках вишукували на карті свої будинки, боячись побачити їх у секторі «під знесення». Не одному В’ячеславові Михайловичу стало страшно. Дійшло до перекриття вулиць одеситами, які протестували проти планованої забудови місць їхнього проживання і звинувачували міську владу у затягуванні процедури оформлення земельних ділянок. Європейська, однак, тенденція – землі стає менше, вона дорожчає. Особливо у приморських містах. Мимоволі занепокоїшся, як би не потрапити під залізну п’яту всемогутнього інвестора-забудовника!
Будемо справедливі: багато власників приватних будинків десятиліттями ставилися до питання узаконення житла і землі трохи легковажно. Думали, можливо, само якось вирішиться. Не вирішилося. Більше того, згодом процедура оформлення легшою не стала, а розміри мита зросли. Щиро жаль тих людей, які розуміють, що живуть у «нахаббуді», порушуючи закон, у той же час не мають коштів оформити свої будинки, щоб одержати реєстрацію і стати повноправними громадянами. І, говорячи про незаконне будівництво, слід відрізняти одноповерхові будиночки, у яких прожили чотири покоління однієї родини, від палаців «нових українців», що виросли за останні роки. Адже можна спростити процедуру оформлення своїх жител для громадян першої категорії. Тисячі «мертвих душ» навпаки явно не красять молоду країну, керівництво якої невпинно повторює про європейську перспективу.
